 На русском языке (не профессиональный перевод) книга опубликована автором данного сайта: |
Костянтин Бережко Історія Свідків Єгови на ЖитомирщиніРегіонально-історичне дослідження 2005 УДК 289.954 (09) (447.42)ББК 86.376.24 (4УКР = 4ЖИТ) 6.891 (4УКР = 4ЖИТ)Б 48 Рецензенти: О.С. Кузьмін – кандидат історичних наук, доцент Житомирського держа-вного університету імені Івана Франка.П.В. Білоус – доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Житомирського державного університету імені Івана Франка. Я.Р. Дашкевич – доктор історичних наук, заступник директора Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України – керівник Львівського відділення, голова постійно діючої наукової конференції „Історія релігій в Україні”. П.Л. Яроцький – доктор філософських наук, професор, провідний науко-вий співробітник Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. ISBN К.О. Бережко Б 48 Історія Свідків Єгови на Житомирщині: Монографія. 2-е вид. – Львів: Вид-во „Фаворит”, 2005. – 166 с.: іл. [Серія „Не прочитані сторінки історії”. – Кн. 1.]. Книга є першою публікацією з історії Свідків Єгови регіонального характеру, яка об’єктивно простежує історію громади на теренах Житомирщини. У дослідженні йдеться про не згадувані до цього в науковій літературі, притаманні Свідкам Єгови своєрідні канони та звичаї їх життя. Подані приклади віри окремих людей та особливі методи впливу КДБ на віруючих. Публікація призначена для широ¬кого кола читачів, проте особливо цікавою вона буде для членів організації Свідків Єгови і віруючих інших релігійних конфесій, діючих в Україні та Житомирській області. Вона зацікавить істориків, релігієзнавців, краєзнавців, студентів і учнів шкіл, які цікавляться вітчизняною історією ХХ століття. Надзвичайно корисною буде для кореспондентів ЗМІ та державних службовців, які здійснюють зв’язок з релігійними об'єднаннями. УДК 289.954 (09) (447.42)ББК 86.376.24 (4УКР = 4ЖИТ) 6.891 (4УКР = 4ЖИТ) © Бережко К.О., 2005 Свідки Єгови – одна з найвідоміших релігійних течій в Україні [40: 58; 19: 409]. І як відзначають науковці, свою популярність вони здобули не стільки кількістю громад (зборів ), скільки активністю своєї діяльності. У різні роки та в різних місцевостях до них, як і до їхньої діяльності, ставилися по-різному. Одні вітали їх як просвіти-телів свого часу, бачили в них зразкових громадян, захоп¬люва¬лися стійкістю і твердістю їх віри. А інші бачили в них „злісних шкідників держави”, людей з „антидержавницькою психікою”, реакційну секту тощо. Наслідком такого негативного ставлення стало нелегальне становище Свідків під час усієї радянської епохи. Сьогодні вони є відомою та офіційно зареєстрованою громадою. Їхнє право на сповідування своєї релігії захищається законом, як і право об’єктивно нового дослідження їхньої історії. Книга „Історія Свідків Єгови на Житомирщині” є результатом такого трьохрічного дослідження, під час якого було взято ін¬терв’ю у близько шести десятків людей у різних частинах області та України; переглянуто декілька тисяч документів і описів Дер¬жав¬ного архіву Житомирської й Рівненської областей, Держав¬ного архіву Російської Федерації (ГАРФ), Житомирського партійно¬го архіву та документів „Відділу у справах національнос¬тей, міграції та релігії”; опрацьовано періодичну обласну та район¬ну пресу; до¬сліджені статистичні дані державних структур; переглянуто масу публікацій релігієзнавчого, літературного та історичного харак¬теру та багато іншого, що сьогодні є частиною цієї книги. Але дещо так і не увійшло в цю книгу. Наприклад, у ній не можна до кінця пере-дати особисті переживання тих, хто пост¬раждав від ра¬дянської то-талітарної системи. Не можна також пере¬дати і мело¬дійність пісень (тексти яких є в додатку), котрі дово¬дилося мені чути в різних регі-онах України, в тому числі й на Жи¬томирщині (Малин). Хоча про це не варто говорити одразу, але збір інформації, на¬писання та випуск цієї книги був пов’язаний з рядом проблем. На¬самперед, як не дивно, найбільші перешкоди чинило кому¬ністично та атеїстично налаштовані науковці (до речі, автор особисто пост¬раждав під час навчання в ЖДУ ім. І. Франка від представників цієї категорії людей за вибір даної теми). Також під¬готовка цієї книги припала на період політичної та економічної не¬стабільності в Укра-їні подій жовтня-грудня 2004 року, що в резуль¬таті призвело до де-яких матеріальних втрат, затримок у часі та ряду інших непе¬редбачуваних проблем.Деяку складність у досліджені історії Свідків Єгови становила територіальна розпорошеність носіїв інформації, оскільки такі лю-ди проживають більш ніж у 20 населених пунктах у різних ку¬то¬чках області. Для вивчення архівних документів, уточнення ін¬формації та консультацій у різних спеціалістів автору під час ро¬боти над книгою доводилося відвідати також інші регіони держави (Вінницьку, Закарпатську, Івано-Франківську, Київську, Рівненсь¬ку, Львівську, Хмельницьку, Кіровоградську області та Кримську АР) і навіть інші країни. Автор також відвідав адміністративні центри Свідків Єгови в Україні та Росії. Слід також зазначити, що обсяг зібраного матеріалу із загальної історії Свідків Єгови є вельми великим. І оскільки Житомирська область є першою серед багатьох досліджуваних областей, то зі-брану інформацію буде включено в інші книги у вигляді окремих розділів. Видання публікації „Історія Свідків Єгови на Житомирщині” стало можливим завдяки співпраці багатьох людей. Зокрема, автор висловлює велику подяку всім тим,1. Хто згодився дати інтерв’ю (а таких більше ніж шість десятків ). Більшість людей, які дали інтерв’ю, згадуються в цій книзі . Для зручності їхні прізвища в розділах книги виділені курсивом. 2. Хто виявив гостинність, прийнявши автора під час його науко¬вих поїздок в області, Україні та за кордоном. Вдячний також ба-гатьом членам громади Свідків Єгови, які допо¬могли авторові інформацією, фотографіями, матеріалами та документами. 3. Викладачам ЖДУ та іншим науковцям за консультаційно-наукову допомогу. 4. Фото на сторінках 21, 22, 23, 31 надані з шанобливого дозволу Управлінського бюро Свідків Єгови в Україні.Книга „Історія Свідків Єгови на Житомирщині” складається з декількох роз¬ділів, у яких автор прагнув з різних боків поглянути на діяльність Свідків Єгови та ставлення до них місцевих владних структур. Окремі розділи будуть особливо цікаві тим, хто знайомий із струк¬турою проведення зібрань Свідків Єгови, оскільки в них по¬казу¬ється поступове формування структури сьогоднішнього бого¬слу¬жіння. Інформацію цих розділів оживлюють уривки з інтерв’ю оче¬видців того часу. І хоча книга написана про історію Свідків Єгови в Житомирській області, в тексті будуть відзначені часті по-рівнян¬ня з іншими областями. Читання книги радимо почати з ознайомлення з термінами слов¬ника, оскі¬льки в тексті буде зустрі-чатися своє¬рідна тер¬мінологія Свідків Єгови. У деяких розділах подано історичні, філологічні та релігієзнав¬чі довідки, які доповнюють або конкретизують інформацію, що є в книзі. У кінці міститься додаток, де частково або повністю подано архівні документи та звіти міськвиконкому. Усі документи, знай-дені в ході дослідження, вводяться в науковій обіг уперше. Для кращого розуміння читачем географічного розповсюдження віри Свідків наприкінці книги містяться карти Житомирщини.Друге видання книги "Історія Свідків Єгови на Житомирщині" відрізняється від першого тим, що у цьому ви¬данні відбулися певні структурні зміни (словник перенесений до додатків), були виправ¬лені деякі незначні помилки в тексті, значно вдосконалена якість фотографій, а в розділі „Від автора” вве¬дені деякі відгуки щодо першої публікації книги. Однак, у цьому виданні немає розділу „Іс¬торично-літературний аналіз ре¬лі¬гійності в Україні”, „Інформації про автора” та „Вислови відомих людей про Бога, Біблію та релі¬гію”. Більшість з цих змін відбулися з рекомендації рецензентів-науко¬вців та істотно не впли¬вають на зміст книги, а лише допома¬гають зосередити увагу на го¬ловній темі.Інформація книги була оцінена людьми різної категорії – від нау¬ковців до простих читачів (як Свідків Єгови, так і не Свідків Єго-ви). Наводимо вам деякі з їхніх висловлювань: „В умовах утвердження в суспільстві свободи вибору, толеран¬тності у конфесійних питаннях робота К. Бережка має не лише іс-торико-пізнавальне значення, а є спробою переглянути деякі ідео-логічні міфи, породжені войовничою атеїстичною пропаган¬дою, довести на конкретних прикладах право кожного громадянина ви-бирати те чи інше віросповідання, задовольняючи свою духовні та культурні потреби. Загалом уся робота складає враження сум¬лінно зібраного, опрацьованого і скомпонованого за певним прин¬ципом матеріалу. Вражає наукова настирливість дослідника – зібрані та використані досить рідкісні документи” (П.В. Білоус, доктор філо-логічних наук, професор кафедри україн¬ської літера¬тури Жито-мирського державного університету імені Івана Фран¬ка, краєзна-вець).„Джерелознавча база з цієї проблеми майже відсутня, а істо¬ричні дослідження обмежені. Заслугою автора є те, що йому вда¬лося скомпонувати та аналітично проаналізувати три види джерел: релі-гійні видання, публікації історичного характеру та спогади членів релігійних громад” (О.С. Кузьмін, кандидат історичних наук, до-цент Житомирського державного університету імені Івана Фран¬ка).„Книга справді є пречудовою. За життя можна видати біля 5 книг і бути у співавторстві в багатьох публікаціях, але щоб видати книгу такого рівня, потрібно ще багато і настирливо працювати. Прикла¬ди, наведені в книзі, просто вражають. До цього часу я нічого не знав про конфесію Свідків Єгови, але зараз приклади їхньої віри назав¬жди залишаться в моїй пам'яті” (Геннадій Махорін, викладач іс¬то¬рії Житомирського державного університету імені Івана Фран¬ка). „Добре, що вже є така книга. При написанні будь-яких дослі¬джень з історії релігії одразу зустрічаєшся з найголовнішою про¬блемою – браком літератури. На щастя, ми більше не зустрінемося з такою проблемою в дослідженні історії Свідків Єгови” (Анатолій Седляр, магістрант, представник молодої когорти істориків).„Я ніколи не гадав, що у Свідків Єгови могло бути щось подібне. Книгу необхідно гарно розрекламувати, щоб люди знали про пере¬слідування Свідків” (Артем Олександрович).Достовірність інформації в цій книзі гарантувалася тим, що фа-кти декілька разів перевірялися і порівнювалися з такою ж ін¬формацією в інших регіонах області та країни. Для уникнення не¬точностей були організовані консультації з людьми, які вважають¬ся спеціалістами своєї справи: істориками, релігієзнавцями, дер¬жавними службовцями, колишніми працівниками КДБ (Комітету державної безпеки) тощо. Крім цього, були проведені бесіди із священиками та пасторами інших релігій. Зокрема, було взято ін¬терв’ю в єпископа п'ятидесятницької церкви, голови об'єднання ХВЄП Житомирської області М.М. Камінського. При мож¬ливості показники підтверджувались даними із загальної літерату¬ри та ар-хівними документами. Інформація, яка є сумнівною, в книзі не пу-блікувалась, або при цьому робилися застереження. Але, зважаючи на те, що навіть авторство архівних документів інколи встановити важко, адже, як повідомили в органах влади, до¬кументи часто писали не ті, хто під ними ставив свій підпис, то до-стовірність окремих даних при цьому гарантувати стовідсотково не можна. Тому просимо відгукнутися тих, хто знає факти, не згадані у цій книзі, або має якісь документальні матеріали, які пов’язані з історією Свідків Єгови. Для цього у кінці цієї книги по¬дається ад-реса для листування з автором. Якщо потрібно, автор го¬товий сам приїхати до повідомлювача. Для цього потрібно присла¬ти лист з поясненням характеру інформації та наявного матеріалу. Всі допо-внення та уточнення будуть включені в подальші публіка¬ції з цієї теми. Сподіваюся на плідну співпрацю з такими людьми, адже моя роль, як автора цієї книги, є незначною, порівнюючи з тим, що до¬велося витримати Свідкам під час їхнього переслідування. Моя ро¬бота складалася лише з того, щоб зібрати та систематизувати всю відому інформацію про історію громади Свідків Єгови. Саме їхні приклади стійкості та витримки і складають нині основний зміст цієї книги. І саме вони є авторами книги „Історія Свідків Єгови на Житомирщині”. Костянтин Бережко Вступ «Багато зелені, спокою, зовсім окремих особняків... У всьому якась патріархальна тиша». (Писала про м. Житомир Леся Українка)Історично склалося так, що Житомирщина, як адміністративно-те¬риторіальна одиниця, склалася порівняно недавно. Вона об'єднує в собі різні природні й історико-етнографічні райони, які в економічному, політичному і культурному плані тяжіли один до одного, хоча і входили до різних адміністративно-територіаль¬них утворень.Житомирська область – одна із областей України, яка була утво¬рена 22 вересня 1937 року. При царській Росії область була у складі Волинської (3 повіти) та Київської (2 повіти) губернії [5]. Полі¬тично та географічно Житомирщина була символічним кордоном між Східною та Західною Україною. Територія області складає 29,9 тис. км2, кількість населення – 1359, 8 тис. чол. (станом на 1 січня 2004р.); найбільші ріки в області – Тетерів (протяжність у межах області – 247 км.), Случ (194), Уборть (174), Уж (162) та Ірша (136). Станом на перше січня 2004 року область мала 23 сільських райо¬ни, 5 міст обласного, 6 – районного значення, 43 селища міського типу, 1625 сільських населених пунктів [14: 5; 15: 13]. Питома вага області в економічному житті України за 2003 рік є значною в та¬ких видах промислової продукції, як панчішно-шкарпеткові вироби (18,2%), тканини лляні (52,9%) , взуття (25,3%) та фарфоро-фаянсо¬вий посуд (43,5%). Останній вид промислової продукції найбільше виробляється в м. Коростені та смт. Баранівці. Історія обласного центру, Житомира, почалася 1120 років тому. За легендою, близько 884 року улюблений дружинник і до¬радник князів Аскольда й Діра Житомир не захотів підкоритися войовничим росам, що їх привів у Київ князь Олег. Разом зі своїми воїнами ли¬цар відійшов у древлянську землю, щоб загубитися се¬ред лісів і не-залежно зажити між вільного й нікому не підлеглого люду. Прав-дивість цієї легенди, за думкою історика-археолога І.І. Ярмо¬шика, доводить існування схожих назв в українській топоніміці. Україн-ський учений О. Купчинський, розглядаючи населені пункти з на-звами з компонентом "-мир/мер", стверджує, що подібні були хара-ктерними для давніх градів, які визначали політичне і суспіль¬но-економічне життя певної округи в ранній слов'янський час. Се¬ред них і Житомир та ряд міст нашого краю: Коростень, Здвижень (ни-ні Брусилів), Ярополч (нині село Яроповичі Андрушівського райо-ну). З населених пунктів, близьких за назвою до Житомира, мож¬на згадати села Житомля, Житонеж в Білорусії, містечко Жито¬миться в Сербії [46: 14]. Проте центром древлянської землі був не Жито-мир, а Іскоростень (Коростень). І лише після помсти Ольги за смерть Ігоря древлянам це місто перестало відігравати таку значну роль, оскільки, за легендою, Іскоростень було спалено. Центром стає Вру¬чий, сьогодні м. Овруч. Пізніше ця земля дала життя видатним діячам української істо¬рії, про яких ми донедавна майже нічого не знали. Серед них І. Ви¬говський, Ю. Немирич, І. Самойлович, І. Огієнко, І. Фещенко-Чо¬півський, О. Шумський, О. Ольжич та інші. Саме звідси, з Жито¬мирщини, приїхали в Київський універси¬тет троє приятелів – Т. Рильський, К. Михальчук та В. Антонович, які потім створили яд-ро так званих хлопоманів і заклали в Києві відомий культурно-просвітній гурток «Громада». Звідси поніс свої українські теми й сюжети в російську літературу й житомирський уродженець Воло¬димир Короленко.Краєзнавча довідка:У той час, як і зараз, особливо славилося легендами найпоети¬чніше місце в Житомирі – кам'яна долина ріки Тетерів, яка зва¬лась у свій час Завал. Тут стоїть знаменита Голова Чацького (Чацький, розповідали в народі, був козацьким полковником. Він ті¬кав від ворогів через кам'яний природній міст – річка текла тут у тунелі. Міст уже обвалився – це і Завал, – і кінь Чацького прірви не перестрибнув). На Голові Чацького, розповідають, пани лю¬били влаштовувати дуелі – поранений падав у прірву [23: 114-122].У 1867 році в Житомирі оселяється Іван Білик (Рудченко). І саме сюди його брат Панас надсилає першу редакцію знаменитого зго¬дом роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Іван Білик стає спів-авто¬ром цього твору. Зрештою, саме для творчого контакту з бра-том улітку 1870 року Житомир відвідує і Панас Мирний.Зрештою, в 1868 році до Новограда-Волинського переїжджають Ко¬сачі, сім'я Лесі Українки. Згодом вони відвідують і столицю краю. Враження поетеси про м. Житомир наведені в епіграфі до роз-ділу.Але патріархальна тиша Житомирщини, про яку пише Леся Українка, відлякала від себе Михайла Коцюбинського – великий но¬веліст тут прижитися не зміг. На це були свої суб'єктивні та об'єк¬тивні причини: туга за дружиною, яка жила в Чернігові, не¬вдово¬лення роботою газетяра, невпорядкованість влас¬ного життя. Але тут Коцюбинський познайомився «з самим цвітом інтеліген¬ції, – як сам писав, – з самими розумними».А Житомир у цей час ставав поважним культурним центром. 1902 року тут створено «Товариство дослідників Волині». У 1914-1917 роках тут учителює О. Довженко. Перед революцією сюди приїжджають родини Ко¬черги й Хомичевських. Драматичний та¬лант І. Кочерги формується саме в Житомирі, так само, як і унікаль¬ний перекладацький талант Бориса Тена (Хомичевського). Час¬тими гостями міста в ті часи були М. Рильський та М. Зеров.У політичному плані Житомирська область ніколи не залиша¬лась осторонь від політичних подій, адже межує з Київською об¬ластю, де знаходиться столиця України. Лише у буремному 1917 р. і в роки громадянсь¬кої війни край був в епіцентрі боротьби різ¬них політичних сил [35: 69]. Тут діяли декілька урядів різних держав та політичних сил. Так, уряд національно-українських сил – Директорія, відсту¬паючи з Києва перебувала в Житомирі та Корос¬тені, де проголо¬сила ряд важливих декретів [18: 106]; з Житомир¬щиною пов’язаний другий зимовий похід армії Ю. Тютюнника. У середині ХХ сто¬ліття в Олевському районі навіть знаходився центр Української Повстанської Армії Тараса Бульби-Боровця; місто Жи-томир можна знайти на будь-якій карті воєнних подій Другої Сві-тової Війни і т.д.Активно діяла на території області також і командно-адмініст¬ративна система своїми карально-репресивними методами. Сього¬дні жахливі результати діяльності цієї системи стають усе більше відомими. Так, на конференції, присвяченій 50-річчю висилки Сві-д¬ків у Сибір (Росія), головуючий Комісії по реабілітації жертв полі¬тичних репресій А. Яковлєв, розповідаючи про „систему правосу-ддя”, зазначив: „Нещодавно потрапили мені в руки документи, що свід¬чать, що вбивали не тільки "трійки " і Особлива нарада. Прису-джу¬вали до розстрілу одноосібно. Приміром, один з "начальників" НКВС у Житомирській області підписав вирок сам, тобто не вирок підписав, а розпорядився розстріляти до 4 тисяч чоловік. Один, ні¬кого не запитуючи, не порадившись ні з Києвом, ні з Москвою. І наступні його доповіді були, звичайно, прийняті і схвалені ” [59: 198].Ситуація стосовно політичних репресій не змінилася навіть у „хрущовську відлигу”. Про це говорять хоча б причини за¬судження післясталінського періоду за статтею 5810 („антирадян¬ська агітація та пропаганда” ) в Житомирській області: складання вір¬шів анти-радянського змісту, зберігання літератури на¬ціоналіс¬тичного хара-ктеру (священик Андрущак, Житомирська об¬ласть), розмова про ма¬лозабезпеченість батьків та бідність колгоспів (учи¬тель Колесни¬ков, Житомирський район), бесіди про утиски євреїв у СРСР (Ко-роль, м. Коростишів), нама¬гання виїхати в Ізраїль (Ріхтер; Нугер, м. Житомир), розповсюдження карикатур антирадянського характеру (Червенко, м. Бердичів), слу¬хання програм закордонного радіо та введення бесід антирадянсь¬кого характеру (вчитель Залета, м. Жи-томир) [47]. Отже, як свідчать вищевказані факти, злочином проти „соці¬алістичного устрою” вважалися не тільки антирадянські дії, – під-ста¬вою для арешту були критичні слова або просто інакомислення. Така позиція призвела до того, що навіть і сьогодні чисель¬ність прихильників комуністичного ладу в області є великою. На¬скільки сильним залишився вплив комуністичних ідей на свідо¬мість прос-тих людей, говорить той факт, що, за даними останніх років на Жи-томирщині налічується 181 пам’ятник Леніну (пам’ятник Леніну сьогодні стоїть і на центральній площі м. Жито¬мира) [18: 139]. Проте особливу цікавість становлять релігійні переслідування. Саме на їх прикладі можна побачити справжню нетерпимість до ін-акомислення та антигуманну суть радянської тоталітарної сис¬теми. Члени релігійних громад ніколи не являли собою серйозної за¬грози існуючому ладу, не піднімали збройних повстань, від¬крито не кри-тикували комунізм та ніколи не висловлювали погрози на адресу керівників держави. Але релігійних діячів переслідували нарівні з політичними, а деякі методи тиску на віруючих були навіть жорст-кішими.На Житомирщині, згідно із статистикою Державного архіву Житомирської області (ДАЖО) за 1977р. [114], існували такі релігії (подана також і кількість їх громад; знаменником – кількість за¬реєстрованих, а чисельником – незареєстрованих громад): Росій¬ська православна церква (165); католицька церква (7); старообряд¬ницька, зокрема безпоповці (5); іудейська релігія (3/3 та одна куль¬това споруда названа в документі „святим місцем”); євангельські християни-баптисти (45/11), в тому числі прихильники Ради цер¬ков (-/7); п’ятидесятники (3/29); адвентисти сьомого дня (3/1) та „Іс-тинно-православна церква, істинно-православні християни”(-/3). Усього в області офіційно нараховувалася 231 зареєстрована гро-мада і 47 незареєстрованих, а також одна культова спо¬руда. Були також конфесії, які існували поза цим списком, це, зок¬рема, Украї-нська автокефальна православна церква (УАПЦ) та Свідки Єгови. Кількість громад цих конфесій, як і кількість релігійних течій, з ча-сом змінювалося. Але сталим у часі залишалося лише ставлення до них з боку офіційної влади.Уже з другої половини 20-х років масово закривалися право¬славні церкви і католицькі костьоли, синагоги, їх приміщення пе¬ретворювали на склади, клуби. Церковні дзвони йшли на потреби індустріалізації [98: 75]:«Дзвонити в дзвони годі! Дайош метал заводам!»Пік антирелігійної боротьби припав на перші місяці 1930 р. – найдраматичніший період масової насильницької колективі¬зації [16: 45].Антирелігійна пропаганда посилювалася напередодні великих церковних свят. Газета „Радянська Волинь” у квітні 1929 р. писала, що трудящі євреї Черняхова і Житомира постановили: «святкувати лише травневі дні, а в дні релігійних свят працювати. Маци не пек¬ти. Від присланої з Америки маци відмовитися. Нехай американ¬ська буржуазія подавиться своєю мацою... Хай заберуть контрре¬волюційну свою мацу. Ми її в руки не візьмемо», – заявили робіт¬ники з підприємств Житомира «Червоний чоботар», «Червоний профінтерн» та ін. [98: 75]За радянськими офіційними даними, лише в 1927 році в СРСР «на вимогу людності» закрили 134 молитовні будинки, а в 1928 р. – 542. Не відставала в цій революційній справі і Житомирщина. Дослідник історії Волині Петро Натикач у своїй статті „Волинь на початку тоталітарної доби” [98: 75] зазначає, що особливо активно проходила боротьба проти папи римського Пія XI, який заявив, що в СРСР утискують релігію. Відповіддю на ці слова став заклик ак¬тивніше розгортати «штурм релігії», «вдарити по хрестовому по¬ходу підсиленою колективізацією» і т. п. Терміново в Житомирі зорганізували мітинг-протест трудящих у вигляді карнавалу-інсце¬нізації. Кульмінацією мітингу стало дійство: червоний загін роз¬стрілює опудало римського папи. Студенти та лектори Житомирсь¬кого ІНО (тепер Житомирський державний університет) на мітингу послали «прокляття святителям, годованим людською кров'ю і по¬том». Епоха атеїзму знала і більш дієві методи впливу на віруючих у житті церковної громади. У травні 1922 року радянською владою була вчинена наруга над православним храмом. Із Забрідської цер¬кви, як і інших храмів, владою здійснювалося вилучення церков¬них цінностей „на допомогу голодуючим” [8: 24].Згідно з інструкцією про вилучення церковних цінностей, не вима¬га¬лося конфісковувати церковні мідні вироби. Але деякі одно-сельці видали навіть більше, ніж потрібно. А радянські керівники, у свою чергу, були раді "перевиконати" план і забрати з церкви ще й мідні гроші.У 1922 році вилучення церковних цінностей радянською вла¬дою відбулося також і в Преображенському соборі в м. Житомирі. У жовтні 1931 року було вирішено організувати в соборі музей. Проте обіцяного музею не організували, а натомість у соборі спо-ча¬тку зробили склад, а потім Житомирський історичний архів №2 [32: 40, 41]. У Державному архіві Житомирської області (ДАЖО) зберег¬лися й інші дані, про такі методи дії радянської влади стосовно це-рков православ’я. Зокрема, в листі до Куроєдова, го¬лови у справах Російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР, повідом-лялося про те, що в одному із сіл Житомирської об¬ласті (Попіль-нянський район) «закрытая церковь использовалась колхозом в ка-честве склада для хранения зерна» [116], чим під¬тверджується факт примусового та незаконного конфіскування культових споруд пра-вослав’я. Часто культові споруди віддавали під школи. Це робилося для того, щоб замаскувати справжні антирелігійні мотиви під „висо¬кими благородними цілями” [116]. Також (як метод залякування) кількох священиків на Житоми¬рщині було репресовано [1: 34]. Пізніше, коли тиск на РПЦ більш-менш ослаб, КДБ та міська влада все ж таки продовжували контролювати внутрішні релігійні справи розпорядженнями про усілякі обмеження форм ведення бо-гослужінь, наприклад, заборона в Коростишіві на Великдень „по-двірних обходів по збору коштів з молитвами і т.