Опубліковано: Бережко К.О. Операція «Север» (1951 р.) – приклад релігійних репресій в Україні / Костянтин Олександрович Бережко // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: зб. наук. праць. – Рівне: РДГУ, 2007. – Вип. 11. – с. 53-56 УДК 348.724 (091) К.О. Бережко Бережко К.А. Операция "Север" (1951 г.) - пример религиозных репрессий в Украине. В статье проанализирована ситуация, которая сложилась на 1951 год в сфере церковно-государственных отношений. В частности подробно рассматривается тайная операция "Север", по выселению адептов религии Свидетелей Иеговы из западных регионов СССР. Операція «Север» (1951 р.) – приклад релігійних репресій в Україні. В статті проаналізовано ситуацію, що склалася на 1951 рік у сфері церковно-державних відносин. Зокрема докладно розглядається таємна операція «Север», по виселенню адептів релігії Свідків Єгови із західних регіонів України. Berezhko Кonstantine . The operation "North" (1951) - example of religious repressions in Ukraine. In the article a situation which was folded on a 1951 year in the field of church-state relations is analysed. In particular the secret operation "North" is considered in detail, on eviction of adherents of religion for Jehovah Witnesses from the western regions of USSR. Сьогодні досить часто в історичній науці згадуються репресії, що зазнав український народ в часи радянської держави. Цій темі присвячено немало досліджень та проектів (наприклад, науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією») [1]. Досить багато публікацій як наукового, так і не наукового характеру присвячено і релігійним репресіям в той час. Зокрема, завдяки протестанським теологам ми не мало знаємо про утиски евангельських церков [2]. Також переважна більшість наукових робіт з історії релігії в радянський час присвячено таким традиційним релігіям, як православя, католицизм та греко-католицизм. Однак історичній науці майже нічого не відомо про церковно-державні відносини малочисельних конфесій, які також були переслідувані в різні періоди радянської влади. Зокрема, хотілось би приділити увагу конфесії, що за словами голови Державного депертаменту України у справах релігій В.Д. Бондаренко, «знаходилися в одному з найбільш тяжких становищ в Україні й в Союзі в цілому» [3:33]. Мова йде про Свідків Єгови. В сучасній українській науці цій конфесії присвячено досить мало досліджень і ще менше їхній долі в СРСР. Нам відомо лише два дослідження присвячених репресіям Свідків Єгови радянською владою. Це такі монографії, як О. Голько «Свідки Єгови – сибірський маршрут» [4] та К. Бережко «Історія Свідків Єгови на Житомирщині». Окрім цього, певну інформацію можна почерпнути в різноманітних посібниках з релігієзнавства (наприклад: П.Л. Яроцький Релігієзнавство [5]). Саме тому виникла потреба розказати більше про історію переслідування громади, зокрема про план виселення віруючих із західних регіонів СРСР в Сибір, що отримав кодову назву «Север». Це одна із небагатьох операцій, що так явно показувала антирелігійну політику радянської влади щодо релігійних меншин. Згідно «ЗАПИСКИ МГБ СССР» (16.02.1951) И. Сталіну внутрішні силові органи повідомляли: «в течение 1947-1950 годов было вскрыто и ликвидировано несколько антисоветских организаций и групп нелегальной секты иеговистов, проводивших активную вражескую работу в западных областях Украины». В цьому документі також повідомлялось, що за цей час було заарештовано 1048 активних членів громади і виявлено 5 підпільних друкарень. З огляду на це в документі зазначається: «однако оставшиеся на свободе сектанты-нелегалы