д.” [115]. Як бачимо, тиск на православ’я, безперечно, чинився – конфіс¬ковувалися церкви, контролювалося богослужіння тощо. Але піз¬ніше, при покращенні взаємин православ’я та радянської влади, в Житомирській області були і приклади співпраці, особливо у ви¬знанні ідеології партії . Неоднозначним було ставлення влади до Української автоке¬фальної православної церкви (УАПЦ). На початку 20-х років, коли головний удар спрямовували проти Російської православної церк¬ви, державні органи досить спокійно дивилися на зростання Украї-нської автокефальної церкви, критикуючи її нарівні з іншими кон-фесіями. В одній із заміток газета „Радянська Волинь” [98: 77] кон-статує наявність у селі Студениця двох релігійних громад: ста¬рослов'янської і автокефально-української. А певний час прото¬ієреєм УАПЦ був уродженець Житомирщини, поет і перекладач Микола Хомичевський (Борис Тен).Примирившись із Російською православною церквою, ра¬дян¬ські органи особливу увагу звертають на Українську автокефа¬лію як виразницю національних інтересів українства. УАПЦ одразу стала найконтрреволюційнішою серед контрреволюційних цер¬ков [44: 133]. Так, жителі с. Дертки (Дзержинський район), як по¬відом¬ляла одна з радянських газет, закрили в своєму селі «кубло контр¬революції – автокефальну церкву, а приміщення церковне ви¬корис¬товуватимуть для культурно-масової роботи». Власті різко засу¬дили проведення в Софійському соборі Києва панахиди з при¬воду річниці вбивства Петлюри. Проте «Радянська Волинь» дета¬льно описує надзвичайний собор 28-29 січня 1930 р. у Києві, який «са¬молікві¬дував автокефальну церкву», тобто фактично заборонив її: «Церква стала за символ петлюрівської самостійності, а її керів¬ники стали на шлях націоналістично-політичних контрреволюцій¬них антира¬дянських дій через церкву», – писали під диктовку ідео¬логів ДПУ учасники собору [98: 78].Не оминули увагою і баптистів. Так, ДПУ в 1929 р., як по¬відомляла газета „Радянська Волинь”, викрило «шпигунську сітку се¬ред баптистських громад України, на чолі якої стояв організатор однієї з баптистських громад Волині Шевчук» [98: 77]. У баптистів, як і в православних, також відбирали будівлі для проведення їхнього богослужіння. Коли вулиця Лютеранська з ате-їстичною метою була перейменована і отримала ім'я відомого укра-їнського письменника Михайла Коцюбинського, який певний час жив і працював у Житомирі, тоді ж лютеранська кірха (у другій по-ловині 1930-х років) була перетворена на спортивний зал "Ди¬намо" (клуб працівників органів внутрішніх справ -ЧК та НКВС) [33: 20]. Після війни кірха не відновила своєї діяльності за призначенням і тут продовжував бути спортклуб "Динамо". Для адміністрації клу-бу зі східного (заднього) фасаду церкви прибуду¬вали триповерхову коробку, зруйнувавши апсиду з алтарем. У та¬кому вигляді церква проіснувала аж до початку 1990-х років.Зафіксовано в області і випадки арешту баптистів за відмову служити в армії [117]. Лише наприкінці 1980-х років, у часи так званої "перестройки", ці утиски поступово зникли, і ставлення вла-ди до церкви змінилося. У порядку моральної компенсації за запо-діяне їй лихо з боку тоталітарного режиму влада намагалася йти назустріч церкві ЄХБ у питанні повернення вищезгаданої куль¬тової споруди. Проте не всі громади баптистів стійко дотримувалися своїх пе¬реконань. Деякі з них пішли на співпрацю з владою і згодились ви-конувати певні її розпорядження, які для багатьох віруючих – су-перечили їхньому розумінню віри. Тому, з перших днів існування кон¬фесії, вона була розділеною зсередини [114: 2]. Так, у 1920 році, в списках культових об'єктів Житомира бачимо серед інших німе-цьку групу баптистів (вул. Перемоги, 34), церкви християн-ба¬птистів (Котовського, 10), та Євангельсько-лютеранську на Люте¬ранській вулиці [33: 21]. Навіть до цього часу, судячи з „Даних про кількість релігійних організацій” за 2004 рік у Житомирській обла-сті, існує де¬кілька конфесій баптистів. Серед них ЄХБ – 99 громад і ЄХБ (ав¬тономні) – 19 (див. також таблицю №2). Певний тиск з боку радянської влади відчувався і на п’ятидесятницьку церкву. Комуністичне керівництво взагалі відмо¬влялося реєструвати цю громаду. Натомість, пропонувало членам релігії об’єднатися або з православ’ям, або з баптиською церквою. Єпископ п’ятидесятницької церкви, голова об'єднання ХВЄП Жи¬томирської області, Микола Мартьянович Камінський, у приватній бесіді з автором зазначив, що в 1948 році влада заарештувала пред-ставників громади за їх клопотання про реєстрацію конфесії, тому пізніше більшість п'ятидесятників увійшли до складу баптиської церкви на правах „місцевої автономії” (керували на місцях зале¬жно від того, кого було більше, – п’ятидесятників чи баптистів).Різних переслідувань своєї віри на Житомирщині зазнавали й інші релігійні громади або їх окремі представники. Наприклад, ад¬вентисти сьомого дня, старообрядці, євреї та „Істинно-православ¬на церква”.Отже, історія релігійних переслідувань в Україні та на Жито¬мирщині ще раз показує нам, що 35 стаття Конституції України ба¬гато в чому завдячена стійкості простих віруючих, які своєю тверді-стю змусили владу поступово піти на поступки. Релігійна то¬лерантність, як і право на свободу совісті, пройшла великий та тер¬нистий шлях, доки стала однією із важливих гарантій демократично¬сті нашого суспільства. Чималий вклад у встановлення свободи віро¬сповідання як у країні, так і в регіоні, внесла громада Свідків Єгови. В історичних та релігієзнавчих підручниках українських авто¬рів про переслідування Свідків Єгови нічого не сказано або згаду¬ється лише декількома словами [29; 21]. Але їх історія є частиною релігійної історії України, тому заслуговує більш ґрунтовного ви¬вчення. І взагалі, якщо говорити про історіографію цієї теми, то однією із головних проблем дослідження є брак об’єктивної літера¬тури та архівних джерел, які б неупереджено описували діяльність Свідків Єгови на території області. Траплялось навіть так, які ін¬формація в окремих джерелах, що вказувалася в бібліографії, була просто відсутньою (наприклад, загублені документи в описах та вирвані сторінки в виданнях преси). Вивчення краєзнав¬чої бібліо-графії в Житомирській області, показало, що про Свідків Єгови не написано жодної наукової праці. На жаль, місцевими крає¬знавцями досить мало вивчено історію релігійних переслідувань радянського періоду. Відомі лише окремі наукові праці у публіка¬ціях житомир-ського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині (яке є досить відомим через свої численні дослідження з історії краю). Ми впевнені в тому, що ситуація в майбутньому зміниться і місцеві краєзнавці звернуть більшу увагу на цю галузь досліджень. Проте не можна сказати, що Свідкам Єгови в радянський час було присвячено мало публікацій, навіть навпаки, – досить багато. Клебанов у своїй атеїстичній статті [93] про це зазначає так: «За де-сять лет (1956-1965 гг.) в научной, научно-популярной литера¬туре было опубликовано около 200 отдельных работ и журнальных ста-тей по современным «сектантским » вероисповеданиям. На лите¬ратуру о иеговистах пришлось 17 процентов, …33 работы…». Але, не зважаючи на такий обсяг літератури, в таких публіка¬ціях відчувається крайній брак об’єктивності та неупередженості. Причина цього досить проста – спрямованість такого змісту зале¬жала не від науковців, а від політиків. А комуністична пар¬тія, до якої належали ці політики, проголосила радянську країну „ан¬тиімперіалістичною”. Це означало для Свідків Єгови лише одне – жорстка та невщухаюча критика на їхню адресу, оскільки, по-перше, їх центр знаходився в Брукліні (США), а по-друге, ці люди відмовля¬лися критикувати в своєму богослужінні „імперіалістичні західні країни” та водночас хвалити комуністичні ідеї, як це роби-ли, наприклад, інші традиційні релігії [111]. Однак відзначимо, що в останнє десятиріччя були зроблені й до¬сить об’єктивні та неупереджені дослідження. Активно в цій сфері працювали російські релігієзнавці Гордієнко („Российские Свиде¬тели Иеговы: история и современность” [50]) та Іваненко („О лю¬дях, никогда не расстающихся с Библией” [53], „Свидетели Ие-говы – традиционная для России религиозная организация” [54]), російсь¬кий історик Одинцов („Совет Министров СССР постанов¬ляет: «вы¬селить навечно»” [58]), казахстанський релігієзнавець Ар¬тем’єв („Свидетели Иеговы Казахстана и Средней Азии: исто¬рико-религиеведеческий анализ” [48]), український науковець та свідок описаних ними подій Олег Голько („Свідки Єгови – Сибір¬ський маршрут” [49]) та багато інших науковців з інших країн. Та¬кож бу-ло опубліковано ряд статей у наукових журналах релігієзнавчого та філософського характеру . Слід зазначити, що досить багато у вивченні своєї історії зро¬било і Товариство „Вартової Башти”. Ним було опубліковано „Що¬річник Свідків Єгови за 2002 рік” [82], де містився розділ про істо¬рію становлення та розвитку Товариства в Україні у формі хроно¬логічної розповіді, інтерв’ю та життєвих оповідей. Крім цього, де-які факти з історії громади в Україні публікувалися у ряді статей журналу "Вартова Башта " та „Пробудись” . Усі вищезгадані публікації по-різному описують діяльність Свідків Єгови. В деяких дається релігієзнавча характеристика дія-льності громади, в інших, зібрані архівні документи та оповіді з життя Свідків. Наша ж книга є першим історичним дослідженням регіонального характеру. Частково інформація з цієї книги вже пу-блікувалася автором у деяких журналах та збірниках [136]. Однак доцільно зібрати всі дослідження з історії Свідків Єгови в одне по-вне зі¬брання.На відміну від інших досліджень, зокрема російських релігіє¬знавців, наше дослідження не має ніяких філософських та релігіє¬знавчих пояснень вчення Свідків Єгови. Книга „Історія Свідків Єгови на Житомирщині” не релігійна, а історична праця. Усі ко¬роткі пояснення, які будуть зафіксовані в книзі, зроблені з метою, кращого розуміння позиції Свідків.Але перед тим, як дізнатися про те, як діяла ця громада на території області, коротко познайомимося з історією Свідків Єгови в Україні. Короткий огляд історії Свідків Єгови в Україні. Існуючі міфи про їх діяльність "Свідки Єгови знаходилися в одному з найбільш тяжких становищ в Україні й в Союзі в цілому" (В.Д. Бондаренко, голова Державного комітету України у справах релігій). Протягом кінця ХV – першої половини XVII ст. тривало розши¬рення економічних, культурних та релігійних зв’язків українських земель з зарубіжними країнами. Західні економічні й духовні впливи готували ґрунт для появи перших протеста¬нтських осеред¬ків в українських землях. Підґрунтям до їх появи стали в основ¬ному зреформоване православ’я та уніатство [7: 257]. Як відомо, протестантизм ніс з собою віротерпимість, богослу¬жіння рідною мовою та освіченість. А виник він як реакція на те, що церква ставала великим феодалом (володаркою багатьох зе¬мель), як причина втрати церквою авторитету серед своїх прихо¬жан через падіння моральності в монастирях. Пізніше протестантизм розвивався швидко. Загалом для цього руху характерні 2 ознаки: 1) довгий час протестантизм зазнавав утисків з боку традиційного християнства та влади, 2) представ¬ники нетрадиційних релігій несли з собою європейську освіту та віротерпимість, якої так не вистачало в нашому суспільстві. Пред¬ставниками цього руху в Україні, залежно від часу виник¬нення, бу-ли такі течії: Чеські брати, гусизм, лютеранство, кальві¬нізм, соціан-ство, гутерство, меннонітство, пієтизм, штундизм, бап¬тизм, єванге-льське християнство, адвентизм, п’ятидесятництво, Свідки Єгови тощо [7: 256-272]. Свідки Єгови, порівняно з іншими конфесіями, є досить мо¬лодою релігією. Але за короткий період свого існування вони та її прихильники, як засвідчує історія, ставали центром уваги не лише політичних та релігійних подій усередині якоїсь однієї держави, а й у центрі уваги європейської та світової громадськості [142]. Сучасна історія Свідків Єгови почала свій від¬лік більше ста ро-ків тому. На початку 1870-х ро¬ків у штаті Пенсільванія (США), в Аллегейні (тепер це частина міста Піттсбурга), виникла досить не¬показ¬на група дослідників Біблії, які себе так і називали – „Дослід¬ники Біблії ”. Її головним ініціатором був Чарлз Тейз Рассел. У ли-п¬ні 1879 року побачив світ перший примірник журналу «Сіон¬ська Вартова башта і вісник Христової присутності». До 1880 року ця не¬велика група дослідників Біблії розрослася до десят¬ків зборів у сусідніх штатах. У 1881 році було створено Трактатне товариство «Сіонська вартова башта», у 1884 році воно було зареєстроване, його президентом став Рассел [78: 6]. Пізніше назва Товариства бу-ла змінена на Бі¬блійне і трактатне товариство «Вартова башта». З того часу почалася проповідницька робота; багато людей свід¬чило від дому до дому, пропонуючи біблійну літературу. У 1888 році п'ятдесят осіб виконувало цю працю повночасно (піонерами ), а тепер таких є в серед¬ньому близько 700 000 у цілому світі.До 1909 року діяльність набрала міжнарод¬ного ха¬рактеру, і центр Товариства було перене¬сено до Брукліна (Нью-Йорк). Про-повіді почали публікуватися в газе¬тах. До 1913 року 3000 газет Сполучених Штатів Аме¬рики, Канади та Європи друкували їх чо-тирма мова¬ми. Книж¬ки, брошурки та буклети роз¬повсю¬джувалися сотнями мільйо¬нів. Дослідники Біблії, як колись на¬зивалися Свідки Єгови, діяли в Україні понад сторіччя тому [19: 407]. Під час своєї першої закор¬дон¬ної подорожі 1891 року Ч.Т. Рассел , президент Товариства, відвідав чи¬мало країн у Європі та на Близькому Сході. По дорозі в Стамбул (Туреч¬чина) він зупинився в Одесі. Пізніше, 1911 року, він виголошував ряд біблійних лекцій у великих євро¬пейських містах, у тому числі у Львові. Рассел поїздом прибув до Львова, де для його промов, запланованих на 24 березня, вже був орендований великий зал у Народному Домі. У залі, переповненому людьми, як пополудні, так і ввечері були присутні також противники. Місцева газета „Вєк Нови” (польськ.) повідомляла: „Як тільки перекладач [Рассела] переклав перші сло-ва, сіоністи зчинили галас і крик, почали свистіти і не дозво¬лили місіонеру говорити. Пастор Рассел зійшов зі сцени... Така само де-монстрація, але більшого розміру повторилась о 8 годині вечора” [82: 121]. Такі були перші спроби.Про організацію перших громад Свідків в Україні в книзі „Істо¬рія християнства”, зазначено: „Першими Свідками Єгови в Укра¬їні стали українці-реемігранти зі США. Громади почали утворюва¬тися в 1922-1925 рр., в основному в Галичині...”. Організаційною струк-турою Свідків Єгови було Крайове бюро. Релігієзнавець та науко-вець, Сергій Головащен¬ко, зазна¬чає, що крім Крайового бюро, існу¬вали угрупування, що не підпорядкову¬валися Брукліну (Товарист-во дослідників Свя¬того Письма, Вільні дослідники Св. Письма, То-вариство прихильників руху Єпіфанії, Товариство прихильників Хри¬ста, Комітет оборони вірного слуги) . „Однак ці групи, – як зазначає далі Голо¬ващенко, – були незначними і згодом майже повністю увійшли до То¬вариства Свідків Єгови. Це дало йому змогу, попри нелегальний статус, ор¬ганізувати в Західній Україні міцну мережу громад, вести масшта¬бну пропаганду й місіонерську діяль¬ність” [7: 271].Але, крім емігрантів та приєднаних членів інших угрупувань, поширення нового віровчення відбувалося шляхом місіонерської діяльності, яку здійснювала та контролювала польська філія брук¬лінського центру Свідків Єгови.А щодо перших масових зборів або конгресів , то в травні 1926 року на Закарпатті в с. Великі Лучки від¬бувся перший кон¬грес До-слідників Біб¬лії. Присутніх було 150 чоловік. Не¬вдовзі конгреси пройшли в інших міс¬течках на Закарпатті. У 1928 році відбувся пе-рший конгрес у Львові. Згодом кон¬греси були проведені в Галичи-ні, на Волині та Закарпатті. У той час територія Волині та Галичини була у складі Польщі. І оскільки програма конгресів цих людей та їх проповідь мала анти¬клерикальну спрямо¬ваність та головним чином сто¬сувалися Ва¬тикану, папства, католицької ієрархії, союзу певної частини кліру з фашизмом і нацизмом, то така діяльність Свідків Єгови не могла не викликати шалений спротив насамперед католицького духо¬вен¬ства [19: 408]. Їхня критика католицької церкви, відмова від де¬яких громадян¬ських обов'язків стали причиною державної забо¬рони їхньої діяльності в Польщі на¬передодні Другої світової війни. У кінці 1930-х років кордони багатьох країн Східної Європи відчутно змінилися. Фашистська Німеччина та Радянський Союз розширювали сфери свого впливу, щоб приєднати слабші країни. За відмо¬ву від військової служби в лавах фашистської армії та не-участь в політичних акціях (вітаннях фюрера, вивішуванні пра¬пора тощо) десятки тисяч Свідків Єгови як в самій Німеччині, так і у інших країнах було репресовано.Незважаючи на те, що сам Гітлер народився в католицькій сі¬м'ї, він дуже рано зрікся як релігії в цілому, так і християнства зок¬рема. Пізніше своє негативне ставлення до християнства він ви¬клав у спеціальних положеннях (див. історичну довідку). За його відома бу-ло створено гестапо та одне з управлінь гестапо – „церковна рефе-рантура”. Завдання цього та інших відділів, які на¬глядали за релі-гійними групами на території фашистських держав, полягало у знищенні міцних традиційних церковних структур, то¬тальний кон-троль за релігійним життям у суспільстві, негласне спостереження за конфесіями, введення агентури в конфесійні структури та вербу-вання агентури із оточення релігійних керівни¬ків [58: 12]. Історична довідка:В Енциклопедії Третього рейху (М.: Локид, 1996. С. 404) спеці¬альні положення про християнство А. Гітлера викладені наступ¬ним чином: "1. Християнство – це релігія, що захищає слабких і принижених. 2. За своїм походженням ця релігія – єврейська, що змушувала людей "гнути спину по звуку церковного дзвону і пов¬зти до хреста чужого Бога". 3. Християнство зародилося 2000 ро¬ків тому серед хворих, виснажених і зневірених людей, які втра¬тили віру в життя. 4. Християнські догмати прощення гріха, вос¬кресіння та спасіння є відвертою нісенітницею. 5. Християнське співчуття – небезпечна ненімецька ідея. 6. Християнська любов до ближнього є дурістю, оскільки любов паралізує людину. 7. Хрис¬тиянська ідея загальної рівності захищає расово неповноцінних, хворих, слабких і убогих". На початку 30-х років Свідків Єгови на території Третього рей-ху нараховувалося біля 20 тисяч. Усі вони оголошувалися воро¬гами нації, держави і суспільства, а віровчення цієї релігійної орга¬нізації – "небезпечним для німецької раси" [58: 13; 12]. У жовтні 1933 року Свідки Єгови з усього світу направили лист протесту і теле¬грами Адольфові Гітлерові, у яких вимагали: "Припиніть переслідувати Свідків Єгови, інакше Бог знищить вас і вашу партію". Гітлер дуже розлютився і пронизливо кричав: "Я винищу це поріддя в Німеч¬чині!"[143]. У роки нацизму багато тисяч віруючих опинилися в концентра¬ційних таборах, примушені були ховатися чи емігрувати з країни. У концтаборах Свідки Єгови були виділені в особливу категорію в'язнів, на їхньому табірному одязі був нашитий фіолетовий трику-т¬ник. В'язні з фіолетовим трикутником могли вийти на волю, якщо підписували документ про зречення від своєї віри. Але на це пішли одиниці. З 1933 до 1945 року в Німеччині майже 10 тисяч Свідків Єгови стали жертвами нацизму, 6 тисяч з них були ув’язненні в концтабори і 2 тисячі там загинули. Більше 250 чоло¬вік були стра¬чені за відмову служити в армії.Коментар історика:Роблячи висновок про той час, історик Ганс Гессен зазначає: "Перше, в чому ми можемо навчитися з того, як відносилися Сві-дки Єгови до Третього рейху, це те, що маленька група людей у Німеччині, покладаючись на свою віру і міцну єдність, змогла, хоча і дорогою ціною, встояти перед впливом тоталітарного на¬цистського режиму... Друге – ми, [наступне] покоління, повинні відчувати відповідальність... домогтися того, щоб людям ніколи більше не приходилося вмирати заради збереження чистоти своєї совісті ".У березні 1939 року, Угорщина за підтримки фашистської Німе-ч¬чини окупувала Закарпаття. На діяльність Свідків Єгови наклали заборону, і всі Зали Царства були закриті. Влада брутально пово-ди¬лася з віруючими і багатьох кинула до в’язниці. У щоріч¬нику Свідків Єгови зазначено: „під час німецької окупації духівни¬цтво почало підбурювати людей проти Свідків Єгови. У Галичині піднялася хвиля лютого переслідування. У будинках Свідків Єгови вибивали вікна, віруючих жорстоко били. Якось зи-мою Свідків змусили стояти декілька годин у холодній воді, через те що вони відмовлялися робити на собі знак хреста. Декілька з жі-нок отри¬мували 50 ударів палицею” [82: 143]. Період війни 1941—1945 роки — період активного зрос¬тання Свідків Єгови в Західній Україні. Наприклад, порівнюючи дані до-воєнного та післявоєнного періоду, кількість членів цієї ре¬лігійної організації на території Західної України збільшилася більш ніж у 5 разів. Саме в грізні роки Другої світової війни масово виникають групи Свідків Єгови на Волині, Львів¬щині, Прикарпатті і в Закар¬патті.Українська релігійна історія повоєнних часів є досить цікавою та неоднорідною. Поряд із політичними і релігійними дисиден¬тами, яких було не так уже багато, тоталітарний сталінський та піс¬лясталінський режим оголосив війну цілим конфесіям та жорстоко переслідував їх. Таким чином, у 1946 році була скасована і заборо¬нена Українська Греко-Католицька Церква. Немало страждань від режиму зазнали протестантські (баптисти, адвентисти, п’ятидесятники) та етнонаціональні конфесії (іудеї, мусульмани, караїми тощо). Римо-католицька церква, хоч і не була забороне¬ною, але її організаційна структура фактично була зни¬щена в СРСР [49: 8].Свідки Єгови були також забороненою конфесією в Радянсь¬кому Союзі. Це сталося через те, що члени цієї громади трималися позиції повного нейтралітету – вони не брали участі у політич¬них виборах, не йшли до війська, не вступали в комсомольські ор¬ганізації, не реєструвалися на місцях тощо . Такі дії вважалися ра-дян¬ською владою „протизаконними” та „соціально небезпеч¬ними”, через це Свідки Єгови стали об’єктом особливо сильного тиску. „Переслідування цієї громади в СРСР, – відзначає професор, док-тор філософських наук П. Яроцький, – відзначаються особли¬востями, відмінними від переслідувань інших конфесій. Свідки Єгови були найменшою за кількістю релігійною організацією. До 1951 року, коли відбулося їхнє масове вислання до Сибіру, в Укра-їні нараховувалося близько 15 тисяч Свідків Єгови” [49: 8]. Але що ж сталося в 1951 році? Восьмого квітня 1951 року, за планом Абакумова, який був на¬званий „Север”, та погодженням Сталіна 6 140 чоловік з України потрібно було вислати на схід – в Томську, Архангельську, Іркут-ську та інші області Півночі та Сибіру. При цьому дозволялося брати лише об¬межену кіль¬кість речей , а все майно потрібно було залишити на міс¬цях, адже в настановах було вказано: „Все осталь-ное имущество конфи¬сковать и передать представителям местных органов власти” [106; 144-147]. Виселення можна було уникнути лише за однієї умови – повного відречення від віри. Згодилися ли-ше одиниці. А умови виселення, за словами очевидців, були жах-ливими. Особ¬ливо страждали немовлята, оскільки коров'ячого мо-лока дітям кон¬вой не давав. Деколи у матерів від голоду і пере¬житого страху про¬падало молоко і малята ссали порожні гру¬ди. Діти плакали від го¬лоду і хвороб, у вагонах бракувало на¬віть води [49: 23].Хоча щодо умов виселення, в документі було зазначено дещо інше: „Обязать Министерство путей сообщений (т. Бещева) выде¬лить по заявке Министерства внутренних дел СССР необходимое количество железнодорожных вагонов, оборудованных для люд¬ских перевозок (курсив автора – Б.К.) в зимних условиях и обеспе¬чить продвижение эшелонов с выселяемыми к месту назначения на правах воинских ....выделить Министерству внутренних дел СССР средства на оплату расходов по питанию и медицинскому обслу¬живанию выселяемых в пути их следования” [106]. Але як розка¬зують самі виселенці, все було по-іншому: „У вагоні був коров'ячий гній, мабуть, везли кудись худобу, коли прийшов терміновий наказ знайти вагони. Тоді корів вивели на волю, а до тих брудних ваго¬нів загнали людей. Конвоїри до вагонів не заходили, зважаючи на запах, а ми, жінки, вичищали звідти весь бруд, вигрібали голими ру¬ками. Не було ні краплі води, щоб помити стіни і підлогу. В кутку вагона залишилося трохи соло¬ми, то ми її заховали від конвоїрів, щоб наші діти мали на чому спати, її залишили для підстилки ко¬ровам у вагоні, а Свід¬кам Єгови „матраци" були заборонені” [49: 29, 30].На новому місці, в Сибіру, слід було починати все заново – бу¬дувати домівки, заводити господарство, організовувати збори. Од¬нак, як розказує Віра Чибізова (м. Ямпіль, Вінницька область), яка була виселена з Молдови разом з ба¬тьками в 14-річ¬ному віці, було на¬віть так, коли „брати ділилися хлібом з місцевим населенням під час голоду”. До¬сить ба¬гато чого робили Свід¬ки Єгови для інших, невіруючих людей, хоча при цьому самі продовжували жити в не¬людських умовах. Любов Данилівна Грохольська (м. Ямпіль, Він¬ницька область) згадує, що нерідко в одному домі жило 11 сімей, у кожній з яких у середньому по троє дітей. Але влада на це не зва¬жала, і в судовій практиці були відомі часті випадки, коли заареш¬товували і ув’язнювали на досить великий строк і після того, як людина перетер¬піла заслання за свою віру [47; 36]. Тим, хто залишився, було не легше. Зі встановленням радянсь¬кої влади на території України відразу почалися репресії проти Свідків Єгови: масові арешти, групові судові процеси тощо. При¬чинами репресій була відмова брати до рук зброю, служити в Чер¬воній Армії, брати участь у голосуванні. Все, що стосувалося війни і військових потреб, вважалося, з позицій „совісті, навченої словом Божим”, недопустимим до виконання. Усе це кваліфікувалося то¬талітарною більшовицькою державою (як і раніше тоталітарною нацистською) як „підривна, антидержавна діяльність” [19: 410]. Репресії проти Свідків Єгови різнилися в залежно від активно¬ та впливовості членів конфесії. Досить багато залежало і від те¬риторіального розташування, оскільки географічно ця релігія розпо¬ділилася на території України нерівномірно. У першій половині ХХ століття переважна більшість Свідків Єгови знаходилася на терито¬рії західної України, оскільки саме сюди приїздили польські вісники та поверталися із заробітків українці вже з новою вірою [107]. На¬приклад, у Закарпатській області, судячи із „доповідної записки” на¬чальнику управління КДБ (комітет державної безпеки) та іншим по¬садовим особам, Свідки Єгови вважалися однією з найбільших „сек¬тантських” груп у регіоні. В інших частинах країни – центральній, східній та південній Україні кількість груп та віруючих не була та¬кою великою. Хоча вони таки існували та в розумінні проповідни¬цької роботи продуктивно діяли. Наприклад, в областях, які межу¬вали з Київською (та в самій столиці), починаючи з другої половини ХХ століття, з окремих груп утворюються цілі збори (за ними був особливий нагляд, оскільки вони були на межі зі столицею та її об¬ластю). А з поверненням Свідків Єгови з Сибіру ними „заселяються” також і східні області України. І оскільки Свідки Єгови відразу піс¬ля повернення стали об’єктом переслідувань в регіонах, то часто це призводило до переїзду членів цієї організації в інші області держави. У Донбасі, наприклад, для роботи в шахтах не вимагалося прописки та паспорта, тому багато чоловіків, повертаючись з ув’язнень, їхали саме туди. Отже, як ми побачили, методи тиску та форми покарань мали також і регіональні особливості. Гарантовано спільним для всього СРСР було масштабне переслідування цієї конфесії. Лише належ¬ність до організації Свідків Єгови була достатньою підставою для ув'язнення. Під причиною ув’язнення в документах стояло лише одне речення – „член секти «Свідки Єгови»” [47: 179]. При цьому віруючих звинувачували в тому, що, за словами самих віруючих, вони ніколи не робили, – антирадянській та антидержавній агітації. Щоб засвідчити це, часто на суді висту¬пали фальшиві свідки. Як правило, це були сусіди або колеги, яких залякали або підкупи¬ли органи держбезпеки. Нерід¬ко при цьому засуджували до розстрілу. А вже пізніше смертні вироки заміню¬вали на 25-річне ув'язнення у виправно-трудових табо¬рах. Але ув’язнення, як ми дізнаємося з подальших розділів книги, не було основним методом тиску КДБ та місцевої адміністрації. Наприклад, у кінці 50-х роках був задіяний особливий спосіб. Орга¬нізація Свідків Єгови в СРСР центр якої майже постійно знаходився в Україні, піддається специфічному тиску, ви¬никають постійні роз¬коли, опозиційні угрупування, сіються підозри в "співробітництві з КДБ" тих чи інших керів¬ників організації [19: 412]. Зрештою, в кінці 50-х років на сході СРСР, через суб’єктивність деяких керівників ор¬ганізації утворилась „опозиція”. Тобто стався довготривалий розкол Товариства, який фактично був ліквідований у Мордовських таборах. Михайло Парлуй (м. Ямпіль, Вінницька область), будучи в’язнем Мордовських таборів, розповідає, що „опозиція”, яка була утворена через недовіру трьох обласних наглядачів до Павла Зятека та поль¬ських кур’єрів (перевізників) літератури, тимчасово відвела від центрального каналу більш ніж 4/5 усіх зборів. Переважна біль¬шість зборів та груп навіть не підозрювали цього. Але після того, як майже всіх відповідальних чоловіків (понад 400) зібрали в „пе-ршій” зоні Мордовського табору, ситуація нарешті прояснилася. Свідки Єгови з „опозиції”, а найперше 2 обласних наглядача (тре¬тій, за словами Михайла, був співробітником КДБ, тому в таборі не сидів) побачили, що Зятек також був ув’язнений разом з ними, то-му логічно не може бути завербований КДБ. „Після цього, – роз¬казує Михайло Парлуй, – братів об'єднали в групи приблизно по 50 чоловік. У таких групах нам розказували, яка повинна насправді бути теократія. І потім, повертаючись додому, ми розказували це іншим. Поступово майже всі збори повернулися до каналу Єгови”. Але слід відзначити те, що і сьогодні на території України існу¬ють окремі групи, які вважають себе „опозиційними”. Але це лише по-одинокі групи, які не мають великого впливу і є в опозиції „до всіх і до всього”. Період з 1960-х до 1990-их років відзначався своїми особливос¬тями для цієї громади. Були застосовані методи контролю, які не дозволяли Свідкам діяти легально. Тому весь цей час, щоб читати літературу та проводити свої богослужіння, їм доводилося перехо¬вуватися в лісах та будинках співвіруючих. Про це докладніше піде мова в окремих розділах цієї книги. Отже, Свідки Єгови, будучи не досить ве¬ликою релігійною гру-пою, завжди були в центрі уваги радянської адміністрації та КДБ за їх позицію нейтралітету, і як наслідок – під¬давалися чи не найбіль-шим репресіям та переслідуванням серед протестантських релігій. Так, лише в 1951 році більшу частину ві¬руючих було виселено в Сибір без права повернення. А на тих, хто залишився і продовжував діяти, був накладений штамп «самой ре¬акционной секты» [124], с «наиболее фанатичными верующи¬ми»[108]. Проте, вже в другій половині 80-х років з боку радянської влади були зроблені деякі поступки цій конфесії. Вже у кінці 1990 року юридичні установи реабілітували деяких Свідків Єгови, повернув¬ши їм усі права та приві¬леї. У той же час Комітет країни, центра¬льний орган Свідків Єгови в Україні, сформував групу, яка пред¬ставляла конфесію на зустрічах з урядовцями [82: 233]. І вже 28 лютого 1991 року релігійну організацію Свідків Єго¬ви було офіційно зареєстровано в Україні. Це була перша реєст¬рація Свідків на території СРСР і одна з перших реєстрацій релігії на території України. Через місяць, 27 бе¬резня 1991 року, організа¬цію Свідків Єгови зареєст¬рували також у Російській Федерації. Так, через більше ніж 50 років заборон та переслідувань, Свідки Єгови здобули релігійну свободу. Сьогодні кількість членів цієї релігії в Україні, станом на 1 ве-рес¬ня 2004 року становить 133 152 особи. Завдяки своїй проповід-ни¬цькій роботі Свідки Єгови стали сьогодні однією з найвідоміших релігій. Якщо сьогодні до вас по¬дзвонять у двері, пропонуючи ви¬вчення Біблії або журнали "Вартова Башта" та „Пробудись”, то це одно¬значно є Свідки Єгови. Так, сього¬дні їх релігія є знана, їх по-важа¬ють за стійкість, проявлену під час тоталітаризму, за моральну чистоту їхнього поклоніння, за прояв милосердя як до своїх одно-віруючих так і до інших людей. Про це говорять і вислови відомих учених, цитати з популярних газет та прос¬то громадян України:„Уже сам факт, що Свідки Єгови впродовж існування всіх то-талітарних режи¬мів — санацій¬ного в Польщі, нацистського і ко-муністичного — жорстоко пере¬слідувалися й вистояли, зберегли свою органі¬зацію, залишилися вірними своїм релігійним переконанням, має викликати до них якщо не повагу, то толерантність, незважа¬ючи на те, подобаються вони комусь чи не подобаються” (віце-президент Української асоціації релігієзнавців, професор, доктор філософських наук П.Л. Яроцький) [19: 413].„...[Свідки Єгови – Авт.] найбільше постраждали за часів то-та¬літаризму. Саме вони цінують релігійну свободу, прагнуть збе¬регти релігійний мир і міжконфесійну толерантність” (А.М.Колодний Академічне релігієзнавство [24: 473]). „...обратите внимание: по улице прошли тысячи людей, не оставив после себя ни одной бумажки! А вспомните, что тво¬риться после наших болельщиков!..” (А.Сысоев, «Комсомоль¬ская правда», репортаж з міжнародного конгресу Свідків Єгови 2003 року [103]). „Свідки Єгови швидко реагують на сти¬хійні лиха, надаючи різну гумані¬тарну допомогу. Час¬то вони першими прибу¬ва¬ють з допомо-гою на місце події. Так було і в Україні під час повені на За¬карпатті. Україн¬ські Свідки Єгови наді¬с¬лали потерпілим від стихій¬ного лиха по¬над 5 тонн одягу та взуття, а також сотні ковдр, матра-ців, ліжок, поду¬шок, комп¬лектів постільної білизни.... Ця допомога надава¬лась як Свідкам Єгови, так і всім потерпі¬лим, незалежно від їхніх релігій¬них пере¬конань” („Людина і світ” [100: 50]).У Львові, де не на центральному стадіоні "Україна" на обласний конгрес 1991 року зібралося 17531 чоловік, офіцер міліції ска¬зав одному Свідку: "При іншому заході для такої чисельності при¬сутніх потрібна була би тисяча міліціонерів. При вашому ж заході нас було десять чоловік, і ми зрозуміли, що нас могло й не бути... Ви прекрасні тим, що ви вчите добру, говорите про Бога, не берете участь у насильстві. Обговорюючи це в колективі, ми були здиво¬вані, чому ми раніше вас переслідували, й прийшли до висновку, що ми не слухали вас й нічого про вас не знали" [80]. Проте вони стали також і об’єктом критики. Як зазначено у вступній статті деякі все одно продовжують їх ненавидіти. Щодо Свідків Єгови в нашому су¬спільстві, передусім в оцінках інших конфесій, на жаль, склав¬ся образ якоїсь харизматично-політизо¬ваної, сфанатизовано-ізольованої секти. Часто можна почути про них як про "найбільш шкідливу" і навіть "тоталітарну секту"; органі¬зацію намагаються зобразити як "нехристиянську течію". Причиною цього, скоріше всього, можна вважати міфи, які розповсюджуються нетолерантною частиною інших конфесій через засоби масової інформації (ЗМІ ). Інколи такі міфи є єди¬ним джерелом інформації про цю конфесію серед простого лю-ду. Наведемо вибірковий перелік найрозповсюдженіших міфів та їх коротке спростування. Нижченаведена інформація не має на меті ідеалізацію та вихваляння конфесії Свідків Єгови (як покажуть по¬дальші розділи цієї книги, історія Свідків має різно¬бічний харак¬тер). Вона лише допоможе об’єктивно та неупере¬джено поглянути на діяльність цієї релігії через дослідження неза¬лежних спостеріга¬чів, кореспондентів та науковців. Розповсюджені міфи про Свідків Єгови:1. Свідки Єгови є „шкідниками” для української нації.Переконання в тому, що Свідки Єгови є „шкідниками нації”, ста-ло розповсюджене серед деяких чиновників [101], політичних діячів та кореспондентів місцевих та республіканських газет. При¬чиною такого ставлення до Свідків Єгови стала їх позиція абсен¬теїзму та нейтралітету в політичних і воєнних справах держави. Але хотілось би нагадати, що, за конституцією, „Україна є ... демок¬ратична, соці-альна, правова держава” [25], яка, відповідно до вста¬новленого пра-ва на свободу совісті (як головний прояв демократії), повинна гара-нтувати свободу віросповідання будь-якої релігії, що не несе шкоду громадянам. Будучи одним з фундаментальних прав людини, сво-бода совісті є важливою складовою життя людини і суспільства. При цьому її становлення завжди було пов’язано з проявом інако-мислення на тлі повсякденного громадського життя [137: 3]. Таку позицію не можна вважати „шкідництвом” для нації. Формулю-вання ж „шкідники нації” перегукується з радянсь¬ким штампом „антидержавницька агітація”. Тому, звинувачуючи Свід¬ків у шкід-ництві, такі люди, не розуміючи того, знову поверта¬ються до мето-дів тоталітарної влади. Як зазначає один із релігієз¬навців, „імідж, накладений на цю релігій¬ну організацію комуніс¬тично-тоталітарною пропагандою, міц¬но тримається в суспільній свідо-мості і на буденному рівні” [19: 413].На противагу цьому, більшість сучасних досліджень інформо¬ваних українських науковців мають більш зважену та об’єктивну думку. Так, в одній досить авторитетній енциклопедії щодо по¬зиції абсентеїзму зазначено: „право не брати участь у виборах є невід’ємним правом людської свободи поряд з правом не віддавати свій голос сліпо й безоглядно ” [61: 5]. Про „нешкідливий” характер діяльності Свідків Єгови говорить також той факт, що Свідки досить часто беруть участь у гро¬мадських заходах на благо іншим. Наприклад – очищення місць масового відпочинку , гуманітарна допомога під час стихійного лиха. Свідки Єгови, які є педагогами за освітою, у вересні-листо¬паді 1998 року в деяких областях Росії (пізніші аналогічні випадки були і в Україні), де проходили масові страйки вчителів щодо дов-гострокової невиплати зарплати, продовжували навчати дітей без-коштовно [138: 235]. 2. Конфесія Свідків Єгови є новою та нетрадиційною релі¬гією для України, яка прийшла на її терени лише в 90-ті роки. Інформація, викладена на початку цього розділу, спростовує та¬кий міф щодо України. А розділ „Поява конфесії на території обла-сті” цієї книги говорить про хибність такої думки навіть на терито-рії Житомирського регіону. До того ж, усі сучасні наукові релігіоз-навчі та історичні видання підтверджують те, що Свідки Єгови з'явились в Україні далеко не в 90-х роках [19; 24; 21]. Такий факт не заперечували і радянські вчені [56; 51: 8]. 3. Свідки Єгови є сектою самовбивць щодо питань ліку¬вання. Такий міф отримав своє розповсюдження через переконання членів конфесії у необхідності безкровного лікування, оскільки вживання крові суперечить біблійній вказівці „стримуватись від ... крові” (Дії 15:29 [4: 163]). Це усвідомлена релігійна позиція, що відповідає принципу права інформованого вибору пацієнта. Таке право – вибирати форми лікування – закріплено в законодавствах усіх демократичних країн. Але в такому спірному питанні не обійтися без думки спеціаліс¬тів, тобто медиків. Питання безкровної хірургії стало основним пи¬танням Всеукраїнського симпозіуму з міжнародною участю 27-28 жовтня 2000 року. В симпозіумі взяли участь провідні спеціа¬лісти з України, Латвії, Польщі, Росії, США тощо. На зустрічі були обго-ворені переваги та складності безкровного методу лікування, до-свід лікування пацієнтів, які з тих чи інше причин відмовлялися від крові. Часто згадувалася конфесія Свідків Єгови. Так, говорячи про „накопичений досвід безкровних операцій у Свідків” українсь¬кими медиками, Л.В. Кулик (Львівський держав¬ний медичний уні¬верситет ім. Данила Галицького, Львівський кар¬діохірургічний центр) зазначив: „Наш невеликий досвід свідчить, що планові опе¬рації з штучним кровообігом при застосуванні не¬обхідних приготу¬вань та пересторог технічно можливі і не супро¬воджуються вищим ризиком, аніж операції з використанням гомо¬лоґічної крові” [96: 6]. Схожу думку висловив Аріа Шандер (Інґл¬вудський медичний центр безкровної хірургії, Інґлвуд, США): „Сьо¬годні безкровна хі¬рурґія та медицина представляє добру раціона¬льну медичну так¬тику та неза-баром стане прийнятним стандартом лікування” [86: 19]. До такого ж висновку прийшли й інші учасники Всеукраїнсь¬кого симпозіуму, підтверджуючи міжнародне визнання такого ме¬тоду.Визнання вітчизняною медициною права Свідків Єгови на без¬кровне лікування є свідоцтвом про поступовий перехід на європей¬ський рівень. Підтверджуючи це, в кінці своєї статті Л.В. Кулик сказав: „Стосовно пацієнтів-Свідків слід принагідно зауважити, що сам факт розгляду їх права бути лікованими згідно висунених об¬межень – безумовне свідоцтво демократизації українського суспі¬льства” [96: 8]. 4. Релігійна організація Свідків Єгови є малочисельною, то-таліта¬рною та екстремістською конфесією. Організація Свідків Єгови – міжнародна організація, що діє на законній підставі в більш ніж 235-ти країнах світу. Вона має більше 6 мільйонів членів, ще близько 10 мільйонів перебувають з нею в контакті. Це четверта за чисельністю конфесія у Великобританії, третя – у Німеччині, друга – в Італії.Сучасні типографічні комплекси й освітні місіонерські центри, високий рівень технології й організації праці, численні біблійні і просвітницькі програми в усьому світі, освітні курси в країнах Аф-рики й Азії, ефективні канали гуманітарної допомоги – це все те, завдяки чому організація Свідків Єгови завоювала репутацію рес-пектабельної й гуманної релігійної організації. Про це свідчать і вулиці європейських міст, названі іменами Свідків Єгови, чис¬ленні офіційні нагороди і грамоти за організацію праці й активність у справі освіти, високі оцінки актуальності та якості видаваної літе¬ратури [148: 2,3]. Деякі дослідники, порівнюючи Свідків Єгови з екстремістськими організаціями, не знають або ігнорують той факт, що конфесія є повністю відкритою для гро¬мадськості. Вхід до усіх місць поклоніння та адміністративного центру Свідки Єго-ви в Брюховичах (недалеко від Львова) є віль¬ним. А щодо звинувачень у тоталітарності релігії, Е.В. Касторська в своєму дисертаційному дослідженні стверджує: „Щоб називати ту чи іншу релігію тоталітарною сектою, безсумнівно, знадобиться вивчення всіх сторін її життя, а головне – результатів її діяльності. Найчас¬тіше дана умова не виконується викривачами: ЗМІ й іншими релі¬гійними організаціями. Тому нерідко релігійні організації по-зитив¬ної спрямованості зараховуються до тоталітарних сект, а ЗМІ охоче поширюють неперевірені факти, відштовхуючи населення від дже¬рел морального оздоровлення і підвищення духовності....". Гово¬рячи у своїй роботі про Свідків Єгови, враховуючи вищенаве-дене, дослідниця додає: "Відмінною рисою Свідків Єгови є їхня те-рпи¬мість стосовно засобів масової інформації і до людей, що поши¬рюють про них негативну інформацію " [138: 182, 236]. 5. Віровчення Свідків Єгови призводить до розпаду сімей. Навіть поверхневий розгляд публікацій, виданих Свідками з пи¬тань сім'ї і шлюбу, недвозначно покаже, що вони регулярно закли¬кають сім'ї зберігати і зміцнювати шлюб навіть тоді, коли це не легко . Розлучення категорично засуджується, причому неважливо, обоє чи тільки один із подружжя є віруючим (єдина причина для розлучення, прийнята Свідками, – порушення подружньої вірності). Свідки закликають вчитися улагоджувати сімейні проблеми і да¬ють з цього приводу дієві поради. Так, якщо Свідок є в подружжі з людиною, що не поділяє його вірувань, йому радять виявляти ніжність і щиру повагу, проповідуючи таким чином свою віру на ділі [77: 129]. Засуджується будь-яке зловживання часом в угоду чому завгодно, навіть релігійному служінню, якщо це йде на шкоду сімейним і батьківським обов'язкам [148: 5]. Вивчення організації Свідків Єгови науковцями юридичної сфери показало, що в сім'ях, де чоловік або жінка є членами цієї організації кількість розлучень не перебільшує 5%. [138: 236]. 6. Проповідь Свідків Єгови має агресивний характер, оскі¬льки проповідницькою діяльністю займаються мало¬грамотні в цій справі люди. Звинувачення в агресивності проповіді Свідків можна зустріти навіть у деяких наукових збірниках . Однак потрібно зазначити, що якщо дане явище і має місце, то лише через недостатню досвідче¬ність окремих членів конфесії. Для уникнення цього Товариством "Вартової Башти" були організовані спеціальні школи, які навча¬ють вісників толерантності, співчуття та шанобливого ставлення до людей з іншою точкою зору. Найперше – це щотижнева „Школа Теократичного Служіння”, учнями якої можуть бути не лише члени конфесії Свідків Єгови. Для піонерів також передбачена 10-денна школа (курси), де вони, крім усього іншого, вчаться мистецтву про¬повіді. А неодружені чоловіки, які керують теократичними спра¬вами у зібранні, можуть відвідати Школу службового вдоскона¬лення у Львові, яка триває 2 місяці. Основне завдання цієї Школи — „навчити і підготувати ква¬ліфікованих чоловіків для відповіда¬льної пра¬ці в організації, щоб вони служили там, де ви¬никне по¬треба. Школа вдосконалює їх для того, щоб вони могли взяти про¬від у благовісницькій праці, пастирському нагляді за отарою і на¬вчанні, яке надається у зборі” [81: 3]. Крім цих та інших шкіл, у зборі раз у рік старійшинами та роз’їзними наглядачами прово¬дяться спеціальні зустрічі для піонерів, де розглядаються назрілі та дискусійні питання, даються практичні поради щодо ефективного ви¬конання проповідницької роботи.7. Свідки Єгови є забороненою релігією у багатьох розвину¬тих країнах, в тому числі і в сусідній Росії. Свідки Єгови діють без офіційного дозволу приблизно в 35-и державах Азії й Африки. У своїй більшості це або фундаментальні ісламські режими, або дрібні тоталітарні країни. Оскільки такі дер-жави проголошують єдиною офіційною релігією іслам, у них, зви-чайно, заборонені всі інші конфесії, у тому числі і Свідки Єгови. В усіх демократичних та в більшості країн, що розвиваються, Свід¬ки Єгови на легальній основі діють не одне десятиріччя. Не секрет, що 16 червня 2004 року Московський міський (апе¬ляційний) суд затвердив рішення суду нижчої інстанції про забо¬рону діяльності Свідків Єгови в Москві і про позбавлення їх стату-су юридичної особи. Крім того, на громаду Свідків Єгови в Росії був накладений штраф у розмірі 200 тисяч рублів [149]. Про неправомірність винесеного рішення та взагалі суду над Свідками Єгови багато відзначалося російськими ЗМІ [140; 92: 34,35; 83: 16,17]. Зокрема зазначалося, що Свідки, яких у 1950-х роках, при радянській владі, засилали в Сибір і які були присутні на слуханні, виразили здивування з приводу прийнятої постанови. «У мене таке враження, що повернулися старі часи, – сказав Василь Калін, якому було п'ять років, коли його батьків і бабусю разом з іншими Свідками у вагонах для перевезення худоби відправили з рідної України в Сибір – При радянському режимі тисячі Свідків Єгови були заслані. Тепер велика ймовірність, що більш ніж 11 ти¬сяч Свідків у Москві будуть змушені піти в підпілля» [151].Заборона на діяльність Свідків Єгови в повному обсязі не буде введена в дію, доки Європейський суд не винесе остаточного рі-шення з цього питання. Як зазначив адвокат цієї громади, "москов-ський міський (апеляційний) суд – остання інстанція в Росії, що на сього¬днішній день визнається ефективним засобом захисту. Тепер справа переходить у юрисдикцію Європейського суду" [151]. Але ОБСЄ та деякі посадові особи США, не вбачаючи у діях Свідків Єгови нічого кримінального, вже винесли своє попередження ро¬сійським органам влади. Голова Гельсінської комісії, член Палати представників Кристофер X. Смітт (республіканець з Нью-Джерсі) заявив: "Московська влада вперто вела справу проти Свідків Єгови в манері, що нагадує брежнєвські часи. Це судове переслідування ставить у несприятливе становище нову демократичну Росію, су¬перечить прихильності Росії, як держави-учасника ОБСЄ до сво¬боди віросповідання. Сподіваємося, це рішення після оскарження буде скасовано, і судове переслідування припиниться" [150]. Під впливом таких міфів деякі представники влади, активні чле-ни інших конфесій або прості жертви таких пліток прагнуть усіля-ко обмежити право на віросповідання Свідків Єгови. Дохо¬дить на-віть до того, що в деяких місцевостях України за участі найвпливо-віших церков діяльність конфесії забороняється [19: 413]. Усе це, звичайно, є порушенням, насамперед: 1) Кон¬ституції України (ст. 35), де зазначено, що кожен має право на свободу сві¬тогляду і віро-сповідання. Це право включає свободу „сповідувати будь-яку релі-гію або не сповідувати ніякої, безпере¬шкодно від¬правляти одно-особово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність” [25: 14]. 2) Закону України "Про свободу со-вісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991р. У загальних по-ложеннях якої проголошується, що завданнями цього за¬кону є: га-рантування права на свободу совісті; забезпе¬чення соціа¬льної спра-ведливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення взаємних обов’язків держави і релігійних організацій та ін . Релігій¬ні переслі¬дування суперечать також 3) міжнародним право¬вим актам про свободу со-вісті, релігії та переконань, зокрема Декла¬рації про ліквідацію всіх форм нетерпимості на підставі релігії чи переко¬нань, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 25 листо¬пада 1981 р., і Підсумково-го документу Віденської зустрічі пред¬ставни¬ків держав — учас-ниць Наради з безпеки і співробітництва в Євро¬пі (15 січня 1989 р.). Порушення права на свободу віроспові¬дання є також підста-вою для кримінальної відповідальності, передба¬ченої но¬вим 4) Криміналь¬ним кодексом України від 5 квітня 2001 р. Так, стаття 161 цього Кодексу перед¬бачає покарання за порушення рівно¬сті громадян залежно від їхньої расової, національної приналежно¬сті або став¬лення до релігії. Ново¬введенням стали ст. 178, 179 Кри¬мінального кодексу, які передбачають відповідальність за пошко¬дження релі¬гійних споруд або культових бу¬дівель та за протиза¬конне утри¬мання, глузування або знищення релі¬гійних святинь. Злочином та¬кож вважається перешкода у відправленні релігійного обряду (ст. 180). Це може бути будь-який примус особи до спові¬дання або від¬мови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях; встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання або релігійної організа¬ції щодо інших; заборона релігійній організації використовувати для богослу¬жіння засоби масової інформації; за¬борона парафіяни¬нові або служи¬телеві культу здійснити релігійний обряд тощо . Дотримання усіх цих законодавчих актів та міжнародних поло¬жень є гарантом демократії в Україні. Право на свободу совісті та віросповідання є об’єктом вивчення не лише правової, соціологіч¬ної, філософської, релігієзнавчої та історичної науки, воно насам-перед стосується і нашого буденного життя. Дотримання основних демо¬кратичних прав людини гарантує стабільність демократії в державі. Порушення ж однієї з свобод неминуче призведе до деста-біліза¬ції в суспільстві та деспотичності влади. Інакше кажучи, якщо сьо¬годні порушується право на сповідання будь-якої релігії (напри¬клад, Свідків Єгови), то через деякий час виникне можливість по¬рушення такого ж права інших релігій. Це призведе до порушення свободи віросповідання та повного краху демократичності сус¬пільства і зникненню правових ознак держави. Не виключено, що з такою ж легкістю будуть порушені й інші конституційні права та свободи громадян, наприклад право на свободу слова та думки або право на життя. Отже, як читач міг побачити, недостатня кількість досто¬ві¬рної інформації щодо діяльності Свідків Єгови породжує бездо¬казові плітки, які з допомогою ЗМІ стають загальноприйнятою думкою. Житомирська область не є винятком – траплялися випа-дки, коли представники традиційних релігій навмисно розпо¬всюджували такі міфи серед населення. У Житомирській області Свідки Єгови порівняно з іншими регіонами є не досить чисель¬ною громадою . Проте їх внесок у справу встановлення гарантії свобо-ди совісті, а значить і демократичності в регіоні є безсумні¬вним. Їхня тверда позиція змусила політичні сили поважати їх ві¬рування та піти на поступки цій громаді. Наступні розділи докла¬дніше по-знайомлять нас з історією цієї громади. Зародження та функціонування громади на ЖитомирщиніПоява конфесії на території області„Цей малий стане тисячею, і наймолодший народом міцним!” (Біблія, Ісаї 60:22).