продолжают вести активную антисоветскую работу и вновь предпринимают меры к укреплению секты. [….] В целях пресечения дальнейшей антисоветской деятельности иеговистского подполья, МГБ СССР считает необходимым, наряду с арестом руководящих участников иеговистской секты, выселить из пределов Украины, Белоруссии, Молдавии, Латвии, Литвы и Эстонии выявленных иеговистов с семьями в Иркутскую и Томскую области» [6]. Документ підписаний міністром МДБ Абакумовим. Саме так була організована операція «Север», за якою зі згаданих територій СРСР було виселено 8576 чоловік (3048 сімей). З України депортовано найбільшу кількість людей – 6140 чоловік. Якщо звернути увагу на регіональний поділ, то ситуація з кількістю виселених згідно «СПРАВКИ МГБ СССР О КОНТИНГЕНТАХ, ОТПРАВЛЕННЫХ НА СПЕЦПОСЕЛЕНИЕ В 1951 ГОДУ» (11.1951) така*: Здолбунів (23.04) – 1111 чоловік Здолбунів (26.04) – 1052 Львів – 922 Тернопіль – 927 Хриплин – 943 Ларга – 901 [7-10] Щодо розселення цієї групи людей, то за даними на 1 січня 1957 р. «єговісти» (6393 чоловік) були розселені в Іркутській області - 4336 чоловік, в Омській області - 1621 чоловік, у Красноярськом краї - 410 чоловік [11]. Усіх ціх людей повинні були виселити в Сибір довічно. Однак існують і інші версії. В своїй книзі «Свідки Єгови – сибірський маршрут» Олег Голько стверджує, що Свідків Єгови повинні були втомити в річках Іртиш та Обі, як це інколи робили з «ворогами комуністичного устрою», затоплюючі баржі [4:26]. Однак достовірних відомостей про цей факт не знайденно. Про умови виселення та життя в спецпоселеннях повідомляють як архівні документи, так і спогади очевидців. Так, в «ПОСТАНОВЛЕНИЕ СОВЕТА МИНИСТРОВ СССР О ВЫСЕЛЕНИИ АКТИВНЫХ УЧАСТНИКОВ АНТИСОВЕТСКОЙ НЕЛЕГАЛЬНОЙ СЕКТЫ ИЕГОВИСТОВ И ЧЛЕНОВ ИХ СЕМЕЙ» (02.1951) вказано: «разрешить выселяемым брать с собой лично им принадлежащие ценности, домашние вещи (одежду, посуду, мелкий сельскохозяйственный и ремесленный инвентарь) и запас продовольствия на каждую семью общим весом до 1500 килограммов. Все остальное имущество конфисковать и передать представителям местных органов власти» [7-10]. Однак практика показала інше. Порівняйте зміст документ зі спогадами одного із Свідків Єгови – Шобе Сергія Костянтиновича (1934 року народження): «Я добре пам'ятаю той день. Рано ранком, приблизно о 5 годині, під'їхали вантажівки із солдатами. Старший офіцер повідомив, що нам необхідно швидко зібрати свої речі, тому що нас відвезуть у віддалені райони Росії. Нам ніхто не сказав, куди точно нас відвезуть і що нас чекає на новому місці….Нам дозволили взяти із собою тільки 1,5 тонни речей на родину. Коли за нами під'їхала вантажівка, виявилося, що він розрахований на 4 родини і може вмістити тільки близько 3 тонн вантажу. Нас разом з речами посадили в цю вантажівку. Пам'ятаю, що у кузові усього було близько 12-13 чоловік і самі необхідні речі. Усе наше майно (господарство, будинок, земля і залишені речі) було конфісковано. До цього дня ми так і не змогли повернути наше майно». Такі повідомлення не були рідкістю [12:19]. Також, нерідко при виселенні відбувалося пограбування. У своїй книзі „Свідки Єгови – си¬бірський маршрут” О. Голько зазначає: „Під час вивезення все залежало від офіце¬рів НКВС. Якщо вони при обшуку в по¬мешканні Свідка Єгови виявляли якісь цінні речі (годинники, золоті обручки, сережки, гроші), то трохи „добріли", оскі¬льки ці конфісковані речі вже належали їм (при цьому офіцери при¬мушували сол¬дат вивертати кишені, відбирали у них награбо¬ване). У такому випадку офіцери не забороняли брати трохи бі¬льше 30-ти кілограмів речей на особу”[4:23]. Сама виселка була організована на рівні військового заходу. Так, у відповідності з вказівками Міністерства національної безпеки («ПЛАН МЕРОПРИЯТИЙ ПО ВЫСЕЛЕНИЮ АКТИВНЫХ УЧАСТНИКОВ АНТИСОВЕТСКОЙ СЕКТЫ ИЕГОВИСТОВ», 24.03.1951) були вирішено: 1. Сформувати особливі оперативні групи, що відповідають за виселення 2 сімей Свідків Єгови у складі «начальника оперативной группы, трех солдат и двух активистов - представителей районного исполнительного комитета Совета депутатов трудящихся». 