Свідки Єгови на Житомирщині мають свою давню, багату, цікаву та неоднозначну історію. Віра в Бога та в Біблію, як не лише дже¬рело літературних образів, а й як в основний закон життя, про що зазначено в першому розділі цієї книги, була притаманною рисою українців. Тому релігійність, яку несли Свідки Єгови, не була чи¬мось незрозумілим та чужим для України та Житомирщини зок¬рема. Історія Свідків Єгови на Житомирщині має свої витоки ще з початку ХХ століття. Такий висновок можна зробити, судячи із ли-ста Якуба Ґотліба до редакції журналу „Вартова Башта”, опуб¬лікований у номері за 1 липня 1926 року в статті „Блаженні мило¬сердні, бо такі будуть помилувані”. Це була подяка за літературу одного німця. Ось його повний зміст, який подано в оригіналь¬ному стилі: „Кохані Брати в Господі Ісусі Хрис¬ті! Я щиро вам дякую за вашу літера¬туру, що ви нам вислали. Я отримав від вас дві Ва-ртові Башті і дві кни¬жочки, котрі мені дали велику ра¬дість. Я зараз роздав її людям. Кохані, в нас на Волині є около 100 німе-цьких братів, а Українців, ще нема в правді тільки що інтере-суються. Надіюся, що коли буде література о правді, то не¬забаром і брати будуть, бо нарід жад¬ний слова правди. Літе-ратуру можна висилати до нас, але в (реґістрованім) оплаченім листі, то напевно зайде. Се коштує, але инакше то не допус¬кають. Ми отримали з Німеччини співанники, і Гарфу, як є на українсь¬кій мові, то ми дуже бажали би мати.Ваш брат – Якуб Ґотліб (Німець). – Житомір, Україна ” [66]. Слово „брат ”, яким підписався Якуб Ґотліб, свідчить про те, що він був членом організації Свідків Єгови (чи Дослідників Біблії, як тоді називалися Свідки Єгови) або принаймні вважав себе та інших 100 чоловік членами цієї конфесії. На жаль, подальша доля цих ні-мців невідома. Серед статистики, описів, реєстрацій та інших до¬кументів, які знаходяться в ДАЖО, будь-які згадки про цю групу знайдені не були. Залишається лише робити припущення про те, що з ними сталося далі і чому ніяких відомостей про них немає. Ймовірно, ця група просто не зареєструвалася в офіційних пред¬ставників влади згідно з вимогами, які встановлювало радянське законодавство. А можливо, вони переїхали в іншу частину України чи в Німеччину, на свою батьківщину, або навіть були виселені, як це, наприклад, зробили з пастором п’ятидесятників Т. Адольфом у м. Коростені. Так, зазнали німці репресій 30-х рр. саме з огляду на національну належність із стандартним звинуваченням “за шпи¬гунство”. Чимало німецьких сімей, що були добрими господарями і не бажали йти до колгоспу, були розкуркулені і виселені. А з по¬чатком Другої Світової війни радянський уряд примусово виселив представників німецької національності з прикордонних районів. Решту, що залишилися після цих "великих переселень", забрали із собою до Німеччини як "фольксдойчів” відступаючі німецькі вій¬ська [34: 146]. Історична довідка:В другій половині 1930-х років пройшла остання хвиля репресій організована органами НКВС, яка торкнулася і релігійних діячів. У Житомирі за приналежність до „контрреволюційної шпигун¬сько-монархічної організації” було страчено 56 колишніх священ¬нослужителів. У Малинському районі „викрили контрреволю¬ційну сіоністську організацію”. Усі вироки розстрілу у 1937-1938 роках виконувалися в Житомирі й Бердичеві. На думку дослід¬ни¬ків, на Житомирщині було репресовано понад 38 тисяч грома¬дян, а також вислано з постійного місця проживання та позбав¬лення майна з політичних, соціальних, національних, релі¬гійних та ін¬ших мотивів під приводом боротьби з куркульством близько 30 тисяч чоловік [18: 119]. Крім цього, відомі випадки роз¬стрілу ві-ру¬ючих німців на території Житомирщини в 1937 році („Справка о реабилитации Шитека Альберта Михайловича №10/16986-П от 29.12.1994г.” и доповнення до неї від 26 квітня 1995 року). Про кількість цієї німецької групи ми теж не можемо говорити однозначно. Хоча Якуб Ґотліб зазначив, що їх є біля ста чоловік, але їх, можливо, було і більше. У біблійних традиціях, як і в деяких народів та релігійних групах, було прийнято рахувати кількість людей по чоловіках (порівняйте перший розділ від Матвія та 1 Хронік 5 розділ 17,18 вірші). Якуб Ґотліб також згадує лише „бра¬тів”, при цьому нічого не зазначає про кількість дітей та жінок. А щодо часу появи цієї групи, то історик і спеціаліст з україно¬знавства Н.В. Рудницька та інші відомі науковці (Вальтер Кун, Ни¬колаус Арндт і т.д.) стверджують, що німці на території області бу-ли раніше і, що цікаво, в переважній більшості були протестан¬тами (євангелістами) [28: 13-19; 2: 19]. Тому не виключено, що час¬тина із цих ста чоловік та їхніх сімей на Житомирщині (тоді – частина Волинської губернії) з'явилися набагато раніше від згаданої дати. Крім того, в Щорічнику за 2002 рік повідомлялося, що у 1912 році німецький філіал Дослідників Біблії опублікував велике оголо¬шення в календарі, який був поширений також в Україні. Після цього німецький філіал отримав близько 50 листів від людей з України, які хотіли отримати книгу “Виклади Святого Письма”, а також передплатити журнал “Вартова Башта”. Філіал підтримував зв’язок з зацікавленими, поки не спалахнула війна 1914 року [82: 122]. Такі зацікавлені, як показують факти, могли бути і на Жито¬мирщині. У будь-якому разі, судячи з великої потреби в релігійній літера¬турі серед українського населення, місцевий люд був „жадний сло-ва правди”, тобто слухачів проповіді Дослідників Біблії було бага-то. Тому, за передбаченням самого Ґотліба, планувалося, що „брати будуть” і серед українців на території регіону. Так, за до¬слідженнями С.І. Жилюка, протягом 1921-1924 років щорічний приріст протестантських громад в Україні складав приблизно 150-200 % [13: 162]. А на середину 1925 року, за даними ВАК при ЦК КПБ(У), кількість „раціоналістичних сектантів ” (до яких прираху¬вали і Свідків Єгови) зросла в 6 разів, що становило 1578 гро¬мад [13: 162]. Звичайно, тут недоречно порушувати питання про те, хто стояв біля витоків цієї конфесії в Україні: західні українці чи жито¬миряни... Але лист Ґотліба однозначно говорить про до-сить дав¬ню історію Свідків Єгови на території Житомирської облас¬ті та про велику духовну потребу місцевого населення. Це під¬тверджує також і звіт роз’їзного наглядача , опублікова-ний у „Вартовій Башті” за 1 січня 1927 року [69: 15]: «Праця на Великій Україні. Тут треба сказати, що єще майже нічого не роблено, помимо зусильних старань — видко, що єще не прийшов на се назначений час був. Треба згадати, що на подані адреси братами вислані книжки, принесли свій овоч, на які ми вже з кількох сторін Київської і Волинської ґубернії отри-мали відповідь а з тим і проханнє о ще більшу висилку. Найбільше ці¬кавим для заінтересования є Божий плян та книжка Фото-драма, яка обнимає картини і в скороченню подає історію світа.. Маємо надію в Бозі через Господа Ісуса Христа, що з сим роком Гос-подь побільшить і поблагословить нам нашу нагоду в його служ-бі».Роз’їзний наглядач повідомляє, що замовлену літературу вислали в різні куточки Київської та Волин¬ської губернії. Особливо цікави-ла місцевих жителів книга фото-драма „Сотворення”. Нагадаймо, що Жи¬томирщина входила в обидві ці гу¬бернії, тому фото-драма та інші видання Товариства "Вартової Башти" певно були прислані і на її територію. Свій звіт наглядач за¬кінчив надією на „по¬більшення нагоди” проповідування в цих краях. Через декілька де¬сятків років його надія справдилась. Якщо вірити „Підтвердженню”[125], підписаному роз’їзним на¬глядачем Ананієм Грогулем, то Свідки Єгови знову з’являються на Житомирщині одразу після війни, а саме в 1946 році. Ананій Гро¬гуль, не зазначив як це сталося і з якою метою члени громади при¬були на Житомирщину (точніше в Житомир). Скоріше за все, по¬ява Свідків Єгови була пов’язана не з постійним проживанням на тери-торії області, а з короткотривалою благовістницькою роботою. Це узгоджується з практикою Товариства, оскільки зразу після війни серед віруючих лунав заклик до активно-проповідницької роботи в інших віддалених місцевостях – Східній Україні, Сибіру тощо . Відомо також те, що в місто Малин (Житомирська область) після війни з Югославії приїхав Володимир Альбертович Шитік, який дотримувався вчень Свідків Єгови, проте не був членом цієї орга-нізації. Тут він одружився з Надією Миколаївною, і через деякий час вони переїхали в Росію, де і прийняли хрещення (стали члена-ми організації) в 60-х роках. На Житомирщину по¬дружжя поверну-лося лише в 1970-х роках. Недалеко від Малина на станції Ірша, проживала Г.З.Степаненко, яка вважається першим Свідком Єгови повоєнного часу. Галина Зі-нов’ївна була репресована в 1950 р. Під час ув'язнення 1950-1956 роках познайомилася зі Свідками Єгови. Після звільнення стає ак-тивним членом громади, продовжуючи проживати на ст. Ірша .Про результати проповідування та діяльності Свідків Єгови в повоєнні часи, на жаль, нічого невідомо. Ніяких документальних згадок про Свідків до 70-х років знайдено не було. Найдавнішою архівною згадкою про Свідків Єгови вважається «Справка о неко¬торых явлениях в деятельности религиозных организаций...в г. Бердычеве» 1977 року, де подається звіт про усі незареєстровані конфесії м. Бердичева [113: 122]. У документі зазначалося, що на 1977 рік в області вже було 30 „сектантів-єговістів”, себто владою підтверджувався факт існування конфесії на території області ще до 1977 року. Проте більш конкретно про появу та діяльність Свід¬ків Єгови на Житомирщині відзначено в документі відділу у спра¬вах релігій при облдержадміністрації. У цьому документі зазна¬чено, що „перші спроби організованої релігійної діяльності не¬зареєстрованих груп „свідків Ієгови” відносяться до 1976-1978 рр. Під впливом існуючої з післявоєнних часів активної групи вірую¬чих з м. Шепетівка Хмельницької області з’являються осередки іє-говістів в м. Житомирі та м. Нов.-Волинському”. Однак керів¬ники релігійної громади того часу відзначають, що „перші спроби орга-нізованої релігійної діяльності” були ще раніше від вказаної дати. Так, П.М. Адамчук (м. Рівне) згадує, що почав їздити в Бер¬дичів (саме тут почалися перші організовані зустрічі) для доставки релі-гійної літератури, збору звітів з проповідницької роботи та прове-дення „Спомину” ще в 1971 році. Як згадує Петро Макаро¬вич, на місцях уже тоді регулярно проводилися зустрічі в кількості 7 чоло-вік , з Житомира на „студію” їздив Екельт, німець за націо¬нальністю. Проводив студію Павло Рудюк, який, за даними місце-вої преси, хрещення „прийняв у 1972 р. від „братів” з Ровенської та Львівської областей, проживаючи уже в Бердичеві” [89]. Інший керівник групи Петро Михайлович Кривенко (м. Шепетівка, Хме¬льницька область) згадує, що їздити почав до Бердичів з 1972 року, а регулярно відвідувати групу взявся з 1973 року. Петро Михайло-вич робить припущення про те, що саме Екельт і був першим Свід-ком серед тієї групи, оскільки віровчення Свідків прийняв одразу після війни. Пояснювальна архівознавча довідка:Крім вказаних в додатку трьох архівних джерел, інших доку¬ментів в ДАЖО знайдено не було. Хоча Свідки Єгови існували як незареєстрована конфесія в усіх куточках області, але місцева влада воліла не згадувати про неї навіть у статистиці. Ця релігія вважалася найреакційнішою , тому для боротьби з нею потрібно було застосовувати особливі заходи . Також висувається припу¬щення, яке поділяється і деякими працівниками облдержадмініст¬рації, про штучне знищення архівних документів або їх таємне переховування. Щодо самих Свідків Єгови, то вони прагнули не мати на руках докази про їх релігійну діяльність, тому намагалися не вести ніяких записів та переписок. Усі ж документи від місце¬вої влади (штрафні квитанції, вирок суду, відповідь на скарги то-що) Свідки знищували, щоб нічого не нагадувало про переслі¬дування, яких вони зазнали.Подальше розповсюдження релігії в області в більшості випад¬ків відбувалося залізничними дорогами (дивіться карту №2). Свід¬ки Єгови з'являлися в таких місцях, як Ірша, Коростень, Новоград-Волинський, Малин, Овруч та Олевськ. Про діяльність Свідків в останньому місті є документальні згадки. Першим Свідком Єгови на території цього міста була Варвара Захарівна Алексеєнко (м. Но¬воград-Волинський), яка приїхала сюди з Казахстана до рідної ма¬тері. У місті, як зазначено в документі [133], Варвара „настойчиво проповедовала учение «общества свидетелей Иеговы»”, за що була затримана, а потім і ув’язнена на 3 роки спочатку в Житомирській, а потім і в Харківській в’язниці. Однак, незважаючи ні на що, громада Свідків Єгови в області продовжувала діяти та зростати... Організаційна структура Свідків Єгови в Житомирському регіоні «Ке¬рівник, який впроваджує зміну, повинен мати чуйність соціального працівника, проникливість психолога, витривалість марафонця, чіпкість бульдога, самостій¬ність пустельника й терпіння святого. І навіть коли він має всі ці риси, успіху не гарантовано».(Підручник з менеджмен¬ту)Організація релігійного процесу у Свідків Єгови має чітку і від¬шліфовану структуру. Часто в колі віруючих така організація нази¬вається теократією .Сьогодні існує кілька ланок у керівництві цієї конфесії в бі¬льше як 230 країнах, де виконується проповідницька праця. За¬га¬льні вказівки надходять з Керівного органу, що знаходиться у всесвітньому центрі в Брукліні (Нью-Йорк). Кожного року Керів¬ний орган посилає своїх представників у різ¬ні регіони світу для зу¬стрічі з представниками філіа¬лів тих чи інших країн. З Брукліна та-кож посилаються рекомендації та вказівки у всі філіали більш ніж 100 країн світу. У філіалі є Комітет філіалу, ко¬трий складається приблизно з трьох — семи членів, які мають призначення нагля¬дати за роботою у країнах, що входять у сферу їхніх повнова¬жень. Деякі філіа¬ли мають друкарські заклади, інші працюють зі швид¬кісними ротаційними машинами (потреби українського насе¬лення обслуговує німецький філіал). Країну або територію, що обслу¬говується певним філіалом, поділено на теократичні обла¬сті, які, у свою чергу, поділено на райони. Кожний район складається з бли¬зько 20 зборів. Обласний наглядач по черзі відвідує райони у своїй області. Щороку прово¬дяться два районних конгреси. Районний на-глядач від¬відує кожний збір у районі зазвичай двічі на рік, щоб до-помогти Свідкам організовувати і виконувати працю проповіду¬вання на призначеній їм території [78: 25].Місцевий збір (громада) та його Зал Царства (культова споруда) є центром для проповідування у своїй місцевості. Те¬риторії зборів поділено на невеликі ділянки. Ці ділянки доручено окремим вісни¬кам, котрі докладають зусиль, щоб відвідати людей і порозмовляти з ними в кожному домі [78: 25]. Збір налічує від декількох до 200 ві-сників. Керування справами громади беруть на себе призна¬чені ста-рійшини, які виконують різні обов'язки . Їм допо¬магають службові помічники . Праця старійшин і службових помічників не оплачу-ється. Збір є також центром і в територіальному плані. Він складається з декількох груп, які можуть бути за декілька кілометрів одна від од¬ної. У такому випадку збір бере на себе обов’язок забезпечити гру-пи літературою та направити уповноваженого для забезпечення бо-гослужіння в цій групі .На початку 70-х років з початком зародження та безперервним поступовим становленням громади Свідків Єгови в Житомирській області організаційна структура була дещо іншою. Аж до 1990-х років на Житомирщині не було жодного збору, діяли лише окремі групи. І цікаво те, що керування групами в регіоні проводилося не одним, а декількома підпільними центрами (зборами). У цьому плані Житомирська область була розділена на дві частини (дивіться карту №1). Першою, значно більшою частиною області, керував збір м. Ше¬петівки (Хмельницька область). До її складу входили групи з м. Бе-рдичева, Новоград-Волинському та Житомира. У більшості ви¬падків мешканцям Житомирщини на зібрання доводилося їздити в Шепетівку. Пізніше зустрічі почали проходити в Новоград-Волин¬ську, а згодом і в м. Житомирі. На місцях керували наступні люди:А.Грогуль – роз’їзний наглядач теократичного району, що вклю¬чала в себе Житомирську, Хмельницьку та Рівненську область. Він вів щомісячні зустрічі в м. Рівне, на яких давалися організаційні вказівки всім наглядачам зборів. М.Никитюк – керівник Новоград-Волинської групи, старійшина, в минулому майор Радянської Армії. Його знають як розумного промовця, гарного організатора та ревного проповідника. У 1981 році засуджений до 4 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії з виселенням на 4 роки. П.Кривенко (м. Шепетівка) – керівник шепетівського збору, до¬сить часто їздив на Житомирщину, допомагаючи місцевим Свідкам Єгови. У 1975 році зазнав ряду особливо жорстоких переслідувань – примусове перебування в психіатричній лікарні, побої офіцерами Радянської Армії, ув'язнення в 1975 році, ШІЗО тощо. Знаходився в центрі подій, пов’язаних з діяльністю Свідків Єгови на Житомир-щині та Хмельниччині. Зараз міський наглядач м. Шепетівки.П.Рудюк – один із перших Свідків Єгови Житомирщини повоєн¬ного часу, керівник та організатор першої в області групи Свідків Єгови в м. Бердичеві. Був контужений на війні, що вплинуло на йо-го емоційну нестриманість у розмовах з „нетолерантними” пра¬цівниками КДБ. Співвіруючі говорять про нього як про досить щи-ру людину. Зазнав особливо частих переслідувань від КДБ та рід-них В. Поліщука (сусідів). У 31.01.1983 році був ув’язнений за статтею 209 ч. 1 Карного кодексу УРСР [121]. На підставі цієї стат-ті суд засудив П.Н. Рудюка на 4 роки позбавлення волі з відбуттям пока¬рання у виправно-трудових колоніях суворого режиму з кон-фіска¬цією 50 процентів майна [90].П. Адамчук (м. Рівне) – певний час їздив у Бердичів та інші міста Житомирщини, допомагаючи місцевим Свідкам Єгови. За свої пе¬реконання сидів у в’язниці з 1975 до 1978 року. Через ту ж при¬чину був позбавлений 4 розряду на роботі, підданий публічному осуду. М. Усик (м. Рівне) – Свідки Єгови Житомирщини пам’ятають йо-го серед керівників та промовців шепетівського збору. Оскільки в минулому був активним комуністом та агітатором, звертав на себе особливу увагу з боку державних служб. В місцевій пресі м. Рівне проти нього було написано декілька статей викривального харак-теру, а на роботі організовані спеціальні зібрання, на яких об¬говорювалась релігійність Усика. Для уникнення арешту був зму¬шений на певний час виїхати до Сибіру. С.Іванцов (м. Новоград-Волинський) – старійшина в м. Новоград-Волинський, керував громадою в часи легалізації (легітимації). В часи заборони за вказівкою КДБ за Іванцовим чинився особливий нагляд.О. Якубовський (м. Новоград-Волинський) – старійшина м. Ново¬град-Волинський. Активно допомагав керівникам у друкуванні лі¬тератури та проведенні богослужіння. Зараз міський наглядач м.Новоград-Волинський.В. Рейда (м. Новоград-Волинський) – у його будинку робили фо¬токопії журналів. У часи заборони активно допомагав старійшинам збору. Друга частина області (Малинський та Радомишльський район) підпадала під „юрисдикцію” київського збору (до речі, історія Сві-д¬ків Київської області в основному мала витоки саме з цієї гро¬мади ). Керування громадою в цій території області взяли на себе такі люди : С. Скиба – керівник групи Свідків Єгови в м. Коростень. До того, як стати членом громади Свідків Єгови, перебував у так званій опо¬зиції . Певний період залишався одним Свідком у радіусі 100 км. При майже рівній віддаленості обох центрів їздив як на київ¬ські, так і на шепетівські збори. За свої переконання був засу¬дже¬ний на один рік позбав¬лення волі у Копиченській в’язниці Терно¬пільської об¬ласті. Крім того, над Станіс¬лавом Степановичем пра¬ців¬никами автопарку був здійс¬нений громадянський суд.М. Яценюк – керівник київ¬ської групи та активний Сві¬док Єгови з м. Києва. Перші організовані зустрічі на Ки¬ївщині проходили саме в його оселі. Його квартира знаходилася під особливим наглядом КДБ, тому всі розмови в помешканні пильно прослуховувалися. Іноді обшуки та облави прохо¬дили через декілька годин. Також особливо відзначилися в керуванні громадою такі люди, як В. Шевчук (м. Хмельницький), Е. Колесник (м. Київ) та ін.Але „саджанці віри” в цьому регіоні були посаджені не лише хмельницькими та київськими Свідками, а й віруючими з усієї України та навіть всього СРСР. Про це звітувалося і органами вла-ди [120: 1]. Наприклад, у документі міського відділу релігії зазна-чалося, що на територію Житомирської області деякі пред¬ставники конфесії прибули з таких країв, як Воронезька, Читин¬ська, Пермсь-ка область, Красноярськ та Іркутськ (Росія). Також відомо про зв’язки Свідків Житомирщини зі своїми співвіруючими з Югосла-вії, Молдови, Рівненської, Івано-Франківської, Волинсь¬кої, Вінни-цької, Львівської, Закарпатської області. А за словами С.М. Іванцо-ва (м. Новоград-Волинський), „саджанці віри” з Житомирщини бу-ли перенесені і в м. Мурманськ (Росія).Проте, незалежно від такого розділення сфери керівництва над ві¬руючими області двома зборами, Свідки Єгови на Житомирщині залишалися єдиними завдяки центральному управлінню, яке ви-клю¬чало будь-які прояви автономії або незалежності окремих груп. На місцях старійшини прагнули якомога більше дотриму¬ватися вказівок крайового бюро (комітету країни) і відмовлялися від ре-єстрації, яка фактично означала відхід від централізації та співпра-цю з владою. Олег Голько у своєму дослідженні [49: 56] наводить умови та¬кої реєстрації для Свідків Єгови: звільнення з в’язниці всіх Свідків Єгови, котрі погодяться на співпрацю з владою, легальне друку¬вання релігійних жур¬налів Свідків Єгови в друкарнях СРСР, однак під цензурою вла¬ди, легальне користування Біблією, але тільки у межах свого житла... Зв'язок з Бруклінським Центром не забороня¬вся, але все листування повинно вестися через офіційні державні органи СРСР. Крім того, потрібно було передати органам влади спис¬ки та адреси всіх віруючих Свідків Єгови на території СРСР. І основне — Свідками Єгови в Радянському Союзі повинна бути ви¬знана існуюча ідеологія, побудова атеїстичного комуністич¬ного су-спільства як така, що схвалена Богом, і у своїх молитвах та пропо¬відях Свідки Єгови зобов'язані були просити Бога, щоб дарував до-вгі роки життя й успішну діяльність вождю Й. Сталі¬ну і членам Політбюро ЦК Компартії Радянського Союзу . Такі „вимоги, при дотриманні яких Свідків Єгови обіцяли вивести з підпілля – зазна¬чає доктор філософських наук, діючий член Міжнародної академії інформатизації Микола Семенович Гордієнко, – організація та її члени прийняти не могли, тому що це привело б їх до самоліквіда¬ції і відречення від власних релігійних переконань” [50: 32].Саме тому в Житомирській області в документах відділу релігій Свід¬ки Єгови значилися як незареєстрована громада [113; 119]. Проте на певну співпрацю з владою пішли інші релігії, що потягло за со¬бою певні наслідки. За „мирне співіснування” з радянською владою керівники конфесій нерідко згадували політику партії в своїх ре¬лігійних доповідях. Як приклад таких взаємин нижче на¬водиться текст проповіді протоієрея села Левковичі в Овруцькому районі: «...Наша церковь, как в годы Отечественной войны, так и сегодня не была и не будет посторонним наблюдателем.…Все ме¬роприятия партии и правительства находят горячий отклик в серд¬цах верую¬щих. Особенно нас радует план десятой пятилет¬ки…Следование сегодня коммунистической партии – значит быть верным последо¬вателями Иисуса Христа» [111].До певних компромісів вдалися п'ятидесятники та баптисти. Бап¬тистам це дало змогу легально діяти, хоча не всі згодилися на такі компроміси, і як наслідок – розкол. У кінці 70-х років разом із за¬реєстрованою частиною євангельською християно-баптистською церквою (45 громад) в області діяло 11 окремих незареєстрованих громад цієї ж конфесії та 7 громад Ради Церков, що також не ба¬жали зареєструватися. П’ятидесятницькій конфесії запропонували об’єднатися з іншими релігіями, що в основній більшості вони і зробили [7: 289]. Хоча, як повідомляє єпископ п’ятидесятницької релігії, голова об'єднання ХВЄП Житомирської області Микола Камінський, це далеко не всім сподобалось. В одному із документів ДАЖО наводиться коментар члена ХВЄ: «Нас убаюкивать не надо. Мы не пойдём на объединение с зарегистрированными, мы верую-щие, а не безбожники» [114]. Свідки Єгови не бажали йти на компроміси з владою, об’єднуватися з іншими релігіями та згоджуватися на автономію. І для підтримання єдиної лінії керівництва в місті Рівне щомісячно проводились „службові зустрічі”, куди з’їжджалися керівники окремих груп. Тут вони обмінювалися досвідом, отримували вказі-вки від районного наглядача та здавали звіти з проповідниць¬кої ді-яльності. У Державному архіві Рівненської області є навіть архівні документи , які підтверджують наявність таких зустрічей та здійс-нені на них облави . Історично-філологічна довідка:У часи заборони діяльність Свідків Єгови, особливо в післяво-єнний її період, для позна¬чення внутрішньої структури управління Свідків Єгови вико¬ристовувалась особлива термінологія. Такі не-вживані сьогодні терміни були запозичені, швидше всього, з Польщі, де певний час знаходився керівний центр для Свідків Єгови в Україні. Подаємо розшифровку цих термінів: „крайове бюро” – керівний комітет країни, сьогодні – комітет філіалу в складі Управлінського бюро; „слуга обводу” – спеціальний роз’їзний наглядач, сьогодні – ра¬йонний наглядач; „слуга групи” – керівник збору, сьогодні цю роль виконує рада старійшин; „слуга кілки (студії)” – керівник окремої групки, сьогодні – наглядач книговивчення або слуга книговивчення. Зустрічалися також і такі терміни: “слуга оголо¬шення” – чоловік , який відповідав за розпо-всюдження літератури серед членів збору, сьогодні – відповідаль-ний за літературу; „стрефа” – організаційна ланка, що об’єднувала декілька зібрань, сьогодні – теократичний район [51: 23; 58: 67]; „студія” – зустрічі з зацікавленою особою для вивчення Біблії, сьогодні – біблійне вивчення . Недаремно така форма теократії в Товаристві Свідків Єгови була відзначена релігієзнавцем С. Головащенком як особливо „центра-лі¬зована та дисциплінована” [7: 208].Досягти такого налагодженого порядку на місцях було не¬легко. Наприклад, в одному із документів відділу у справах релігії зазна-чено, що групою керували „сестри, що не є традиційним”. Справді, серед Свідків Єгови є така традиція, що керівництво в громаді бе-руть лише чоловіки. Тільки при відсутності посвячених, охрещених чоловіків керівництво тимчасово перебирають до своїх рук жінки. Тому, щоб не допустити постійності цього процесу, в такі місця намагалися обов'язково посилати чоловіка. І тоді, як зга¬дують оче-видці, справа керування на місцях ставала більш теокра¬тичною та організованою. Хоча для цього потрібно було багато що зробити. Навіть для того, щоб оформити промову для виступу, їм доводило-ся сидіти не одну ніч, збираючи інформацію зі старих джерел (оскільки плану доповідей тоді не було), а потім, стоячи на ногах по декілька годин, виступати в холодних та мокрих лісах.Такий продуманий до дрібниць розклад не міг не бути поміченим органами влади. Як відзначив П.Л. Яроцький, „організаційний поділ, строга конспірація, постійний зв'язок через Поль¬щу із зарубіжними центрами Свідків Єгови в Європі і США, постачання нелегальними каналами літератури й звітуван¬ня про організаційну, проповідни¬цьку діяльність Свідків Єго¬ви в Україні перед Бруклінським центром для тоталітарно¬го сталінського режиму було небезпечним і зухвалим вик¬ликом. Зделегалізована і заборонена по всьому Радян¬ському Союзу "антирадянська секта" не давала спокою режи¬мові”[19: 411]. Так, бути серед керівництва громадою було особливо небезпечно. За такими людьми проводився особливий і пильний нагляд, навіть у чергах в магазині їм не давали спокою, стежачи за їх проповід¬ницькою діяльністю. Нерідко також керівників, або „відповідаль¬них братів”, садили у в’язницю за їх „антирадянську діяльність”. Проте в самій в’язниці таких чоловіків поважали, і як розказує П.Адамчук (м. Рівне), коли одні в’язні з негативними намірами хо¬тіли щось від Свідків, то інші, заступаючись за них, говорили: „Не чіпайте їх! Ми злочинці, а вони сидять за ідеї, як Ленін!”.Керівники громади Свідків Єгови не були високоосвіченими лю¬дьми, але свою справу, завдяки програмі внутрішнього навчання відповідальних осіб, т.зв. „відповідальні брати” робили майже до¬сконало. Форми проведення богослужінь. Релігійні пісні«Подтверждается существование на территории района нелегальной деятельности самой религиозной секты – иеговистов»(Документ відділу у справах релігії )Проведення зібрань Свідків Єгови має свою чітку та загально¬прийняту в усьому світі структуру. Хоч це і зда¬ється дивним, але богослужіння у Свідків Єгови в будь-якому куточку світу прово¬диться майже однаково. Віруючі мають одні й ті самі теми допові¬дей, одне і те саме джерело інформації, одні й ті ж зустрічі, одну мелодію пісень тощо. Усе це дає підставу вважати Свідків Єгови справді організацією, яка має всесвітню єд¬ність. Зібрання починається з пісні духовного змісту та молитви ста¬рійшини або службового помічника. Далі план проведення зустрічі залежить від того, який вид зібрання повинен бути проведений: „Школа теократичного служіння (ШТС)”, „Службове зібрання”, „Публічна промова”, вивчення Біблії за допомогою "Вартової Ба¬шти" чи книговивчення. Наприклад, це може бути Школа (ШТС) та службове зібрання (НСЦ). Дві ці зустрічі частіше всього прово¬дяться щотижня в один день. Тривалість кожної – 45 хвилин, розді¬ляє їх виконання пісні усіма членами збору. На ШТС присутні мо¬жуть спостерігати за зразковими висту¬пами ораторів-чоловіків та самі брали участь у школі, навчаючись вмінню спілку¬ватися, пу-блічно виступати та проповіду¬вати. Інформаційним джерелом школи є книга „Отримуй користь із Школи тео¬кратичного слу¬жіння”. Друга частина зустрічі, НСЦ, розділяється на кілька доповідей, мета яких – навчити слухачів щільніше триматися теократичної структури збору; правильно й толерантно проповіду¬вати, та, найголовніше, даються поради, як краще застосу¬вати біблійні норми у своєму житті. Інформаційним джерелом НСЦ є інформаційний листок „НСЦ” або „Інформатор”, як його колись називали. „Пу¬блічна промова” частіше за все розпо¬чинає недільні зустрічі Свід¬ків Єгови. Тематика біблійної доповіді охоплює різні сфери життя християнина, біблійні вчення Свідків Єгови та аналізує ситуацію в світі. Публічна промова виголошу¬ється за 45 хвилин службовими помічниками або старійшинами. Після доповіді та пісні йде розгляд заздалегідь запланованої статті із "Вартової Башти". На всіх цих зустрічах повинні бути при¬сутні всі члени громади. Проте книго¬вивчення повинні відвідувати лише особи з тієї місцевості, де воно прохо¬дить. В одному зборі може бути до 15 таких груп. Сьогодні Свідки Єгови збираються в більшості ви¬падків у зру¬чних Залах Царс¬тва або найнятих актових за¬лах. Ситуація минулих літ була іншою... Книговивчення проходили в більшості випадків у приватних будинках членів гро¬мади. Хоча, за словами Наталії Антоняк (м. Житомир), у Житомирі вони проходили в ярах за містом. А зустрічі, на яких Свідки Єгови могли слухати публічні промови, проводилися в радянський час здебільшого в лісах та на галявинах. Місця проведення таких зу¬стрічей київської групи (ма¬линські, радомишльські та коростен¬ські Свідки) показані на фото в цьому розділі. Релігійні богослу¬жіння в таких місцях багатьом ду-же запам’яталися, і на¬віть при ле¬галізації гро¬мади (кінець 80-х – поча¬ток 90-х років) не всі хо¬тіли за¬лишати такі „зе¬лені Зали Царст¬ва”. Ба¬гато людей раділи, коли прихо¬дило літо, і тоді, за висловом В.А.Лагоржевської (м. Шепетівка, Хме¬льни¬цька об¬ласть), відкри¬валися „лісові та зелені Зали Царст¬ва”. Релігійні зустрічі проводилися так само регулярно, як і сьо¬годні, хоча чиновники міськвиконкому продовжували звітувати про нерегуля¬рність богослужіння, переконуючи вищі органи про спад активнос¬ті „єговістського підпілля”. Наприклад, у документі міської адмі¬ністрації звітувалося про те, що „діяльність ієговістів в області стала затухати. Розкололись малочисельні групи...” [119]. Але на практиці цього не було . Зустрічі продовжували регулярно прохо¬дити, лише при підвищеній конспірації. Такі обставини вплинули на форму проведення зустрічей, дещо змінивши їх. Зібрання у Свідків Єгови починалися духовною піснею та мо-литвою. Але пісні співали не за прийнятими сьогодні стандар¬тами. Кількість пісень не була обмеженою, співали, скільки хотіли, і не рідко виконували до 10 пісень за одну зустріч. Сьогодні за „теокра-тичним” розпорядком на зібранні лунає лише 3 пісні. При від¬сутності єдиновизнаного друкованого музичного супроводу мело¬дії пісень передавалися з уст в уста, тому деколи в кінцевому ре¬зультаті пісні виконувалися майже в народному стилі. Пісенник, яким користувалися Свідки, був дещо іншим, на відмінну від су-часного за¬гальноприйнятого міжнародного пісенника в 225 пісень. „Старий” пісенник, видання 1920-1930-х років, містив у собі 337 пісень, і текст деяких з пісень у зв’язку із зміною деяких учень під кінець ХХ ст. уже суперечив ученням Свідків Єгови. У додатку по-дається текст трьох пісень із „старого” пісенника.Після виконання таких пісень проходила одна з двох зустрічей – книговивчення або публічна промова. Школа в часи заборони на території Житомирщини не проходила. Хоча і на Тернопільщині, за свідченням М.Я.Бабія (с. Ворохта, Івано-Франківська область), та на Івано-Франківщині, за словами М.В.Абрамюка (смт. Заріччя, Івано-Франківська область), школа все ж таки проходила. Тому пі-сля того, як на Житомирщині школа була введена, то до неї по¬милково ставилися як до факультативу [152]. Проте на книговив¬ченні або публічній промові намагалися завжди бути присутніми. Форма проведення цих двох зустрічей у підпільний час дещо від¬різнялася. Далі скажемо про їх особливості. Щотижня на місцях проходили студії або книговивчення. Цей вид зустрічі проходив у приватних домівках Свідків Єгови або за¬цікавлених осіб. На студіях зазвичай колективно обговорювали („розбирали”) статті із „Вартової Башти”. Інколи, як розповідає Ірина Пінігіна (м. Житомир), такі читання у Свідків Єгови тривали до 4 годин. Для конспірації в той день накривали стіл і робили все так, ніби у них проходить дружня вечірка з друзями, а не релігійна зустріч. І коли ставалися облави, то доказів для арешту не зали¬шали, хоча дещо і видавало їх – наприклад, одна і та сама повна пляшка вина, як це було в Житомирі.Деякі методи конспірації Свідків Єгови на Житомирщині За Свідками Єгови, як найреакційнішою релігією, Комітетом державної безпеки СРСР проводився особливий нагляд. Праців¬ники цього комітету використовували різноманітні способи для вияв¬лення місць зустрічей Свідків Єгови. Зокрема, вони підвозили до місць зустрічей похилих та немічних Свідків, ніби роблячи це „з доброї волі”. Проте Свідки були ще кмітливішими. У Свідків ді¬яла швидка система оповіщення – в лісах на дорогах до зібрання стояли дозорні. Помічаючи стеження, вони пропускали зібрання для того, щоб направити слідчих в інший бік. Самі ж Свідки, йду-чи на зібрання, одягалися так, ніби вони йдуть по гриби або прос-то на прогулянку по лісу, беручи з собою відра та бутерброди. Зустріч, на якій слухали релігійну доповідь місцевого або за¬прошеного промовця (сьогодні – “Публічна промова”), також мала іншу структуру. Такі зустрічі на Житомирщині проходили раз у мі¬сяць, хоча часто їхня періодичність змінювалася – від двох зустрі¬чей у місяць до одного разу в три місяці. При цьому намага¬лися, щоб такі зустрічі припадали на світські свята, оскільки ніхто не міг звинуватити Свідків у масових зборах. Такі зустрічі проходили час¬тіше за все, як було зазначено на початку, в лісах та на галявинах. Для конспірації місцеві Свідки Єгови виходили на такі зустрічі ще пізньої ночі, дочекавшись ранку та гостей з „підлеглих” цій громаді територій, відповідальні „брати” починали зібрання. На зустрічі, на відміну від прийнятого сьогодні стандарту, лунали де¬кілька необ¬межених у часі доповідей. Промову виголошували всі готові до ви¬ступу в той день промовці, єдине, що обмежувало, – час відправ¬ки поїздів. Зустріч через такі численні промови та пісні три¬вала від 3 до 5 годин, а то і цілу ніч (наприклад, новоріччя). І оскі¬льки Свідки Єгови житомирського регіону відвідували відда¬ленні від домівок місця, то на відвідування таких зустрічей іноді витра¬чався ці¬лий день. Проте незалежно від таких незручностей віруючі майже зав¬жди були на них, незалежно від погоди та запланованих справ. На¬дія Адамівна Кутицька (м. Житомир) згадує, що Свідки в той пе¬ріод (70-ті-80-ті роки) намагалися приходити вчасно, і для вірую¬чих не існувало причини „проспав” або „забув”. А в пам’яті Емілії Іл¬лівни Кривенко, Марії Кирилівни Швестко та Єлизавети Макси¬мівни Наконечної (м. Шепетівка, Хмельницька область) і до сьо¬годні яскраво закарбувався випадок, коли вони були змушені зібра¬тися в лісі затемна, при дощовій погоді. Усі стояли з парасольками декілька годин, і ніхто не думав про те, як швидше повернутися до¬дому, всі уболівали лише за одне – аби дощ не загасив свічку про¬мовця, адже той читав тексти Біблії.І справді, звичка бути на зборах, незважаючи ні на що, залиши¬лася сильною у Свідків того часу. Так, у період незалежності Іван Красуцький з міста Бердичева, будучи у досить хворому (на скле¬роз) стані, не пам’ятаючи нікого із людей і плутаючи вулиці, кожну не¬ділю одягався і йшов на зібрання. На зустрічі Красуцький знахо¬дився рівно стільки, скільки тривало зібрання, хоча нічого з почу¬того не розумів. І після того, як зустріч закінчувалася, він по¬ве¬ртав¬ся додому по шляху, який він точно пам’ятав, – шлях до збору. Однак узимку такі зустрічі проходили в приватних будинках, хоча присутніх не ставало менше. Іноді кількість слухачів досягала більше 150 чоловік, що нагадувало маленький конгрес. Зустрічі київської групи істотно не відрізнялися, лише, як зга¬дує Надія Миколаївна Шитік (м. Малин, Житомирська область), присутнім давалися так звані „домашні завдання”, відповідь на які треба було самостійно відшукати в Біблії.Завдяки таким зустрічам та духу взаємодопомоги Свідки Єгови залишалися єдиним, турботливим братством. І хоча через свою ві¬докремленість від світу вони інколи й дивилися на деякі речі надто упереджено [51], це давало їм змогу ще міцніше триматися один одного. Роблячи порівняння тих і сьогоднішніх часів та їх вплив на взаємини між Свідками, Микола Тимофійович Усик (м. Рівне) ска-зав: „У радянський час у нас, Свідків Єгови, була більша духов¬на ревність та сильніша взаємна любов через те, що світ від¬рікся від нас і ми були змушені бути ще тіснішими між собою”. Забезпечення віруючих релігійною літера-турою„Люди тоді перестають думати, коли перестають читати”(Дідро)Релігійна література в духовному житті кожного Свідка Єгови грає найважливішу роль. Майже кожне богослужіння цієї громади не обходиться без використання або цитування біблійних публі¬кацій Товариства "Вартової Башти". Такого особливого ставлення до періодичних релігійних видань, як у Свідків Єгови, не спостерігається в жодних інших протестантських конфесіях. На¬приклад, за словами єпископа пятидесятницької церкви, у прихи¬льників цієї конфесії єдиної літератури не було і навіть до цього часу немає, а в часи радянського правління п'ятидесятники взагалі не мали ніяких релігійних видань, окрім Біблії. Так сталося через те, що релігійна література, яка не підтримувала комуністичні ідеї, була суворо заборонена правлячою партією. Однак Свідки Єгови, не зважаючи на будь-які труд¬нощі, все одно намагалися ніколи не залиша¬тися без т.зв. „духовної поживи”. Однією з причин такого піднесеного став¬лення до релігійної літератури Свідками Єгови перш за все є її консолідуюча (об’єднуюча) роль. В усіх куточках області, країни та всього світу одна і та сама стаття із чергового номера "Вартової Башти" роз-биралася майже одночас¬но. Такий порядок приводив до єдиної форми проведення зібран¬ня, єдиного розуміння біблійних істин, єдиного теократичного устрою в зборі та автоматично виключав відступництво і будь-яку автономію в конфесії. Вищезазначене досягалося також завдяки своєрідному харак-терові інформації, поданої в різних номерах "Вартової Башти". У цьому журналі, крім розуміння біблійних учень, подавалися (і по¬даються) вказівки про визначений єдиний для всіх порядок про¬ведення богослужіння, керівництва в громаді, організацію теокра¬тичного устрою зібрання тощо. На сторінках журналу організація навіть звітується про виконану роботу членами релігії. Все це до-помагає віруючим відчувати себе частиною єди¬ної всесвітньої ор-ганізації, що піклується про їхній духовний стан. Наявність у всіх вісників збору періодичних номерів „Варто-вої Башти” та „Пробу¬дись” вважалась першочерго¬вим завданням для керівників громади [19: 411]. І кожен ке¬рівник робив усе мо-жливе, аби виконати свою функцію, хоча це і було пов’язане з багатьма труднощами. Найбільшими проблемами вважалося друку¬вання літератури, її доставка та зберігання. Друкували літературу в основному двома способами. Перший – випуск друкувальними машинками та ротаторами – був поши¬рений переважно в післявоєнний період . Публікації, надруковані таким способом, були мало поширені в регіоні, лише окремі Свід¬ки Єгови мали такі публікації, передані їм із західноукраїнських земель або з Сибіру. У 1963 році управління організації вирі¬шило перейти на ін¬ший метод друкування – фотоспосіб. З Комі¬тету країни через ра¬йонних наглядачів місцевим старійшинам на спеціальних, таєм¬них зустрічах, про які йшла мова в попере¬дньому розділі, пере¬давали мікроплівки 27,5 см завдовжки та 1,5 см завширшки. На трьох таких мікроплівках вміщався номер в 24 сторінки. Старій¬шини повинні були потурбуватися про те, щоб зробити фото з цих плівок та розмножити їх з розрахунку один примірник на одну групу. Оскільки груп було багато, то з присла¬ної мікроплівки час¬то робили копію на стандартну фотоплівку, щоб усі могли вчасно отримувати фотожурнали.Хотілось би більше зупинитися на описі фотодрукування пуб¬лікацій Товариства "Вартової Башти" в так званих „фотодрукар¬нях”. Достовірно відомо, що така фотодрукарня була в Но¬воград-Волинському. Також літературні потреби Житомирської області задовольняла „фотодрукарня” в Шепетівці (Хмельницька об-ласть). Фотопроявка та розмноження номерів в таких майстер¬нях проводилися вночі при затемнених вікнах. Такий процес, у бі¬льшості випадків, проходив 2 рази в місяць, тому за одну ніч по¬трібно було надрукувати від 200 до 500 фотокадрів, а якщо при цьому копіювалась і якась інша публікація, наприклад, книга, то робилося приблизно 2 000 фотографій.У „фотодрукарнях” працювало від одного до шести чоловік. Однак у середньому в таких майстернях працювало двоє осіб. У кожного з присутніх було своє завдання, а робота була одномані¬тною і навіть шкідливою. У Петра Кривенка (м. Шепетівка, Хме¬льницька область), наглядача міста Шепетівки, і до сьогодні за¬лишилися місця пошкоджень на нігтях рук від хімікатів, якими користувалися при проявці.„Друкування” в таких майстернях було пов’язано з іншими труднощами і, по суті, було небезпечною для присутніх там спра¬вою. За участь у друкуванні та поши¬ренні релігійної літератури, яка вважалась „антирадянсь¬кою”, карали до 25 років ув’язнення. Тому доводилося бути особливо обережним – інколи, як розпові¬дає І.С.Чубай (м. Полонне, Хмельницька об¬ласть), у таких май¬стернях, щоб не привертати уваги сторонніх, Свідки Єгови нама¬галися між собою навіть не говорити. Крім цього, літературу розмножували кустарним методом – переписували під копіювальний папір або друкували на машинці на роботі. У старійшини з міста Новоград-Во¬линський С.М. Іван-цова (м. Новоград-Волинський) збереглась до цього часу друкувальна машинка невели¬кого розміру, на якій дру¬кували пі¬сенники для місцевих потреб. Але, як говорить сам Іванцов, робили це не часто, зрідка. Цікаво, що через те, що літера¬тури було не так багато, деякі із Свід¬ків Єгови використовували в пропо¬віді свої вірші. Приклади таких віршів в авторстві С.С. Скиби (м. Коростень) по¬дані в до¬датку цієї книги. Збереження великої кі¬лькості літератури в одній будівлі було небезпечно для господаря, тому намагалися якомога швидше роз¬повсю¬дити її серед груп зі¬брання. Відпові¬дальний „брат” роз¬да¬вав примір¬ники журна¬лів керівни¬кам груп, а ті після коле¬ктивного обго¬ворення номера , переда¬вали жур¬нал на деякий час членам цієї групи для його індиві¬дуаль¬ного пе¬регляду. При цьому важливо було також добре схо¬вати літературу, оскі¬льки каралося навіть читання таких публіка¬цій. А місця схо¬ванок були різноманітні: в подушках, газових плитках, у ніжках стола, між газовими трубами, тощо. А сім'я Ко¬жухар (м. Ямпіль, Вінни¬цька область) мала схованку навіть під підлогою свого до-му.І хоча література, як було зазначено в цьому розділі, мала для Свідків Єгови досить велику інформаційну, керівну та об’єднуючу роль, головним джерелом для їхньої віри залишалася Біблія [50: 55]. Напри¬клад, Н. Павлюк (с. Дві¬рець, Житомирський ра¬йон) отримала релігійну літературу Товариства "Вартової Баш¬ти" лише після конгресу 1989 року в Польщі. За її словами, основ¬не, що до¬помагало їй до цього ви¬тримати рі¬зноманітні випробо¬вуван¬ня віри, – це була втішлива звістка з Біблії. Проповідування«Свидетели Иеговы всегда стремились использовать для проповеди самые эффективные, самые современные методы и средства».(С. Іваненко, доктор філософських наук [53: 47]). „Тиняються на автобусних станціях” [87: 4], несуть „підлі антирадянські підступи” [90], розповсюдження „чорних намірів” [87: 4], „одверте підбурювання громадян до відмови від громадської діяльності” [90], „залякування Армагеддоном ”[91], „ладні топити кожного у ложці води” [87], „проповідь третьої світової війни” [88] – так називали місцеві газети проповідницьку роботу Свідків Єгови Житомирщини. Але що означала насправді проповідь Свідків Єгови? І чи справді вона мала антисуспільний та антирадянський характер?Глибокий аналіз змісту проповідей Свідків Єгови показує, що вона у своїй суті не мала і не має антисуспільного та анти¬гуманного характеру. Наводимо уривок із «експертного висновку за фактами протиправної релігійної діяльності організації "Свідки Єгови"», здійснений кафедрою релігієзнавства Російського дер¬жавного педагогічного університету ім. А.І. Герцена. Коментуючи твердження попередньої експертизи про поширення проповіддю Свідками Єгови поглядів, що можуть привести «до формування во¬рожого ставлення до громадян, що не належать до організації "Сві-дків Єгови"», спеціалісти відповідають: «Жодного такого "по¬гляду" експерт у своєму висновку не навів. Зрозуміло, не приве¬дені в цьому документі численні аж ніяк не ворожі висловлення Сві¬дків Єгови на адресу громадян, що не належать до їхньої органі-за¬ції. Процитуємо деякі з цих висловлень: Свідки Єгови "доклада-ють зусиль, щоб дотримуватися принципу Ісуса "чого тільки бажа-єте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви" (Матвія 7:12). Вони намагаються добре ставитися до всіх людей, а не тільки до своїх братів по вірі чи друзів ”» [50: 134]. Щодо другого, найбільш поширеного твердження про анти¬радянський і політичний характер змісту проповіді Свідків Єгови, то на це відповідає відомий радянський учений, один з атеїстич-них дослідників, автор книги „Истины” Свидетелей Иеговы” В.В. Коник: „Приведенные выше факты использования учения свидетелей Иеговы в современной идеологической борьбе между капитализмом и социализмом не дают, однако, оснований для встречающихся в нашей лите¬ратуре утверждений о том, что дан¬ное религиозное течение является «не столько религиозной, сколько политической организацией». Для большинства ве¬рую¬щих это, прежде всего религия, с помощью кото¬рой они надеют¬ся получить «вечную жизнь» в цар¬стве божьем” [56: 78].Свідки Єгови не раз особистим прикладом підтверджували свою абсолютну політичну нейтральність. Примітною в цьому випадку є історія з Володимиром Пуліковським (Рівненський ра¬йон). Після того, як його заарештували за відмову від призову до лав армії, Пуліковського привели до слідчого на допит. Після бе-сіди зі слідчим на різні теми віро¬вчення Свідків Єгови Володи¬миру пропонували підписати про¬токол допиту, де Володимир стверджував, що Армагеддон буде вчинений США нападом на СРСР. Він відмовився підписати цей до¬кумент, оскільки був пе-реконаний, що проповідь Свідків Єгови не має ніякого політично-го змісту. За це слідчий наказав три дні не да¬вати йому спати. Лише через три дні витримки Пуліковського слідчий здався і ви-креслив цю фразу, сказавши: „Якщо всі кому¬ністи були б такими як ви, ми давно б побудували комунізм”. Проповідь за внутрішнім статутом громади вважалась обов’язком кожного віруючого. При цьому проповідницька робота не оплачувалася, оскільки Свідки Єгови діяли за принципом Ісуса Христа „дармо дістали, дармо й давайте”. Наснаги у цій роботі да¬вало розуміння того, що ця діяльність могла змінити і змінювала багато людей, які вважалися „втраченими в суспільстві”. Внаслідок цієї роботи членами громади інколи ставали також найактивніші комуніс¬ти та офіцери радянської армії. Найчастіше проповідували на автобусних та залізничних стан-ціях своєї та сусідніх областей. У таких містах віруючі могли про-вести весь день. Хоча, через брак літератури у деяких районах не було такого виду служіння, як піонерування, проте, судячи зі слів керівника групи М.В. Абрамюка (м. Заріччя, Івано-Франківська об-ласть), у звітах вісники тих районів писали так зване „обіцяне”. „Обіцяне” – це кількість годин, проведених у проповіді, які обіцяє виконати член громади протягом року. При цьому ніхто не мав право вказувати, яку кількість годин повинен написати той чи ін¬ший Свідок в обіцяному. У кінці місяця всі члени конфесії повинні були здавати звіт своєму керівнику групи, а той – керівнику збору, далі – районному наглядачу, ті в свою чергу – обласному нагляда¬чу, обласний наглядач передавав звіти в Управлінський центр, який вважався керівним для країни, а вже Управлінський центр переда¬вав звіти в Бруклін (США). Звіти були кодованими для того, щоб працівники КДБ, перехопивши звіти, не змогли вийти на згадува¬них у ньому людей. Інколи в звітах існувала окрема графа „день Єгови”. Це так звана щомісячна одноденна проповідницька компанія. В окремий день місяця вісники особливо намагалися більше проповідувати. Проте такий розпорядок не був загальнопоширеним, а був місце-вою традицією. Така графа була у вісників в м. Новоград-Во¬линському та м. Полонне (Хмельницька область). „Найголовніше завдання в проповіді – розповідає О. Борцова (м. Житомир) – було попередити всіх про Армагеддон”. І оскільки ШТС тоді на Житомирщині не було, то робили це, за словами Ок¬сани Борцової, не зовсім толерантно. Саме завдяки таким методам Свідки Єгови і накликали на себе такий шквал невдоволення зі сторони оточуючих та пильний нагляд КДБ. Проте це не злякало віруючих – вони придумували різноманітні способи, аби продов-жити свою діяльність. У Житомирі, за словами Н. Антоняк (м. Жи-томир), „сестри проповідували в черзі”, тобто голосно говорили між собою на біблійні теми, а коли хтось з черги цікавився почу-тим, підклю¬чали і його. А іноді жінки проповідували навіть пра-цівникам КДБ та міліції. Анастасія Говорухіна (м. Новоград-Волинський) розпо¬відає, що коли їх за благовісництво затримали працівники правопо¬рядку, то між ними відбулась така бесіда:- „Ви знаєте, що ми можемо вас заарештувати і посадити у в’язницю”- „Знаємо. Але у в’язниці ми теж будемо проповідувати „- „Тоді ми вас виселимо у Сибір”- „І там теж є люди!” Часто місцем проповіді були навіть судові засідання, на яких засуджували Свідків за їх релігійну діяльність. С.С. Скиба (м. Ко¬рос¬тень) згадує, що коли на суд над ним „органи” запросили біля 80 чоловік для „залякування”, то Станіслав відмовився від адво¬ката, щоб мати можливість публічно пояснити свою позицію та ві¬ро¬вчення. Хоча вирок суду залишився незмінним – один рік по-збав¬лення волі у Копиченській в’язниці, присутні стали на сторону Станіс¬лава, оскільки зрозуміли, що він не кримінальний злодій, а віру¬юча, порядна людина.