2. Складався спеціальний план за яким передбачалося «организацию опергрупп, место концентрации оперсостава, войск и автотранспорта; место проведения инструктажа оперсостава и актива». 3. Також передбачався і певний рівень конспірації. В документі про це згадується так: «Для обеспечения бесперебойности связи и конспирации проводимых мероприятий на узлах связи обеспечить дежурство офицерского состава и связистов войск МГБ». 4. Певні заходи проводились і на кордоні. Було передбачено «усилить охрану границы на участках … и провести необходимые мероприятия по линии погранохраны, способствующие задержанию в погранполосе лиц, которые попытаются скрыться от выселения» [7-10]. При цьому виселення можна було уникнути лише за однієї умови – повного відречення від віри, на що згодилися лише одиниці. А умови виселення, за словами очевидців, були жахливими. Хоча щодо умов виселення, в документі було зазначено ось що: „Обязать Министерство путей сообщений (т. Бещева) выде¬лить по заявке Министерства внутренних дел СССР необходимое количество железнодорожных вагонов, оборудованных для люд¬ских перевозок (курсив автора – Б.К.) в зимних условиях и обеспе¬чить продвижение эшелонов с выселяемыми к месту назначения на правах воинских ....выделить Министерству внутренних дел СССР средства на оплату расходов по питанию и медицинскому обслу¬живанию выселяемых в пути их следования”. Але як розка¬зують самі виселенці, все було по-іншому. „У вагоні був коров'ячий гній, – згадють жінки, - мабуть, везли кудись худобу, коли прийшов терміновий наказ знайти вагони. Тоді корів вивели на волю, а до тих брудних ваго¬нів загнали людей. Конвоїри до вагонів не заходили, зважаючи на запах, а ми, жінки, вичищали звідти весь бруд, вигрібали голими ру¬ками. Не було ні краплі води, щоб помити стіни і підлогу. В кутку вагона залишилося трохи соло¬ми, то ми її заховали від конвоїрів, щоб наші діти мали на чому спати, її залишили для підстилки ко¬ровам у вагоні, а Свід¬кам Єгови „матраци" були заборонені”[4:28-33]. На новому місці, в Сибіру, слід було починати все заново – бу¬дувати домівки, заводити господарство, організовувати збори. Од¬нак, як розказує Віра Чибізова (м. Ямпіль, Вінницька область), яка була виселена з Молдови разом з ба¬тьками в 14-річ¬ному віці, було на¬віть так, коли „брати ділилися хлібом з місцевим населенням під час голоду”[3:40]. До¬сить ба¬гато чого робили Свід¬ки Єгови для інших, невіруючих людей, хоча при цьому самі продовжували жити в не¬людських умовах. Любов Данилівна Грохольська (м. Ямпіль, Він¬ницька область) згадує, що нерідко в одному домі жило 11 сімей, у кожній з яких у середньому по троє дітей. Але влада на це не зва¬жала і в судовій практиці були відомі часті випадки, коли заареш¬товували і ув’язнювали на досить великий строк і після того, як людина перетер¬піла заслання за свою віру[13]. Безумовно, настільки масштабні дії влади не могли залишитися непоміченими серед населення західних республік Радянського Союзу та світу. У секретних архівних фондах залишилося чимало документів партійних, радянських і правоохоронних органів, у яких