Виховання дітей Свідків Єгови в релігій-ному дусі та приклади їх віри„Діти – живі квіти землі”.(М. Горький).Згідно з Біблією, сім'я – священний інститут. Багато віруючих вва¬жають сім’ю не лише першочерговим місцем для поклоніння Богу, а і засобом служіння йому. Тобто вірність у сімейних стосунках відповідно з Біблією, і є поклонінням Богу. Саме так свято ставляться до сім'ї Свідки Єгови. Читаючи пуб-лікації Товариства "Вартової Башти", прихо¬димо до думки про на-дання сім'ї в організації особливого статусу в поклонінні Богу. Да-ються дієві та практичні поради в усіх сферах сімейного життя. Наприклад: „Сім'я є основною одиницею людського суспільства. Чоловік і дружина можуть втішатися в ній цінним спілкуванням, а діти мо¬жуть мати охорону й підготовлятися до дорослого життя.” (Знання, яке веде до вічного життя, 1995 рік [70: 134]). „Одна справа знати, що Біблія говорить про подружнє життя, зовсім інша – застосовувати її поради... Ми ж не хочемо створю¬вати видимість боговідданості, не показуючи її у своїй родині. На¬томість ми прагнемо виявляти справжню відданість Богу” ( Покло¬няймося єдиному правдивому Богові, 2002 рік [76: 151]).„Дуже добре, коли батьки і діти відпочивають разом... Чому б не зайнятися зі своїми дітьми чимось твор¬чим? Співайте пісні, зу-стрічайтеся з дру¬зями, відвідуйте цікаві місця. Такі зайнят¬тя спри-яють спілкуванню” (Секрет сімей¬ного щастя, 1996 рік [77: 57, 58]). „А що, коли ваше подружжя, чоловік або дружина не хочуть студіювати Божого слова з вами, а навіть противиться вашій хрис-тиянській діяльності? Біблія заохочує вас не покидати вашого по-дружжя й не дивитися на розлучення як на легкий вихід з ваших проблем. Старайтеся, як можете, поліпшувати домашні обставини застосу¬ванням біблійних принци¬пів до вашої власної поведінки” (Ви мо¬жете жити вічно в Раю на землі, 1984, 1990 рік [68: 248]). Вищевказані принципи відповідають принципам сучасної педа¬гогічної науки. Більшість педагогів згідні з тим, що моральні прин¬ципи Біблії допомагають у вихованні дітей [26: 16,17]. Ситуація минулих літ у СРСР була абсолютно іншою. Відповідно до про¬грами КПРС (1961р.) – програми „побудови комунізму” – постало завдання запровадити обов'язкове середнє загальне і політехнічне навчання для всіх дітей шкільного віку і 8-річне – для молоді, за-йнятої в народному господарстві без відповідної освіти [6: 246]. Для цього почали залучати більше молоді в педагогічні вузи , і, згідно з атеїстичним напрямком освітньої діяльності, серед майбу¬тніх вчителів проводилася широка „роз’яснювальна і пропаган¬дистська робота” [6: 248]. Після закінчення навчальних закладів і подальшого влаштування на роботу вчителі та викладачі повинні були проводити атеїстичне виховання, але вже серед учнів та сту¬дентів. У дітях, крім атеїзму, насаджувалась не просто патріотич¬ність, а фанатична відданість комуністичному ладу. Часто дітей та молодь втягували в атеїстичні аморальні змагання. Так, «юні безві¬рники» – учні Глибочанської 7-річної школи ім. Шевченка (Бара¬нівський район) – ухвалили клопотати про закриття Глибочанської церкви. «Знищимо релігійні кубла на шляху соціалістичної перебу¬дови села», – писали діти [98: 75]. А студенти Коростишівського педтехнікуму організували «суд над богом»: щоб ні в жодних бать¬ків студентів не було у своїй хаті образів. Батьки зносили до без¬вірницького кабінету свої образи, там їм видавали портрети прово¬дирів революції. «Всі образи вдома вже скинули дві третіх батьків» – повідомлялося в місцевій газеті [98: 75]. Результатом такого ви-хо¬вання ставало нетолерантне і навіть агресивне ставлення до тих, хто не підтримував комунізм. Свідки Єгови не були винятком.Часто об’єктом тиску державних служб на віруючих були їхні діти. І оскільки в школах панував такий прорадянський дух, то са-ме там було найлегше вплинути на дітей Свідків Єгови. У таких ді-яннях брали участь як викладацький контингент – вчителі, ди¬ректори шкіл, шкільні психологи, так і учнівський – учні та студен¬ти. Нам відомо досить багато прикладів таких дій не лише на Жи-томирщині, а й по всій Україні.Ельвіра Абрамова (м. Ялта, Кримська АР), розповідаючи про свого сина, шестикласника Романа, говорила, що вчителька досить часто піднімала її сина з місця і, показуючи на нього, говорила до класу: „Бачите цього хлопця? Він зрадник, він не любить нашу ба¬тьківщину, він відмовляється надягати зірку жовтеняти, не дружіть з ним ніхто”. Так само робили і на шкільних лінійках. Це давало свої жахливі результати – на перервах десятикласники збивали хлопця з ніг і били його ногами.Володя Грохольський (м. Ямпіль, Вінницька область) розказу¬вав, що коли територію його рідного краю зайняли румунські вій¬ська, то в школах ввели обов’язковий предмет – релігію, і його ви¬кладав священик. „Викладання” предмета зводилося до молитов на колінах перед образами. Володя відмовлявся це робити, оскільки Свідки Єгови не вірять, що Богу можна вгодити через поклоніння іконам. Коли це побачив директор школи, то Володю чекали фі¬зичні покарання – спочатку його били по руках, наступного дня ди¬ректор зі всієї сили смикав хлопця за волосся. А вже потім дирек¬тор вдався до публічного покарання палицею. Ці дії так і не дали Володимиру Грохольському можливості закінчити четвертий клас своєї школи.Взагалі дітям Свідків Єгови навіть при гарній успішності май-же увесь час занижували оцінки або не видавали атестат. Після за-кінчення школи Микола Лунга (м. Житомир) чекав чо¬тири роки, поки йому віддали атестат, а Іларіон Анкуца (м.Ямпіль, Вінницька область) за свою віру так і не отримав гра¬моту, хоча вчився краще всіх в класі. Інколи вчителі вдавалися до жахливих речей. Оксана Лагор-жевська (м. Шепетівка, Хмель¬ницька область) розпо¬віла, що в один із днів на роз’яснювальну бесіду її викликав до себе один із вчителів. Після того, як вона ввійшла в його кабінет на четвертому поверсі, він замкнув за нею двері і в ході розмови цілком серйозно сказав: „А що, якщо я зараз тебе зґвалтую? Чи допоможе тобі твій Бог?”. Врятувало лише те, що Оксана була близько біля вікна і ска¬зала, що вистрибне з нього, коли він наблизиться до неї. І навіть під час легалізації цієї конфесії випробування віри ді¬тей Свідків Єгови не припинилися. За спогадами Варвари Козак (м.Ше¬петівка, Хмельницька область), у школах м. Новоград-Волин¬сь¬кого, вчителі примушували дітей Свідків Єгови, та й її в тому числі, вго¬лос молитися перед усім класом. А діти в школах обмальовували одяг та усі зошити Свідків написом „Біле Братст-во”. Витримати такі неприємні моменти дітям допомагали батьки, які попереджували своїх дітлахів про можливі труднощі щодо їх віри. Зразковим у цьому плані є приклад батька Оксани Лагоржев¬ської Мар’яна Цибульського, який був висланий за віру до Сибіру [74: 20]. Щоб підтримати своїх двох дочок та жінку, маму Оксани, він звідти писав майже кожен день. Ось витримка з його листа, де він переконує Оксану в правильності цнотливості: „Новий Світ відкриє нові можливості для служіння Богу, але особливий привілей прикрасити Нову Землю матимуть дівчата, що перемогли ворога і ворожий світ. Це квіти весни Тисячоліття Христа, це зорі яскраві, що про-віщають радість.Дорога Оксаночко! Ти ходиш тими стежками по рідним мені місцям, котрі були мені так близькі двадцять сім літ тому. Як дорогі моєму серцю хатини, де знаходив сердечну приязнь і любов Свідків Божих”.Часто, крім настанов та повчань, батьки разом з дітьми вчили напам'ять вірші з Біблії та духовні пісні, і траплялося так, що до¬шкільнята знали понад 50 біблійних віршів. Однак Свідки не вчили своїх дітей фанатичної віри, вони прагнули розвивати в них щирі, проте обґрунтовані на здоровому глузді почуття. Батьки вимагали від своїх дітей роздумувати над біблійними вченнями та привселю¬дно захищати їх; вони діяли за принципом А. Макаренка „більше по¬важаю, більше вимагаю”. Це давало можливість дітям при необ-хід¬ності давати розумні, мудрі відповіді. Наприклад, коли Роману, сину Ельвіри, задали провокаційне питання „Коли ти виростеш, то чи підеш в армію?”, він відповів: „От коли виросту, тоді й спита¬єте!”.Але найважче було тим дітям, батьки яких не розділяли і навіть противились їхній вірі. Досить гучно у свій час пролунала історія з Валерієм Поліщуком (м. Рівне). У 1975 році 16-річний Валера по¬знайомився з сім'єю Рудюків – Павлом та Людмилою, які жили по¬ряд з ними в місті Бердичеві. Він та його старша сестра Антоніна перейняли віровчення Свідків Єгови і почали регулярно відвіду¬вати їхні зустрічі [127] . Це не сподобалося „вихованим в атеїстич¬ному дусі” [123] батькам та працівникам КДБ. Почався невщухаю¬чий моральний та силовий тиск, як з боку батьків, так і влади. Міс-цеві жителі та сам Валера розказують про випадок, коли його бать-ко здійснив спробу вбивства з рушниці Павла Ру¬дюка, а мати по-била його дружину Людмилу. Сам батько, за сло¬вами Валерія, не-одноразово фізично знущався над дітьми. Анто¬ніна була змушена виїхати з міста. Місцевою владою ця подія була розцінена, як „дія-льність Свідків Єгови, що направлена на розді¬лення сімей та ви-крадання неповнолітніх”. Павла Рудюка була за¬арештовано [89; 90], а його сім'я пізніше була змушена продати гарний будинок та перебратися до іншого, менш зручного. Сам Ва¬лера згодом був двічі ув’язнений за свої переконання. Друге ув’язнення відбулося за допомогою його матері. На жаль, і сього¬дні трапляються си¬туації, коли батьки не пова¬жають релігійних пе¬реконань дітей. На¬віть бувають випадки, коли батьки ставлять дітей перед вибором: релігія або життя ба¬тьків. Тобто у випад¬ку вибору нової релігії батьки погрожують покінчити життя самогубством. Так, наприклад сталося з Лесею Федорчук (с. Микуличин, Івано-Франківська об¬ласть). Але через втручання рід-ної сестри Лесі все обійшлося.Інший приклад „залякування дітей” Свідками Єгови, який ши¬роко висвітлювався пресою, – це приклад Єви Полтко та її дітей. У газеті „Радянська Житомирщина” [88] було опубліковано статтю, яка була написана зі сторони „несправедливо ображеного” чоловіка Єви Полтко. Єву Полтко було позбавлено права виховувати свого сина Руслана. Крім цього, вона та її дочка Алла, були усіляко при¬нижені офіційною пресою. Єву було названо „вірною служкою ім¬періалістів, тісно зв’язаною з розвідувальними службами імперіалі¬стичних країн”; звинувачено у „проповідуванні третьої світової війни”. Крім того, їй було приписано ряд аморальних якостей – лу¬кавство, брехливість, жорстокість, лінь, підступність фанатичність, нелюбов до дітей тощо. Важко уявити, щоб стільки аморального вмістилося в простій віруючій жінці. А виховання біблійних прин¬ци¬пів у своїй дочці Аллі було розцінено радянськими ко¬рес¬пондентами як „паразитичний спосіб життя” та відволікання від „суспільно-корисної праці”.Таке негативне ставлення до виховання дітей Свідків Єгови в дусі релігійної моралі призводило до того, що діти були змушені потайки вивчати Біб¬лію. Так, наприклад, ро¬били Олена та Таня, ді-ти Лідії Пуздрач (с. Двірець, Житомирсь¬кий район). Щоб послу¬хати біблійні історії та принципи Біблії, вони разом з мамою глибо¬кої ночі приходили до Ніни Павлюк і зали¬шалися у неї до ранку.Після легалізації громади ставлення до ді¬тей Свідків Єгови з боку вчителів та со¬ціального оточення змінилося на краще. В обла-сті відомі випад¬ки, коли місцева преса навіть публіку¬вала уривки з творів учнів, де вони роз¬повідали про своє бажання бі¬льше слу¬жити Єгові. Так ста¬лося з Юрою Ски¬бою (м. Коростень), коли в га-зеті „Ра¬дянське По¬лісся” [94: 3] опублікували уривок з його твору-анкети, де у дев’ятикласників питали про їх бажання участі в моло-діжних орга¬нізаціях. Публікуємо уривок твору Юри, приве¬дений у статті :„Став би членом всесвітньої ор¬ганізації Свідків Єгови. В них є справж-ня любов до культури. Свідки Єго¬ви ведуть себе як кровні брати”.Нині Юрій Станіславович Скиба виконує обов’язки помічника відпові¬дального за будівництво Залів Царства в Житомирській об¬ласті і служить старійшиною збору м. Корос¬теня. Отже, згадувані в цьому розділі діти в більшості випадків сьо¬годні дорослі й зрілі фізично та духовно люди. Своєю духовною зрілістю вони завдячують турботливому вихованню батьків, да¬ному їм ще в юному віці. Це ще раз доводить важливість ран¬нього виховання. Приклад Свідків Єгови також показує необхід¬ність зве-ртатися не лише до їх емоційного сприйняття, а й до обду¬маного розуміння всіх моральних принципів, вихованих у дитині. Ставлення радянської влади до Свід-ків Єгови. Ідеологічний та фізичний тискРадянська преса як спосіб формування су-спільної думки «…Итак, о Свидетелях Иеговы из всех сектантских направлений, кроме баптизма (…) написано больше всего».( И. Синельников, «Наука и религия» [102]). Найбільш дієвим методом боротьби радянської влади з релігій¬ним інакомисленням була офіційна пропаганда як засіб дезінфор¬мації пересічних громадян. І як ми побачимо пізніше, інформа¬ційний зміст місцевої преси мав різний характер. Найголовніша мета такої інформації – сформувати у громадян хибну думку щодо діяльності незручних для радянського ладу організацій та ре¬лігійних громад. Робилося це різними методами, але найчастіше в офіційній радянській пресі щодо діяльності різних релігійних громад на Житомирщині робилися висновки, які не підтверджува¬лися практикою і були зовсім відірвані від життя. Причому писали про різні релігії та конфесії, поширюючи одиничні винятки. У га¬зеті «Радянська Волинь» існувала навіть постійна рубрика зречення від віри колишніх членів релігійних громад. Ось приклад: «Я дири¬гував хором автокефальної церкви в с. Кодні. Тепер відмовляюся від цих обов'язків. Гр. Трембицький». Інша заява в газету: «Зріка¬юся релігійних забобонів і закликаю всіх сільських церковних ре¬гентів піти за моїм прикладом. Регент Вацьківського цер¬ковного хору І.Петрук» [98: 78].Метод дезінфор¬мації в пресі та на телебаченні застосо¬вували і до громади Свідків Єгови [139; 142; 141]. Досить ча¬сто конфесію звину¬вачували в політич¬них махінаціях, ке¬рованих США. Причому використовували недосто¬вірні та непере¬вірені факти. Навіть у радянських енциклопедіях було зазначено про нібито „антирадянську” діяльність Свідків Єгови [62: 482]. Такі та інші звинувачення підтримувала районна, обласна і рес¬публіканська преса . Тому не дивно, що місцева влада та Комітет державної безпеки широко використовували пресу в своїх ідеологі¬чних цілях, спрямованих проти будь-яких проявів „єговізму” в об¬ласті.В одному із документів міськвиконкому (додаток: документ №3) вказано, що лише за період з 1981 до 1983 року в обласній га¬зеті „Радянська Житомирщина” було надруковано 7 статей, „разо¬блачающих антиобществен¬ную деятельность некоторых иегови¬стов и их вожаков” [121]. В іншому документі цього ж відділу (до¬даток: документ №2) також іде мова про „численні виступи міської преси з питань негативних явищ в діяльності ієговістських груп” [119]. Так чи інакше, про Свідків Єгови науковця¬ми та кореспондентами всесоюзних і регіональ¬них видань було написано досить багато. За де¬якими даними, лише за період з 1960 до 1979 року про Свідків Єгови радянськими дослідни¬ками було видано біля 50 книг [55]. Книги були написані радянськими вченими або прихильни¬ками комуністичної ідеї, тому про об’єктивність та незаангажованість до забороненої в СРСР ре¬лігії не може бути й мови. Інформацію ж регіональних газет та жур¬налів Житомирської області ми умовно мо¬жемо поділити на два види:1. Заполітизована, або та, що подавалася на замовлення.2. Атеїстично-профілактичного, або викривального характеру.Перший вид використовувався державними службами неодно¬разово. Найчастіше всього вони описували судові процеси або інші важливі події в області; ця інформація вміщувалася на перших сто¬рінках, і як правило, була досить об'ємною. Автори таких статей ді¬яли за принципом – „знищити те, що ще не знищили”. Наприклад, коли Павла Рудюка за „антирадянську діяльність” засудили до 4 років позбавлення волі з відбуттям покарання у виправно-трудових колоніях суворого режиму з конфіскацією 50 процентів майна [90], в місцевих газетах було опубліковано декілька статей різних авто¬рів, де Павла, крім усього іншого, що його чекало, було звинува¬чено в блюзнірстві, посяганні на особу й права громадян [90], на¬звано лицеміром, першим ворогом Вітчизни, наводились історії про те, що він „прикидався добросовісним і старанним”, а насправ¬ді „з піною на губах погрожував тим, хто не прислухається до ньо-го” [90]. Проте кореспонденти забули, що пишуть про чоловіка по¬хилого віком, про якого, при опитуванні знайомих йому людей (су-сідів, колег), останні згадували як про „дуже доброго чоло¬віка”.Застосовуючи другий вид інформації, кореспонденти, опису¬ючи Свідків Єгови, намагалися використовувати найчорніші фар¬би. Так, керівників громади зображували або як психічно неврівно¬важених людей, або як кримінальних злодіїв з антигуманними на¬мірами (дивіться пункт №2 нижченаведеної таблиці). Складалося враження, що Свідки Єгови є не релігійною організацією, а божеві¬льнею або бандою головорізів. Аналізуючи написане про Свідків у радянський час, можна зве-сти його до декількох тез поданих у таблиці: Написане місцевою пресою: Насправді:1. Говорячи про ставлення Свідків Єгови до офіційної влади, в пресі писалося: „Єгова спуститься і погу-бить людей, що виконують закони радянської влади” („Поєдинок”, “Комсо¬мольська зірка” за 26 січня 1982 року) 2. „в єговістські сіті потрап¬ляють несвідомо відсталі люди, а свідомо – колишні злочинці” („Прикриваючись Біблією”, “Радянська Жито¬мирщина” за 21 грудня 1980 року).3. „хто не буде членом [То-ва¬риства Свідків Єгови], той не буде врятований і, коли помре, не буде воскре¬шений” („Поєдинок”, “Ком¬сомольська зірка” за 26 січня 1982 року).4. “[Свідки проводили] бе¬сіди на політичні, антира-дян¬ські теми, дуже далекі від релігії, а в бруклінському стряпанині, яку вони актив-но поширювали, вистачало фраз, просякнутих отрутою найбільш злісного і низько¬пробного антикомунізму і антирадянщини”. „Ні, не тлумаченням Біб-лії, а брудною політичною грою, якою диригують з Централь¬ного розвідуваль-ного управ¬ління США, за-ймаються бру¬клінські еміса-ри і прагнуть нав’язати цю гру радянським людям” („Фарисей одержав по за-слугах”, “Радянська Жито-мирщина” за 6 лютого 1983 року).5. „Наше законодавство до¬зволяє видання і читання ре¬лігійних текстів” („Фарисеї”, Радянська Житомирщина за 26 та 28 січня 1983 року). 6. «Отак і валандає Олексієнко. Винюхує, кого б це ще ду¬бинкою загнати у загорожу під назвою „община свідків Єгови”» („Що таке Армагед¬дон і хто його чекає”, “Ра¬дянський прапор” за 6 січня 1987 року). 1. Цитати із публікацій Свідків Єгови радянського часу [50: 30]: "Оскільки Бог довго дозволяє іс¬нувати... політичним правлінням, ми зобов'язані їм підкорятися. Це збереже нас від участі в політич¬них рухах і революціях проти встанов-леної Богом влади" (бере¬зень 1964 року)."Якщо ж існуючий уряд зловжи¬ває владою, то це аж ніяк не зобо¬в'язує християн виступати проти нього" (червень 1975 року)."Та обставина, що ми за всесвіт¬нє панування Бога, не означає для нас бути насильницькими револю¬ціонерами, щоб скинути існуючі уряди. Єгова це категорично забо¬роняє" (січень 1976 року)2. «В порядке информации сооб¬щаем, что в гор. Новоград-Волын¬ском Житомирской области про¬живали Никитюк Михаил Сергее¬вич, 1937 г.р. в прошлом майор Советской Армии,… уволен из Сов. Армии за членство в секте ие¬говистов. Его жена – Никитюк Ма¬рия Андреевна, образование выс¬шее – медицинское» (документ відділу у справах релігії, «Предсе¬дателю Совета по делам религии при Совете Министров СССР» от 22. 10. 1981 г. №201; курсив ав¬тора – К.Б.)3. „Мільйони людей, які жили сто¬річчя тому і не були Свідками Єго-ви, повернуться через воскре¬сіння і матимуть можливість жити” (бро-шура Товариства "Вар¬тової Башти" „Хто такі Свідки Єгови? У що вони вірять?”, стор. 29). 4. «Абсурдність такої підозри ви¬знавали серйозні радянські дослід¬ники віровчення і способу життя Свідків Єгови. Вони констатували у своїх публікаціях, що Свідки Єгови і їх бруклінське керівництво не визнають протиправних транс¬формацій суспільства » (доктор фі¬лософських наук, діючий член Міжнародної академії інформати¬зації М. Гордієнко) [50: 30]. «не дают, однако, оснований для встречающихся в нашей лите¬ратуре утверждений о том, что данное религиозное течение яв¬ляется «не столько религиозной, сколько политической организа¬цией». Для большинства ве¬рую¬щих это, прежде всего религия, с помощью кото¬рой они надеются получить «вечную жизнь» в цар¬стве божьем» (кандидат філософ¬ських наук, радянський учений Коник В.В. [56: 78]).Критикуючи одного з радянсь¬ких учених, доктор філософських наук С. Іваненко стверджує: „Зда¬ється дивним, що людина, що чи¬тала ви-дання Свідків Єгови і мала можли-вість переконатися в їх по¬літичній і ідеологічній нейтраль¬ності, обви-нувачує Свідків Єгови в тому, що вони виконують ідеоло¬гічне замов-лення американського імперіаліз-му ” [53: 159].5. „Виновность подсудимых под¬тверждается также протоколом обыска от 18. VI. 1981 г. в их квар¬тире и обнаружением фотокопий журнала «свидетелей Иеговы» „Пробудитесь” (л.д. 180)” (Вирок суду над Михайлом та Марією Ни-китюк – додаток: документ №6). Також інформація розділу №3.4.6. „Положення про релігійну гро¬маду Свідків Єгови”: «Членство: 3.2. Членами громади є особи, які стають внаслідок свого добро¬вільного присвячення Богові» (ку-рсив автора – К.Б.).Звернемо також увагу на певні методи написання „антиєговіст¬ських” статей. Досить часто кореспонденти вдавалися до: 1. Абсолютної неправди: про проповідування Свідками Біблії го¬ворилося як про „проповідування третьої світової війни”, про юних членів громади говорилося так, що їх „молоді роки пройшли ніби в тумані”[89], а про регулярні зібрання Свідків Єгови вже в іншій статті говорилося як про такі, „на яких під виглядом вивчення біб¬лії одверто підбурюють громадян, у тому числі неповнолітніх, до відмови від громадської діяльності й виконання вимог радянських законів, а під приводом виконання релігійних обрядів посягають на особу й права громадян” [90]. Про хибність таких поглядів вказано в таблиці цього розділу та в змісті інших розділів книги.2. Створення неправдивих ілюзій щодо ситуації в країні: „В со¬ціалістичному суспільстві немає потреби штучно прискорювати цей процес „репресивними” заходами. Радянська держава керу¬ється в своїй діяльності марксистсько-ленінською теорією, яка вчить, що релігія зникатиме в тій мірі, в якій розвиватиметься соці¬алізм” [95: 3]. „В нашій країні, – як писалось в одній з радянських газет, – кожний громадянин може сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Рівні права гарантувала віруючим і не віру¬ючим громадянам Конституція СРСР” [95: 3]; таблиця, пункт №5. 3. Використовування негативних фактів з біографії людини: іс¬торія П. Рудюка [89; 90], Є. Полтко [88], М. Никитюка [91], М.Огородник [87] та ін. Хоча невідомо, скільки в цих історіях було правди. 4. Популяризація відречення від віри окремих громадян: „Об¬ласні газети, брошури подали сотні прізвищ тих, хто відійшов від єговізму, включаючи рядових і старших слуг” (Куц М.Т., книга „Ілюзії єговізму”, 1974 рік [57: 43]). 5. Подання винятку, як закономірності. Наприклад неправи¬льні, настирливі методи проповідування окремих недосвідчених вісників подаються як поведінка усіх Свідків. 6. Використання фактів, які не можна одразу переві¬рити. Часто в таких статтях певній особі приписують ряд негатив¬них, амораль-них якостей: „Остерігайтесь таких бабусь! То вони тільки прики-даються, що віддають свою енергію спасінню людс¬тва. А насправді – ладні топити кожного у ложці води” („Поєди¬нок”, “Комсомоль-ська зірка” за 26 січня 1982 року). Отже, можна з упевненістю сказати, що найбільшим джерелом неперевіреної та заангажованої інформації про Свідків Єгови в ра¬дянський час була саме преса. Написане подавалося як істина в останній інстанції, і для того, щоб упевнитися в правдивості пода-них тверджень, потрібна була об’єктивна та глибока перевірка фак-тів та даних, поданих у пресі, а легше було просто повірити напи-саному. Впливав також фактор „масовості” („в це вірять усі, чому я не по¬винен вірити?”) та „авторитетності” („так говорять відомі ко-рес¬понденти та пишуть популярні газети, чому я не повинен їм до-ві¬ряти?”). На жаль, і сьогодні російська та українська преса інколи повто¬рює помилки минулого, публікуючи таку ж необ’єктивну інформа¬цію [140]. Причиною цього, очевидно за все, є певний вплив на ду-м¬ку автора статті старих комуністичних або традиційно-релігійних нетолерантних ідей.Соціальне оточення Свідків Єгови „Більшість – зло”.(Біант)Як ми побачили в попередньому розділі, про Свідків Єгови в офіційній пресі писали як про „служників імперіалізму” [91], а час, проведений серед них, порівнювався з „найчорнішими днями” [90]. Цей розділ покликаний розповісти про причини такого ставлення та процес набуття Свідками такої негативної репутації. А втім, для того, щоб зрозуміти позицію Свідків Єгови щодо оточуючої гро¬мадськості та світобудови, нам потрібно познайомитися з деякими їхніми віруваннями. Свідки Єгови вірять у те, що сьогоднішній світ знаходитися під правлінням Сатани (злої сили), чим пояснюються „повсюдна не¬справедливість та численні війни на планеті” [70]. Релігійна органі¬зація Свідків Єгови вважається представником Божої організації на Землі, тому не повинна брати участь у будь-яких політичних захо-дах усіх країн світу. Члени громади вважають себе частиною під-даних майбутнього земного правління Ісуса Христа, тому діють згідно з його словами із Івана 17 розділу 16 вірша (Біблія): „Не від світу вони, як і Я не від світу” та 15 розділу 19 вірша: „Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить” [78]. Свідки Єгови переко-нані в тому, що ніяких винятків щодо цього принципу бути не по-винно, тому відкидають деякі загальноприйняті в суспільстві нор-ми та традиції, особливо ті, що мають релігійний або політичний відті¬нок. Скажімо, вони не беруть участі у будь-яких політичних або релігійних мітингах та святкуваннях. Така позиція Свідків Єгови не могла не привести до конфрон¬тації із світом, що їх оточує. Хоча Свідки Єгови залишалися суто релігійною та невойовничою організацією, їх остерігались і боя¬лись. Навколо них складалися легенди та міфи (дивіться попе¬редній розділ та розділ №1), причому їх розповсюджувала не лише преса, а й прості люди та представники інших релігій. Досить часто прихильникам цієї конфесії приписували дії та погляди, не прита-манні Свідкам Єгови. Наприклад, їх часто плутали з кришнаїтами, Білим Братст¬вом та сатаністами. Також найрозповсюдженішим мі-фом у радян¬ські часи (та інколи й сьогодні) був міф про те, ніби Свідки Єгови на своїх зустрічах приносять дітей у жертву. Будь-які неприємності з дітьми в сім'ї віруючих розцінювалось оточуючими як „спроба принести дитину в жертву”. Так, зокрема, сталося з Грохольськими (м. Ямпіль, Вінницька область) та Ельвірою Абра-мовою (м. Ялта, Кримська АР).Неодноразово такі плітки поширювали інші протес¬тантські або традиційні релігії. Такі випадки були, наприклад, в Новоград-Волинському. Хоча, за словами Мирослава Бабія (Ярем¬чанський район Івано-Франківської області), релігії в радянський час були „більш толерантними й терпеливішими” до Свідків Єгови, ніж сьо-годні. Соціальне оточення використовували і працівники державних служб. Так, за словами наступника Сталіна Микити Хрущова на ХХ з'їзді КПРС, кожен п’ятий громадянин СРСР був донощиком або „сексотом ”. Лаврентій Берія у квітні 1953 року визнав, що за ча¬сів Сталіна кожен третій громадянин СРСР був „сексотом” [49: 45]. Стежачи за Свідками Єгови, влада також використовувала до-нощиків і навіть платила їм за це від 10 до 30 рублів . Також трап¬лялися випадки пасивного ставлення міліції до випадків погроз фі-зичної роз¬прави над членами цієї конфесії. Руслан та Ярослава Ре-єнт (м. Житомир) згадують, що коли батьки В. Поліщука декілька разів чи¬нили спробу вбивства подружжя Рудюків, міліціонер попе-редив батьків, що „за все, що вони зроблять Свідкам, їм нічого не буде ”. Свідки Єгови ставилися до цього належно і розуміли, що від¬повідно до вищепроцитованих слів Біблії так і повинно бути. Проте працелюбність та миролюбна поведінка Свідків не могла за¬лишитися непоміченою оточуючими. Досить часто, коли Свідків публічно ганьбили, то багато їх колег, сусідів, начальників та прос¬то знайомі з ними люди захищали їх, доводячи неправдивість ви¬сунутих проти них звинувачень. Наприклад, директор підприємс¬тва стосовно Н.А. Кути¬цької (м. Житомир), захищаючи працелюб¬ність Надії, сказав своїм працівникам: „Якщо всі б робили так, як Адамівна, то на виробниц¬тві потрібно було б лише декілька лю¬дей”. В інших випадках робо¬тодавці довіряли підлеглим Свідкам Єгови великі суми грошей, а при великих крадіжках підозри на членів громади не падали. Такі дії були не поодинокими, однак не¬має можливості наводити їх усіх. Отже, ставлення соціального оточення до Свідків Єгови зале-жало від того, наскільки близько вони були знайомі з віруючими та наскі¬льки сильно вони піддавалися впливу засобів масової інфор-мації. Адже аналізуючи пануючі в радянському суспільстві погля-ди на діяльність цієї конфесії, приходимо до висновку про їх штуч-не створення певними релігійними чи політичними колами. Слід також зазначити, що серед громадськості часто поширю¬валися плітки про незвичайні, фанатичні традиції в релігії Свідків. Звичайно, не можна заперечувати того, що у Свідків Єгови радян¬ського часу існували не прийняті сьогодні порядки. Скажімо, на Житомирщині заборонялося пити будь-які алкогольні напої, тан¬цювати, носити обручки, ходити на світське весілля та в кіно, жін¬кам надягати штани, каблучки та фату, крім цього, вони також не фар¬бувалися і певний час не стригли волосся; діти не ходили на уроки співів та фізкультури. Усі ці заборони діяли не на всій тери-торії України і не весь час. Залежно від того, як „нове розуміння біблійних істин” доходило до Свідків Єгови на місцях, заборони були поступово скасовані. Багато вказаних моментів залишалися питанням совісті кожного віруючого. Проте, за словами Любов Іванівни Наконечної (м. Шепетівка), це захищало Свідків Єгови від небіблійного та радянсько-комуніс¬тичного впливу, адже, скажімо, на уроках співу часто виконували пісні політичного змісту, а в кінотеатрах показували фільми, що висміювали релігію та Бога.Відстоювання християнської позиції нейт-ралітету Свідки Єгови „в Радянському Союзі булинайбільш жорстоко переслідуваною релігійною громадою”.(«А Concise Encyclopaedia of Russia» (Мала енциклопедія Росії), 1964 року). Одним із основних постулатів громади Свідків Єгови є позиція нейтралітету. Вважаючи „політику складовою частиною світу, що принесла народам Землі незлічимі страждання” [70], Свідки Єгови відкрито і недвозначно заявляють про свою аполітичність, ствер¬джуючи, що саме невтручання в політику відрізняє їхню конфесію від історичного християнства – релігійної домінанти так званого "християнського світу" [50]. Однак, за віровченням конфесії, не зважаючи на свою аполітичність, віруючі повинні бути законо¬слухняними громадянами, підкоряючись владі в усіх питаннях, які не зачіпають їхнє право на віросповідання. І оскільки віруючі "від¬дали свої голоси за царя Ісуса Христа і Його царство, яке незабаром буде встановлено на землі", то Свідки Єгови не брали участі у ви¬борах, вони не були членами профспілок, не йшли до війська, їхні діти не вступали до організацій жовтенят, піонерів, комсомолу, відмовлялися сприймати комуністичну ідеологію в школі. „Для ра¬дянської влади, – пише доктор філософських наук, професор П.Яроцький, – це був не лише виклик, а насамперед "ворожа, антира¬дянська" позиція. У засобах масової інформації Свідків Єгови зо¬бражали не інак¬ше, як "американськими агентами", які "діють під орудою" ЦРУ та інших імперіалістичних спецслужб” [19: 411].Не тільки за нинішніми поглядами, але й за законами того часу, про який іде мова, ніякого криміналу неучасть у виборах не міс¬тила. Участь у виборах усіх рівнів – право громадян СРСР, яким людина цілком законно могла і не скористатися, а не обов'язок, відхилення від якого жорстоко каралося. Цієї дуже істотної різниці, що надавала Свідкам Єгови і їхнім співгромадянам право особис-того вибору, гонителі цієї конфесії намагалися не помічати [50: 30]. У кожному регіоні країни позиція нейтральності Свідків Єгови продовжувала випробовуватися, причому робили це різними спо¬собами . Наприклад, у Житомирській області до Свідків Єгови під час виборів приходили додому разом з урною. Щоб уникнути цьо-го, більшість робили так, як це, наприклад, робила Клавдія Сич (с. Сонячне, Житомирський район). З дозволу бригадира Клавдія бра-ла відкріплення в колгоспі та їхала в місто. У такому випадку, вона вважалася відсутньою, тому ніхто з уповноважених представ¬ників не приходив до неї, змушуючи її голосувати.На інших територіях шепетівського збору (до якого належали і мешканці Житомирщини) Свідків Єгови звинувачували в посяганні на радянську державу. Як розповідають мешканці Шепетівки, од¬ного з перших Свідків Єгови на тій території, Іллю, викликали до КДБ та запропонували йому піти до баптистів, п’ятидесятників, православних або адвентистів, але тільки не до Свідків Єгови. Коли Ілля запитав, чим викликана така вкрай негативна позиція до цієї релігії, йому відповіли: „Бо всі ці релігії хочуть створити Царство на небі, то ми їх ще туди підсадимо. А Свідки Єгови хочуть побу¬дувати Царство на землі, а тут повинен бути комунізм”. На це Ілля пояснив, що їхня релігійна організація ні в ніякому разі не посягає на комунізм; Царство Боже, за їх віровченням, побудує сам Єгова . Справді, нейтралітет Свідків Єгови мав „мирний характер”, інакше кажучи, віруючі не ставились вороже до тих, хто не три¬мався такого принципу. Про це говорить хоча б приклад В.І. Пу¬ліковського (Рівненський район). Після того, як його заарешту¬вали за відмову від призову до лав радянської армії та після не-вда¬лої спроби розстрілу, Володимира привели до головного слід¬чого. Він вийняв наган, поклав його на стіл і сказав: „Я зараз тебе вб'ю за те, що ти не йдеш воювати за владу Рад”. Володя відповів: „Робіть, що хочете, ваша влада”. „Такі, як ви, – почав лаятись слідчий, – шкодять нашій дер¬жаві...”. „Ви ж знаєте, – зупинив його Володя, – що німецька зброя в 10 раз сильніша за радянську. У Німеччині є близько 8 тисяч Свід¬ків Єгови. Уявіть собі, якщо б вони всі взяли в руки зброю – скі¬льки б тоді радянських людей загинуло?!”.„Але ж ви говорите, що Бог знищить усіх, хто воює. Що, і на¬ших хлопців ваш Єгова знищить?!”„Не обов'язково. Тих, хто не знає, що каже Єгова про війну, він може воскресити, якщо вони навіть і помруть. А я добре знаю, що каже Бог, тому якщо я не послухаю його й піду на війну і коли мене там уб'ють, то я більше ніколи не воскресну”.„Та він фанатик!” – гукали червоноармійці.„Добре, йди звідси” – відповів офіцер. Причина такої стійкості владою вбачалася в „сліпому дотри¬манні бруклінського керівництва”, яке йде від „найреакційніших кіл імперіалізму”, як це зазначалося в одній із радянських книг [51: 10]. Засобом такого впливу з Брукліна вважалися жур¬нали „Пробудись” та „Вартова Башта” [51: 14]. На судах керівни¬ків громад звинувачували в тому, що вони „побуждали… не испол¬нять советские законы” [128] і ніби примушували інших ро¬бити те саме. Проте в журналі „Вартова Башта” за 1 жовтня 1981 року писалося: „Только каждый сам ...[должен]... принять это ре¬шение, руководствуясь своей собственной совестью, обученной Биб¬лией...” [67: 3]. Дещо пізніше в іншому номері цього ж журналу за¬значалося: „Сегодня христиане тоже не должны говорить другим лично, какую позицию они должны занимать в вопросах в связи с христианским нейтралитетом. Каждый должен принять свое собственное решение [курсив автора – К.Б.] по совести, в согла¬сии со своим пониманием библейских принципов” [72: 14]. Як ба¬чимо, Свідки Єгови були офіційно повідомлені про недопустимість використання будь-яких методів впливу на свідомість громадян. Рішення про дотримання позиції нейтралітету залишалося особис¬тим правом кожного віруючого [50: 78]. Сьогодні до позиції нейтралітету політики та науковці став¬ляться більш зважено. Так, в одній досить авторитетній енцик¬лопедії щодо позиції абсентеїзму говориться: „В Україні насе¬лення поступово звикає до того, що право не брати участь у вибо¬рах є невід’ємним правом людської свободи поряд з правом не від¬давати свій голос сліпо й безоглядно, цінувати й шанувати його, вимагати поважного ставлення до нього” (Політологічний енцик¬лопедичний словник, ст. 5 [61: 5]).Суди над представниками конфесії. Суд Никитюка«„Ах, чем я виноват?» – «Молчи! Устал я слушать, Досуг мне разбирать вины твои, щенок!Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать».Сказал и в тёмный лес Ягнёнка поволок».(Із байки І.А. Крилова «Волк и Ягнёнок»)Однією з форм жорсткого покарання активних членів громади вважалися судові процеси. Але суди вважали не лише покаранням, а й засобом атеїстичного виховання населення, адже судові про¬цеси в той час широко освітлювалися пресою та телебаченням. Судили як жінок, так і чоловіків, причому судили за будь-що, що пов'язувалося з конфесією „єговістів”, порушуючи при цьому при-йняті навіть у самій країні закони [50]. Сьогодні багато відомих учених та державних службовців визнають, що рішення судів над релігійними та політичними діячами були заздалегідь відомі, тому факти були підтасовані і не потребували ретельної перевірки. Для засудження за звинуваченням в «антирадянській діяльності» до¬статньо було лише назви „Свідок Єгови” [47]. „Каральна практика обласних судів” показувала, що радянська влада воліла „давати по максимуму” радянським злочинцям за їх інакомислення, не жаліючи обвинувачених та їх сімей. Судячи зі звіту «О роботе Прокуратуры Украинской ССР», за один квартал було засуджено 634 особи „спеціальної підсудності”, 87% мір по-карання – 10 та 25 років, а третю частину усіх вироків складала мі-ра в 25 років [109: 211]. Історична довідкаНеоб’єктивно та не досить правильно стверджувати, що радян¬ська влада під час усього свого існування не поважала право не служити в збройних силах з релігійних переконань. На початку свого існування радянською владою був виданий декрет від 4 січ¬ня 1919 року , який передбачав заміну військової служби грома-дян¬ським обов’язком, якщо особа діє «искренно и добросо¬вестно». Невідомо, чи був дотриманий цей декрет на місцях у всьому СРСР, однак все ж таки є документ від 12 січня 1921 року, який звільнював віруючого від військового обов’язку. Проте суди над Свідками Єгови були особливі. Про перші дві такі особливості свідчить М.Г. Михайлов у своїй статті «Наш ате-изм и наш гуманизм» (1989р.). Коментуючи свою цікавість до судів над Свідками Єгови, він пише: „Інтерес до фактів повторного засу¬дження я виявив, повторюю, з тієї причини, що надто це жахливо: давати другий термін фактично за те, що людина притримується усе того ж, що і три-чотири роки тому притримувалася, віроспові¬дання, за те, що віра його настільки тяжкий іспит витримала, не зламалася, не зруйнувалася. Трохи пізніше я довідався про ще жах¬ливіше: виявляється, відповідно до чинного законодавства, таким віруючим можна по відбутті ними другого терміну давати і третій термін. Скільки всього закарпатських, прикарпатських Свідків Єгови відбуває, відбуло другий, а може бути, і третій термін – до¬відатися простому смертному неможливо, тому що газети не те що не висвітлюють такі суди, але навіть не інформують про них суспі¬льство, оберігаючи таємницю державної безпеки. А люди, що таку статистику мають, зберігають її у вузькому колі особливо довіре¬них осіб ” [31: 72]. Таким чином, М. Г. Михайлов одразу вказує на першу жахливу особ¬ливість судів над Свідками Єгови – їх періодичну повторюва-ність. І так відбувалося не лише з закарпатськими та прикарпатсь-кими Свідками Єгови, такі випадки траплялися і в Житомирській облас¬ті. Валерія Поліщука з міста Бердичева за відмову від служби в ар¬мії було осуджено двічі: перший раз – 06.07.1978 року [123; 127;118; 112] і другий раз – 12.01.1982 року. При повторному судо¬вому процесі Валерій повторював неодноразово, що один раз він вже поніс покарання за таку ж провину . Проте суд не зважив на це, і його перше засудження було визнано судом як „обтяжуючу вину, а тому знаходить необхідним вибрати йому міру покарання у вигляді позбавлення волі у ВТК суворого режиму” (курсив автора – К.Б. ) [118]. Друга особливість, яку помітив М. Г. Михайлов, була також при-та¬манна для цього регіону, а саме – необ’єктивність преси. Нами уже згадувалося в розділі 4.1 про специфіку дії місце¬вої преси. Об-ласні періодичні видання справді вибірково описува¬ли суди над Свідками і робили це, звичайно, в своєму „ко¬муністично-антиєговістському” світлі. Про третю особливість ведення судових процесів над Свід¬ками Єгови неодноразово повідомлялося у звітах про перевірку ро¬боти прокуратури в українських областях, а саме про їх фальсифі¬кацію. Під час спеціальних перевірок виявлялося, що в ряді випад¬ків пер-винна документація була „сфальсифікована працівниками окруж-ного відділу Міністерства державної безпеки ” [109: 196]. У таких випадках матеріали на працівників МДБ (КДБ) передавалися в осо-бливі інстанції. Як бачимо, радянські „найсправедливіші суди у світі” не завжди були такими справедливими, як про це говорили на різноманітних міжнародних конференціях. Часто рішення уже було відоме до су-ду і було “спущено” зверху. Будь-які мляві спроби адвокатів змен¬шити строк залишалися непоміченими, оскільки адвокати не зав¬жди допомагали засудженому. Наприклад, у випадку з А.М. Косте-цьким (м. Клевань, Рівненська область) сторона захисту допомагала прокурору, задаючи підсудному провокаційні питання. Інколи (як це сталося з Ю. Вуйциком з Івано-Франківщини) судді давали на-віть більше, ніж просили прокурори. У будь-якому разі усі матеріа-льні затрати, в тому числі й оплата адвоката, лягала на обвинуваче-ного . Показова справедливість радянських судів виявлялася також у тому, що досить часто на судові процеси пускали не всіх; поза за-лом суду залишали навіть рідних. У більшості випадків на суди за-про¬шували з профілактичною метою незнайомих людей, для того щоб показати, як „радянська влада карає своїх ворогів”. Співвірую-чим потрапити на суд було важче, але бути на суді кожний Свідок вва¬жав обов’язком. Саме на суді осуджений мав можливість привселюдно захистити свою віру, не боячись за те, що його могли заарештувати або зму¬сити мовчати. Тому кожен з осуджених Свідків Єгови використо¬вував таку унікальну можливість в своєму останньому слові, від¬мовляючись від захисту адвоката . І саме ці слова приходили по-слу¬хати співвіруючі. Пізніше багато хто дослівно згадував ці слова вже через 50 і більше років. Так, Володимир Шитік вирішив стати Свідком Єгови саме після таких слів „братів по вірі” в Юго¬славському суді. Крім останніх слів, присутніх у суді дивував дух людей, яких за¬суджували на довгі каторжні роки. Так, після того як І. Тинкалюк (с. Ворохта, Івано-Франківська область) вислухав свій вирок (5 ро¬ків в тюрмі суворого режиму), він впевнено відповів: „Усі п’ять ро¬ків легенько на одній нозі простою”. Особливу цікавість для історії мав судовий процес над Михайлом Никитю¬ком та його жінкою Марією. Никитюк на той час, як став Свідком Єгови, займав досить високий посаду, він був майором Радянської Армії. Прийнявши вчення конфесії та позицію нейтра-літету, Михайло за¬лишив ряди Радянської Армії „через свої релі-гійні переко¬нання” [126]. Така приголомшуюча подія була досить рідкісним фак¬том в області, тому набула великої популярності в пресі [91]. І оскільки ніхто з начальників не зрозумів та не сприй-няв таке рі¬шення, то Никитюка було відправлено в психіатричну лікарню у Львові для ретельного обстеження. Результатом такого обстеження став ви¬сновок головного лікаря психіатричної лікарні, який він дав самому Никитюку: „Сюди треба відправити не тебе, а тих, хто тебе сюди прислав”.Після такого обстеження та звільнення з армії Михайло влашто¬вується кочегарником в лазні [126]. Марія, яка працювала лікарем, також звільнилася з роботи і влаштувалася прибиральницею в ма¬газині. До кінця не відомі причини такого звільнення. Анна Тислен¬ко (м. Новоград-Волинський) стверджує, що на неї почали тиснути згори, повсякчасно шукаючи нагоду звинуватити її нову релігію у винекненні прблем зі здоров’ям у її пацієнтів.Проте звільненням радянська влада не обмежувалась. 16.09.1981 року подружжя Никитюків як „активні єговісти” були притягнуті до судової відповідальності, суд над Никитюками отримав широ-кий розголос в області. Перед судом з багатьма членами шепетівської та новоград-во¬линської групи була проведена бесіда, де Свідкам Єгови пропону¬вали виступити проти подружжя. Користувалися різними мето¬дами – від заохочування та підкупу до залякування. Це дало певні ре-зультати: деякі особи, які відвідували зустрічі Свід¬ків, погодилися давати неправдиві покази, а М. Огородник , член організації, видав таємну інформацію про всіх керівників гро¬мади, що призвело до негативних для них наслідків [129]. Крім того, було проведено роз’яснювальну роботу серед місце¬вого населення, при цьому про подружжя Никитюків говорилосяяк про украй небезпечних кримінальних злочинців. Михайла та Ма-рію було звинувачено в підбурюванні до невиконання радянських за¬конів, бажанні дітовбивства „невірних”, пропагуванні „низько-кваліфікованої праці” та відмові від участі в деяких заходах гро-мадських й по¬літичних організацій. Щодо ціх та інших звинувачень, що вказані в документі №6, хо-тілось би дещо зазначити. Ознайомившись зі всіма наявними доку-ментами цього суду, нічого кримінального в діях Никитюків вияв-лено не було. По-перше, будь-яка праця в СРСР оголошувалася по-чесною, тому в радянській державі не по¬винно було бути „ низько-кваліфікованої праці”; твердження про „низькокваліфіковану пра-цю” суперечило суті комуністичної ідео¬логії. По-друге, участь в мітингах, святкових демонстраціях, вибо¬рах, вступ у партійні, ком-сомольські та громадські організації вва¬жалося справою доброві-льною, тому „схиляння” до нейтральності по відношенню до цього не повинно було каратися законом. По-третє, про своє шанобливе ставлення до влади, хибність звинувачень у спробах її знищення Америкою, чесне виконання радянських законів, що не суперечили вірі Свідків, уже не раз було доведено, як науковцями, так і самими віруючими . І останнє – в ході дослідження історії Свідків Єгови на Житомирщині були виявлені грубі фальсифікації окремих фактів та даних щодо цього суду.Вищенаведені факти розуміли і учасники судового процесу. Сам Никитюк був досвідченим у юридичній та судовій справі, оскільки під час служби майором армії був змушений неодноразово зверта¬тися до законів УРСР. У ході судового процесу він неодноразово вказував судді та прокурору в помилковості їхніх тверджень з точ¬ки зору радянського законнодавства. Однак, як згадують присутні на суді, все нагадувало байку Крилова, уривок з якої наведений в епіграфі розділу. Очевидці згадують також і те, що співчували Ми¬хайлу Никитюку навіть суддя та прокурор, часто даючи йому сло-во. Крім цього, місцеві жителі пригадують спогади матері судді, який, повернувшись із засідання суду, бідкався матері, кажучи „яку людину я сьогодні засудив !”.У будь-якому випадку релігійну діяльність Никитюка було оці¬нено як антирадянську, за це його було притягнуто як справж¬нього кримінального злочинця „к 4 годам лишения свободы в ис¬правительно-трудовой колонии со ссылкой на 4 года», а його жінку за статтею 209 ч. 2 УК УССР до 3 років позбавлення волі з висе¬ленням на 3 роки. [129: 6].За даними студентки історичного факультету В’ятського дер¬жавного гуманітарного університету Кобелевої Ксенії Владисла¬вівни, подружжя Никитюків зараз проживає в м. Мічурінськ Там-бовської області (Росія). Різноманітні методи впливу державних служб „На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть ненавидіти всі народи за Ймення Моє”. (Біблія, Матвія 24:9)Історія Свідків Єгови на території всієї України в радянський час була тісно пов’язана з переслідуваннями та гоніннями цієї конфесії. Бути Свідком Єгови на буденному рівні значило безперервно від¬чувати на собі тиск владних структур . Прихильники їх віровчення не могли займати високі посади або отримати вищу освіту, не мог¬ли вони також безпечно сповідувати свою релігію, яка вчила їх „любити своїх ближніх” [70]. І, на жаль, ті органи, які повинні були їх захищати, стали їхніми найпершими та найзавзятішими го¬нителями. Причому, судячи із звітів державних служб, у роботі по припиненню діяльності Свідків брали участь також район¬ний відділ внутрішніх справ, профспілкові, комсомольські органі¬зації підприємств, громадськість та штати домоуправлінь і ЖЕКУ . У цьому розділі буде здійснено спробу проаналізувати усі види переслідувань, які зафіксовані на Житомирщині, виділивши їх в окремі методи впливу. У деякі з них буде важко повірити, оскільки вони є досить жахливі, але пам’ятаємо, що саме через це зникали документи в архівах, і цим також пояснюється “мовчазна” політика переважної більшості колишніх працівників КДБ та державних службовців.Методи тиску на віруючих цієї конфесії залежали від їх активності та впливовості її членів. Історія цієї релігії знає досить багато таких способів впливу як фізичного, матеріального, емоційного, так і пси¬хічного характеру. Коротко скажемо про деякі методи боротьби з „єговіським підпіллям”, як тоді його називали [91: 3].Найбільш уживаним та найдієвішим методом впливу були пері¬одичні виклики в органи держбезпеки, міліції та відділ у справах релігії. Працівники цих структур при зустрічі з віруючими прово¬дили атеїстичні, „антиєговістські" бесіди виховного характеру, як це було вказано в рекомендаціях Уповноваженого Ради у справах релігій при СМ УРСР по Житомирський області: „Усилить с иего¬вистами воспитательную работу. Практиковать беседы с ними, выяснять их отношение к законодательству о культах, разъяс¬нять его содержание и требования, прививать им чувство граж¬данственности и патриотизма ”.Їх часта повторюваність доводила багатьох до відчаю та хроніч¬ного стомлення. Н. Кутицька оповідає, що коли вона вже збилася з рахунку таких викликів, то почала думати про те, що краще вже померти, ніж проговоритись. Окрім того, досить часто на Свідків тиснули психічно. Як розказує Клавдія Захарівна Сич (с. Сонячне, Житомирський район), 1921 року народження, при одному такому виклику з нею одночасно говорило біля 7 чоловік, задаючи їй про¬вокаційні питання та чекаючи обмовки. Такий нестерпний допит над похилою жінкою тривав до 2 годин. Певний інтерес становлять виклики Свідків з приводу суду над співвіруючими, оскільки влада при таких зустрічах для досягнення своєї цілі користувалася не зовсім чес¬ними методами. Віруючому після бесіди з ним пропонувалося підписати прото¬кол з його пока-занями, в кінці якого за¬лишалися вільні рядки. І якщо там не стави-лося ніяких позначок, то вільне міс¬це на папері заповнювалося тим, що „за¬був” сказати непроникливий Свідок. Такі місця на папері треба було замальовувати або ставити перекреслену англійську лі-теру z (зет), як це показано на фото.