повідомлялося про настрої різних категорій громадян. Звичайно, у більшості випадків повідомлялося "про підтримку" населенням політики держави у відношенні виселення Свідків. Приміром, приводилась розмова серед жителів Кишинева: "Зараз тут відбувається чищення Молдови від колишніх фабрикантів, торгашів і куркулів. Виселяють із усіма родинами і мало хто їх шкодує, тому що через їхню спекуляцію неможливо жити. У деяких знаходять великі гроші". Лише зрідка в документах приводяться окремі випадки "іншої думки". Зокрема, мається такий приклад: "Чому виселяють кращих хазяїнів? Тепер не буде ніякого прибутку. У них є ціла армія МВС, і вони піднімуть усіх молдаван, а сюди привезуть зовсім інших"[14:19]. Крім того, в 1956, 1957 році Міністерство іноземних справ СРСР отримало офіційне звернення від представників Свідків Єгови з різних країн світу. В зверненні, яке було прийняте на різноманітних міжнародних конференціях радянське керівництво просили звернути увагу на релігійну ситуацію в країні. Згадувалось виселення 1951 року, а також те, що 2000 Свідків Єгови на той час знаходилися в таборі на Воркуті і ще в 50 різних таборах. Керівництво товариства Вартової Башти (керівний орган Свідків Єгови) пропонувало відіслати своїх представників до Москви для надання будь-якої інформації стосовно вчень конфесії та її громадської позиції [15]. Як показала історія, радянська влада не прислухалась до світової громадськості. Свідків Єгови продовжували арештовувати та відсилати в табори. Більше 6000 чоловік, що були виселенні в Сибір були змушені залишити все, що так довго здобували своєю працею. Не мало людей загинуло під час перевезення до Сибіру або вже на місці від холоду. Сьогодні нам потрібно вчитися з прикладів історії і ніколи більше не допускати такий прояв релігійної нетолерантності. Адже як сказав керівник комісії по реабілітації жертв політичних репресій, А. Яковлев [15:200], на «круглому столі» присвяченому операції «Север» (50-річчі висилці в Сибір) «нікого не стосується і не повинно стосуватися, і тим паче держави, який вибір зробив той чи інший громадянин, яке релігійне об'єднання він підтримує».
1. Реабілітовані історією. Закарпатська область. – Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2004. – 798 с. 2. История Евангельського движения в Евразии (Электронная Христианская Библиотека) – 1995. 3. Бережко К. Історія Свідків Єгови на Житомирщині. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2005. 182 с.: іл.. 4. Голько О. Свідки Єгови – Сибірський маршрут. – Львів: ТОВ Фаворит, 2002. – 201с. 5. Яроцький П.Л. Релігієзнавство: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – 308 с. 6. Архів Президента Російської Федерації, Ф.3, Оп. 58, Дело 180, Л. 52-53 7. jw-russia.org/jwh_15.htm 8. jw-russia.org/jwh_16.htm 9. jw-russia.org/jwh_17.htm 10. jw-russia.org/jwh_18.htm 11. ГАРФ. Ф. Р-9479 с/ч. Оп. 1 с. Д. 925. Л. 147б 12. Неизвестные страницы истории. Общество Сторожевой Башни, 2000. – 80 с. 13. 5810. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агитации и пропаганде. Март 1953-1991. аннотированный каталог. Под. ред. В.А. Козлова и С.В. Мироненко; сост. О.В. Эдельман, М.: Международный Фонд «Демократия», 1999.– 944 с. (Россия. ХХ век. Документы). 14. Одинцов М. И. Совет Министров СССР постановляет: «выселить навечно!»: Сборник документов и материалов о Свидетелях Иеговы в Советском Союзе (1951 – 1985 гг.). – М.: Объединение исследователей религии, Арт-Бизнес-Центр, 2002. – 240 с. 15. ГАРФ. Ф. 6991. Оп. 4. Д. 79. Л. 20 |
|
|
|
|
Заказать научные книги об истории Свидетелей Иеговы можно здесь:© historyjw |