З ціллю компрометації часто віруючим пропонувалося впіз¬нати проповідуючу людину на фотографії. Оскільки це несло з со¬бою негативні наслідки як для них, так і для сфотографованої людини. Свідки Єгови завжди відмовлялися впізнавати на фото знайому людину, навіть якщо там знаходився хтось із родини. Такі фото-графії збереглися в архівах і до сьогодні. Крім того, згідно з рекомендаціями Уповноваженого Ради у спра-вах релігій з віруючими слід було „в целях профилактики практи-ко¬вать обсуждения их поведения в производственных коллекти¬вах, учреждениях и домоуправлениях”. Такі «масові обговорення» про¬водилися з Є. Полтко , С. Скибою та іншими Свідками. Часто ре-зуль¬тати таких обговорень були протилежні запланованим. Пет¬ро Адамчук (м. Рівне) згадує, що коли на зустрічі виступав держав¬ний службовець, обвинувачуючи його в антигромадській діяльнос¬ті, то всі присутні почали вимагати дати слово Адамчуку. Після його ви-ступу думка колег про Петра кардинально змінилася, усі почали поважати його стійку віру. Проте, як коментує Микола Усик (м. Рі-вне), у газетах все одно писали, що колеги „одностайно засудили віруючого за його антирадянську спрямованість”. Створення сприятливих умов для наклепів та існування розгалу¬женої системи сексотів не давало спокою Свідкам і на місцях їх роботи. Будь-яке необережне слово могло стати причиною чис¬ленних розмов, як з начальством, так і з працівниками комітету державної безпеки. З Валерієм Поліщуком (м. Рівне) працівники КДБ на роботі розмовляло майже щодня. Для цього була навіть спеціально облад¬нана кімната, звідки їх виховну розмову могли чу-ти і його ко¬леги. Звичайним для Свідків було покаранням штрафом. Штрафува-ли в більшості випад¬ків у розмірі 50 карбованців за проведення „не¬легальних” зборів, присутність на Спо¬мині та публічне пропові-дування, тобто за віру в Бога. В. Рейда (м. Новоград-Во¬линсь¬кий) згадує, що за проведення Спо¬мину його оштрафували на 50 карбо-ванців при зарплаті в 98 карбованців. Не зважили також і на те, що Валерій є батьком п’ятьох дітей. Керівників та активних проповідників до¬сить часто заарештову¬вали та ув’язнювали на термін від кількох діб до декількох років. При цьому, крім ув’язнення в штрафних ізоляторах та в’язницях, їх чекали там і інші неприємності. Наприклад, В.З. Алексеєнко (м. Но¬воград-Волинський, Житомирська область) при перебуванні в Жи¬томирській в’язниці знаходилася серед жінок, хворих на коросту та педикульоз, одяг яких „кишів вошами”, які перестрибували на неї.Активний член громади, Павло Рудюк, був арештований декілька разів, тому, як особливо „небезпечний рецидивіст”, знаходився під особливим наглядом, а значить і особливо випробовувався. Відомо, що його мучили голодом та садили в крижану воду. Останнє ви¬пробування за згадкою сім'ї Туз (м. Бердичів, Житомирська об¬ласть), Рудюк називав „стаканом”. Його переводили в камеру з бе¬тонною підлогою, а потім заливали по коліно крижаною водою. Стояти довго він так не міг, втомлювалися ноги, тому Павлу при¬ходилось навіть і лягати в неї. Клавдія Сич (с. Сонячне, Житомир¬ський район) згадувала, що Рудюк навіть просив молитися за його смерть. Проте, порівнюючи з ув’язненням Свідків в інших облас¬тях, над віруючими на Житомирщині знущалися ще не так „за¬взято”. Зокрема на Хмельниччині ув’язнених Свідків Єгови не рід¬ко били до втрати свідомості, після чого саджали в ШІЗО (шраф-ний ізолятор), де життя назавжди калічилося. Траплялися випадки, коли Свідків крім в’язниць та штрафних ізоляторів саджали в психіатричні лікарні. Такі дії були спрямо¬вані на деяких віруючих жінок з міста Житомира. І коли так става¬лося, вони просилися бути хоча б прибиральницями, аби не збоже¬воліти в середовищі психічно хворих, адже доводилося не спати декілька ночей поспіль.Найпідступнішим методом боротьби з „єговізмом” був підкуп ві¬руючих. Їм пропонувалося спокійне життя та успішна кар’єра. Ві¬домий такий випадок з Антоніною Поліщук, рідною сестрою Вале¬рія Поліщука. Після певного перебування у громаді віруючих, во-на, після спеціальної бесіди з мамою та КДБ відреклася від Сві¬дків Єгови. Пізніше її коментарі проти Товариства "Вартової Ба¬шти" досить часто з'являлися на шпальтах обласних газет та в прото¬колах судових засідань [90]. Цікаво, що такий метод радянська влада застосовувала також стосовно до інших релігій. Робилося це навіть у масовому по¬рядку, що змушувало віруючих піти на компроміс зі своєю совіс-тю. Восьмого травня 1964 року Голова Врублевської сільради Дзер¬жинського району Житомир¬ської області Чернецький заборо-нив священику Карпець із села Романівка проводити за¬гальну па-нахиду на кладовищі в селі Врубівка. Тоді віруючі з цим прохан-ням зверну¬лися до голови колгоспу Мовчана. Останній за¬явив: „Якщо колгоспники завтра 9 трав¬ня дружно вийдуть на мі¬тинг, присвячений Дню Перемоги, а після цього підуть працю¬вати в по-ле, то священик сьогодні буде служити на кладовищі” [39: 95].Крім вищезазначених методів, Свідків Єгови масово виселяли; судили, не приймали на роботу , їхніх дітей у школах публічно висмію¬вали, чинилося багато іншого, чого не можна обговорити на сторінках лише однієї книги. Для боротьби зі Свідками застосову¬вали навіть засоби культури – театр та кіно. „Виставу „Диявол на весіллі” („Кур’єр з Брукліна”), поставлену Коломийським драмати¬чним театром ім. Я. Галана за п’єсою журналіста А. Хоменка, пере¬глянули десятки тисяч трудящих Івано-Франківської обл.” – про що було вказано в одній із „антиєговістських” книг радянського часу [52: 142]. Як бачимо, тиск з боку влади відчували усі активні Свідки Єгови. Члени громади між собою навіть говорили: „Якщо у тебе все добре, значить, не тією дорогою ідеш”. Однак, попри всі намагання конт-ролювати, розкладати зсе¬редини "єговістське підпілля", дезор¬ганізувати керівництво і рядових віруючих, протиставити одних іншим, насаджува¬ти паралельні організаційні структури в цьому підпіллі, незважаючи на постійні арешти й судові процеси, — Свід¬ки Єгови залишалися "твердим горішком" для тоталітарного ре¬жиму [19: 411].Поступова легалізація громади в ре-гіоніОфіційна реєстрація„Сила народу – в силі його культури”(Іван Огієнко) Діяльність Свідків Єгови (Дослідників Біблії) на території Жито¬мирщини, судячи з перших письмових згадок, бере свій початок з 20-х років ХХ століття. Проте безперервна їх історія тягнеться лише з 70-х років. Найбільші переслідування громада зазнала в пе¬ріод з кінця 70-х – на початку 80-х років. Саме в ці роки багато Свід¬ків Єгови було публічно засуджено в різних установах, оштрафо¬вано, заарештовано, ув’язнено та виселено. Однак усі ці заходи, на ¬противагу державним звітам, не припинили і навіть не ослабили ді¬яльність громади Свідків Єгови – їх кількість продов-жувала рости, а організація богослужіння продовжувала вдоскона-люватися. Проте. після символічно „холодних часів” для Свідків Єгови у взаєминах з радянською владою у другій половині 80-х років ХХ століття відбулося потепління. Реальні конструктивні зрушення в церковній політиці держави були пов'язані з політичним курсом лідера СРСР М. С. Горбачова. Але сталося це не відразу. Перші три роки так званої "перебудови і гласності" були загублені, оскільки характерними рисами цього пе¬ріоду були острах різких кроків та топтання на місці. М. Горбачов не використо¬вував сприятливої можливості для завоювання під-трим¬ки з боку всіх релігійних організацій і їхніх членів. Це пояс-нюється не тільки властивими йому на той час ортодоксальними партій¬ними погля¬дами на релігійне питання, але і запеклою боро-тьбою в Політбюро ЦК КПРС і в партійній еліті щодо загального курсу ре¬форм [58: 36, 27]. Тому в загальноукраїнському масштабі кардинальні зміни щодо відносин Свідків Єгови та влади сталися лише на початку 90-х ро-ків. У кінці 1990 року юридичні установи реабілітували де¬яких Свідків Єгови, повернувши їм усі права. У той са¬мий час керів¬ний комітет Свідків Єгови в Україні сформував групу, яка представляла Свідків Єгови на зустрічах з урядовцями. Віллі Поль з німецького філіалу був головою цієї групи [82: 233].У результаті тривалих зустрічей з представника¬ми уряду в Моск¬ві та Києві Свідки отримали довго¬очікувану свободу. Релігійну організацію Свідків Єго¬ви офіційно зареєстрували в Україні 28 лютого 1991 року. Це була перша реєст¬рація Свідків на терито¬рії СРСР і одна з перших реєстрацій релігії на території України, що говорить нам про бажання цих людей бути в мирі та взаємо¬повазі з владою. Через місяць, 27 бе¬резня 1991 року, організа¬цію Свідків Єгови зареєст¬рували також у Російській Федерації. Не-вдовзі після того, наприкінці 1991 року, Радянський Союз роз¬пався, а Україна проголосила свою незалежність [82: 233, 234].Потепління у взаєминах з місцевою владою відчувалося і на Житомирщині. У кінці 80-х років влада реабілітувала багатьох лю¬дей засуджених з політичних чи релігійних причин. Реабілітацію отримували і засуджені в минулому Свідки Єгови. В 1988 році та-ку реабілітацію від коростенських органів влади отримав Ста¬ніслав Скиба . Свідкам Єгови відділом у справах релігії по Жито¬мирській області також було дозволено відвідати конгрес у Польщі. У районних газетах почали друкувати статті „антикому¬ністичного напрямку”. В одній із таких статей „Радянського По¬лісся” – „Колишні цінності втрачають ціну” – навіть був уміще-ний уривок твору учня (батько якого Свідок), де він відкрито ви¬словився за бажання стати членом організації Свідків Єгови. Сьомого квітня 1991 року в області відбулося перше від¬крите служіння Свідків Єгови, на яке були запрошені представ¬ники апа-рату „уповноваженого”. Зустріч пройшла в приватному помеш-канні на вул. Замковій, 14. У зустрічі взяли участь 30 чоловік зі всіх куточків регіону. У звітах від обласного Уповно¬важеного Ра-дою у справах релігії говорилося, що „в приватній бе¬сіді після за-вершення зборів старійшина зазначив, що реєстрація ієговістсь-ких об'єднань буде мати місце там, де є потреба в кон¬тактах з вла-стями. У той же час, віруючі розуміють реєстрацію духовного центру як реєстрацію всіх ієговістських об'єд¬нань” [119]. Так, небажання йти на реєстрацію в радянський час допомогло Свідкам зберегти внутрішню єдність та не піти на компроміси зі своєю совістю. Проте, коли ситуація змінилася – і тепер думка вла-ди, яка твердо вирішила впровадити в життя право на віроспові-дання та піти назустріч релігійним громадам, таке ставлення стало стала вагомим для керівників громади, оскільки в ситуації розбудо-ви посткомуністичної держави офіційна влада виступила гарантом демократії. Найбільшим тріумфом свободи совісті щодо взаємин влади зі Свідками Єгови була їх реєстрація в м. Житомирі. Сергій Пінігін (м. Житомир), безпосеред¬ній учасник тих подій, розповідає, що ре-комендацію щодо реєстрації громади в м. Житомирі з ціллю отри-мання нею юридичної сили він отримав від Е. М. Колесника. 28 серпня 1993 року було органі¬зовано спеціальне зібрання з 10 чоло-вік, на якому було прийнято Поло¬ження громади та затверджене рішення зборів про таку реєстрацію. Вже 2 листопада 1993 року гро¬мада отримала офіційну реєст¬ра¬цію, підписану головою вико¬нав¬чого комітету Житомирської об¬ласної Ради народних депутатів А.С.Малиновським. Роблячи підсумок, постає зако¬номірне питання: Завдяки кому право на свободу віросповідання стало гарантом нашого суспільст-ва? Політикам, релігієзнавцям, державним службовцям чи стійкості простих віруючих? Справді, сила віри простих віруючих та їх не-бажання прийняти великодер¬жавницьку психологію призвели до того, що влада поступово була змушена рахуватися з їхніми пере-конаннями та способом життя. Треба віддати належне в цьому і громаді Свідків Єгови, яка, за сло¬вами співробітника відділу у справах релігії при обласній держав¬ній адміністрації Олександра Пивоварського, достойна поваги лише за те, що ні фашистська, ні комуністична влада не змогла зламати їхньої твердої віри. Конгрес 1989 року в Польщі та наступні конгреси в Україні"Завжди будьте слухняні і підлеглі тим, хто керує вами, а Єгова буде про вас піклуватися. А якщо він захоче ширше відкрити двері, тому що це від Нього залежить, якщо це буде Його волею, то Він це зробить". (Член всесвітнього Керівного комітету Теодор Ярач. Конгрес 1989 року у Варшаві) Як зазначено в попередньому розділі, період перебудови та не¬залежність України принесли Свідкам Єгови довгоочікуване полегшення у взаєминах з офіційною владою на місцях. Їх вже не заарештову¬вали і не ув’язнювали за проповідницьку діяльність і збереження релігійної літератури, не проводили з ними розяснювальні бесіди на місцях роботи, не забороняли зустрічатися разом. Місцева влада перестала перешкоджати релігійній діяльнос-ті конфесії Свідків Єгови.Однак, щоб відчути, що зміни проходять не лише на місцях, а по всій країні, було організовано спеціальні масові зустрічі – кон¬греси. Такі зустрічі ще раз засвідчили громадськості всеукра¬їнську та всесвітню єдність конфесії. Поряд з тим, цього не скажеш про традиційні релігії з їх невщухаючими сутичками всередині громад [97: 62-64]. Традиція проведення конгресів у міжнародній спільноті Свідків Єгови була завжди. Проте при нелегальному статусі Свідків Єгови в СРСР конгреси були неможливими. 1988 рік став переломним у цьому відношенні. З 5 до 7 серпня 1988 року у Варшаві (Польща) був організований конгрес, куди були запро¬шенні і жи¬томиряни та жи¬телі області. У 1989 році польські Сві¬дки Єгови знову запросили тисячі співвіруючих з України відвідати три між¬народ¬ні конгреси в Польщі. З конгресу Свідки Єгови привезли в Україну досить багато літератури. У документах вони вказували, що їдуть відвідати своїх друзів та родичів. Саме там ба¬гато хто зі Свідків Єгови уперше по-бачили кольорову літера¬туру. і саме там Т. Ярач, натякаючи на прийде¬шні зміни, сказав слова, що стали епіграфом до цього розділу. Рукописи (переклад з поль¬ської) та аудіозаписи конгресу пізніше ма¬сово розповсюдилися серед місцевих Свід¬ків Єгови. Наступного 1990 року влада офі¬ційно дозволила кільком тися-чам Свідків Єгови відвідати конгрес у Польщі. За списком, поданим у від¬діл у справах релігії старій¬шиною Новоград-Волинська С. М. Іван¬цо¬вим, на конгрес від Житомирщини поїхало 47 делегатів. В окремий спи¬сок було включено 10 чоловік, що за¬пізню¬вались на конгрес і щоб позба¬вити їх не¬запланованих затримок, Уповноважений Радою у справах релі¬гії А.О. Мельник просив їх вважати «как лиц убываю¬щих в служебную командировку за гра¬ницу» [132].Траплялися випадки, коли вже в Польщі віруючі з рі¬зних держав активно допомагали Свідкам Єгови з СРСР. Сергій Борцов (м. Житомир) згадує, що їхню до¬рогу та перебування на конгресі повністю опла¬тили австрійські Свідки Єгови. Однак, так ста¬валося не зі всіма Свід¬кам, пере¬важній біль¬шості ві¬руючих потрі¬бно було добиратися за свої власні кошти. Починаючи з 1991 року конгреси почали проходити на терито-рії України. У серпні 1991 року обласний конгрес, що проходив у Львові, відвідало 17 531 чоловік.Проте найвизначнішою подією став конгрес „Божественне на¬вчання”, який відбувся у Києві в серпні 1993 року. На конгресі бу-ло 64714 осіб, у тому числі й тисячі делегатів з 30 різних країн. Ча-стини програми, які подавалися англійською мовою, синхронно пе-рекладалися 16 мовами. Більшість місцевих Свідків Єгови ніколи не бачили такої кількості співвіруючих, тому, як це було з Надією Шитік (м. Малин), Свідки чекали побачити не більше ніж кілька сотень „братів та сестер” по вірі. На цьому конгресі охрестилася, тобто стала членами релігійної організації Свідків Єгови, найбіль¬ша кількість людей на одному конгресі за всю історію організації – 7402 особи [82: 238].Історія громади в м. Малині. Проектне будівництво Залу Царства„Зверніться до Свідків Єгови й повчиться в них правильно вести документацію та експлуатацію культових споруд”(Фещенко, інспектор земельного відділу м. Малина). Аби проілюструвати розвиток релігійних громад Свідків Єгови на Житомирщині за останні 15 років, звернемо увагу на гро¬маду міста Малина.Час появи перших Свідків Єгови в Малинському регіоні досто¬вірно невідомий. Припустима можливість аналогічності жито¬мирській історії, адже достовірно відомо про існування німецьких поселеннь на те¬риторії Малинського району на початку ХХ століт-тя. Так, на території Радомишльщини існували чисельні німецькі коло¬нії [34: 145]. Вже раніше ми могли дізнатися, що перші Свідки Єгови (Дослідники Біблії), які з'явилися на території області, були саме німці. Тому не виклю¬чено, що їхні представники були і в цьо-му краї. У 30-х роках більшість віруючих німців було розстріляно в м. Житомирі. Так, наприклад, сталося з Шитіком Альбертом Михай¬ловичем, батьком одного з перших Свідків Єгови малинського ре¬гіону Володимира Шитіка [134].Володимир Шитік під час війни був вивезений фашистськими окупантами для роботи в нацистській Німеччині. Звідти він утік в Югославію, де йому дала притулок сім'я Свідків Єгови. Побувавши на першому в житті суді над Свідками Єгови, він остаточно пере¬конався в правильності рішення прийняття ним віровчення конфе¬сії. Повернувшись на батьківщину, він одружився з Надією Мико¬лаївною. Через деякий час вони переїжджають до Росії, де на по¬чатку 60-х років приймають хрещення, тобто стають членами релі¬гійної організації Свідків Єгови. За активну релігійну діяльність та за підозрою в „американському шпигунстві” Володимир Альберто¬вич був притягнений до показового суду, на який запросили декі¬лька сотень чоловік. Вів справу за словами Надії Миколаївни (м. Ма¬лин), суддя Ложніков. „І все там було, – розказує Надія, – як йо-го прізвище – ложь (українською – брехня)”. Найбільш болючі зга-дки про той період у Надії Миколаївни були пов’язані з чутками про стан її чоловіка у в’язниці. Їй сказали, що йому там викололи очі; вона просила Володю написати своєю рукою декілька слів на ко¬робці сірників, аби пересвідчитися в тому, що це не так.На Житомирщину подружжя повернулося лише в 1970-х роках. Тут вони познайомилися з Лідою Огородник, Свідком Єгови з Жи¬томира. З тих, хто цікавився віровченням Свідків Єгови, на місці було згуртовано групу із 8 чоловік, яка складалася з лю¬дей різного походження, в тому числі з активних у минулому адеп¬тів баптист-ської та п’ятидесятницької конфесії (наприклад, М.В.Брегель). Бу-ли навіть „таємні прихильники”, тобто приймаючи ві¬ровчення Сві-дків Єгови „як істинне”, продовжували відвідувати інші конфесії. Найактивнішим проповідником цієї групи вважалася Г.З. Степане-нко, яка жила біля залізничної колії біля м. Ірша, 15 км. від Мали-на.Галина Зінов’ївна Степаненко вважається першим Свідком Єгови в Житомирській області. Певний час, з 31.10.1950 р. до 11.07.1956 р., вона була позбавлена волі. В документах прокура¬тури та Радомишльської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих вказувалося лише те, що її реабілітація пройшла згідно законом України „Про реабілітацію жертв політичних репре¬сій на Україні” [130; 131]. Сама Галина стверджувала, що її заареш¬тували за віру в Бога, оскільки при обшуку забрали Біблію як до¬каз її провини. Під час свого ув'язнення Степаненко познайомилася зі Свідками Єгови, які також були репресовані „за антирадянську агі-тацію”. І після того, як жінка відсиділа рівно 5 років 5 тижнів та 5 днів, вона повертається на батьківщину, тобто на станцію Ірша (Ра¬домишльський район, Житомирська область). Пізніше, 31 жовтня 1959 року, Галина Зінов’ївна приймає хрещення (тобто стає членом Товариства "Вартової Башти"). З того часу вона продовжувала вес-ти активне релігійне життя та відвідувати зустрічі в Києві. У 1980-х роках вона зацікавила віровченням Свідків Єгови Людмилу Сако-вич (м. Малин), яка також пізніше стає членом гро¬мади.Як Галина, так і кожний член малинської групи зазнав тих чи інших переслідувань з боку місцевої влади, релігійних груп або своїх рідних. Особливо несправедливо було те, що влада над усе переслідувала тих, хто, перед тим як стати Свідком Єгови, був го-то¬вий, за різних обставин, померти за цю владу. В цих обстави¬нах заслуговує глибокої поваги некритичний дух Свідків Єгови. Деякі віруючі так і говорили представникам влади: „Страшіть, не стра-шіть, а я вас все одно поважаю. Якщо вас не було б, у країні був би хаос”. Певні труднощі для віруючих створювали також близькі. Деяких навіть ставили перед вибором: внук або зібрання, а від ін-ших відмовлялися їхні рідні. Наприклад, – від Ліди, рідної сестри Надії Шитік, відмовився її племінник, коли та лежала в лі¬карні, по-кинувши її на співвіруючих. Залежно від обставин, на зібрання малинська група їздила в рі-зні місцевості: в Клавдієво, Ірпінь, Новобіличі, Київ, Коростень тощо. Зустрічі проходили або в лісах, або на приватній квартирі. Марія Вікторівна Брегель (м. Малин) згадує, що в лісі намагалися знаходити зручні для зустрічі галявини, причому сідали на дере¬в'яні балки або колоди. На таких зустрічах збиралося 50 і більше осіб і, хоча умови були не досить зручні, багатьом подобалися такі місця. Проводив богослужіння в переважній більшості М. Яценюк з Києва, що свідить про „автономний статус” малинської групи від інших груп Житомирщини. Інакше кажучи, керу¬вання малинською групою здійснювали відповідальні чоловіки київської громади (збору).„Малинська” група Свідків Єгови включала в себе не лише жи¬телів Малина, а й представників інших районів та міст і селищ об-ла¬сті. Зокрема, в групу входили жителі селища Гранітне , Ірша, села Вишевичі (Радомишльський район) та м. Коростеня . Жителі м. Ко¬ростеня в різні часи відвідували як шепетівські групи, так і київські (дивіться карту №1). Літературою малинці були забезпечені гірше, ніж інша частина області. Найрозповсюдженішим методом „друку” публікацій був їхній ручний перепис. Надруковані машинкою книги та пісенники по¬трапляли з Сибіру. Але навіть таку кількість літератури потрібно було ретельно ховати. Галина Степаненко робила це, закриваючи її в банки і закопуючи на городі або в сараї. Проповідували малинці переважно в електричках між станці¬ями, стежачи за тим, щоб за ними не велося стеження, та своїм рід-ним.На початку 90-х років релігійна ситуація в країні змінилася. 7 квітня 1991 р. малинські Свідки Єгови були запрошені на „перше в області відкрите служіння” в м. Житомирі, на якому були присутні представники „апарату уповноваженого”. Зустріч була детально за¬документована представниками влади . Це були перші кроки в ле-га¬лізації громади в області. Після офіційної реєстрації конфесії в Україні зустрічі почали проводитися в м. Києві. Спочатку був один збір, що проводив своє богослужіння в залізничній лікарні [152]. У 1992 році в Києві було вже 4 збори, і малинські Свідки Єгови почали відвідувати зібрання на вул. Дружковській 10 . Малинська група входила до збору, який мав номер „758”. У вересні 1992 року та травні 1993 року збір від¬відав член всесвітнього Керівного органу Мільтон Геншель. Марія Брегель (м. Малин) згадує, що Мільтон Геншель на одній із зустрі¬чей пояснював 12-й розділ книги Екклезіяст (Біблія). Фотографія зустрічі вересня 1992 року була поміщена на сторінці 701 книги „Свідки Єгови – вісники Божого Царства” [84: 701]. У той час було прийнято рішення, що в Малині можна прово¬дити зустрічі окремо, посилаючи туди одного із представників київського збору. Обов’язок проведення богослу¬жіння на місці та забезпечення літерату¬рою взяв на себе Сергій Шевчук. У груд¬ні 1993 року Володимир Шитік та Ста¬ніслав Скиба були призначені старійши¬нами малинської групи. В березні 1994 року, у зв’язку з переїздом Сергія Шев¬чука в український Бетель (релігійний центр Свідків Єгови в країні), обов’язок проведення богослужіння був перекла¬дений на Олександра Сараєва. Пізніше в Малині з’явився другий, після Володи¬мира Шитіка, охрещений чоловік – Во¬лодимир Михайлов. У червні 1994 року зустрічі малинської громади переносяться у м. Коростень в зал автопарку, де декілька років до того керівника коростенської групи Станіслава Скибу судили громадським судом. Проте зустрічі в Коростені проводилися вже до цього.1994 рік став знаменний також і тим, що тоді абсолютно зникла проблема з літературою. Згідно із замовленням збору, кожен номер "Вартової Башти" почав приходити в кількості 800 примірни¬ків [152: 6]. У травні 1995 року Свідків Єгови в Коростені відвідав район¬ний наглядач Павел Змешкал. Піс¬ля його візиту коростенська група отримала статус збору . Малинці ж продовжували відвідувати не-дільні зібрання в м. Коростені, хоча по буднях зібрання продовжу-вали проходити в Малині.Згодом у зборі „Коростень”, у складі якого була малинська гру-па, з'являються нові люди, що пізніше взяли на себе обов’язок ке-рування в громаді. В 1998 році у м. Овруч було призначено двох спеціальних піонерів – Андрія та Марію Мель¬ниченків. Перед тим як стати Свід¬ком Єгови Андрій був активним баптистським проповідником.У листопаді 1997 року вперше в м. Коростені пройшов одно-ден¬ний конгрес, на якому мали про¬мову представники Бетеля (ад¬міністративного центру Свідків Єгови в Україні) та колишні керів¬ники громади з Києва.Найвизначнішою датою для іс¬торії громади в м. Малині є 1 жов¬тня 2000 року. Саме в цей день було зареєстровано громаду, тео¬кратично відокремлену від Коростеня – збір „Малин”. 10 серпня 2001 року „Релігійну громаду Свідків Єгови в м. Малин” була заре¬єстровано в Житомирській обласній раді (реєстраційне свідоцтво № 555 від 10.08.2001 р.) [153: 7]. Після реєстрації почалася робота з оформлення документів на будівництво Залу Царства (культової споруди). Влада місце для бу¬дівництва надала безкоштовно, і вже після деяких узгоджень з Бе-те¬лем, 18 березня 2004 року почалося будівництво проектного Залу Царства. Для допомоги в будівництві в Малин було скеровано спе¬ціальну будівельну бригаду, що спеціалізувалася на будівництві Залів Царства. Також у Малин для допомоги співвіруючим Свідки Єгови приїжджали з різних куточків області та України. Забезпе¬чення обідами взяла на себе малинська громада. Історично-пояснювальна довідка У 1983 році в США було вперше оголошено про організацію Фонду для будівництва Залів Царства. Зараз свій Фонд для будів¬ництва Залів Царства є майже в кожному філіалі світу. Пізніше, у 1987 році, було оголошено про створення Регіональних будівель¬них комітетів. Це полегшує тягар, що лежить на тих зборах, які самі будують для себе Зали: тепер їм надається допомога в при¬дбанні земельної ділянки і матеріалів, у плануванні будівництва і координації роботи місцевих добровільних будівельників [73: 4]. Від березня 1996-го року до жовтеня 1998 року Керівний орган схвалив прохання про позики на будівництво 359 Залів Царства, які надійшли від філіалів, що керують діяльністю Свідків Єгови в 11 країнах Європи. В Україні майже всі Зали Царства будують за стандартним проектом. Це дозволило, починаючи з 2001 року, по¬будувати 283 культові споруди. За гроші, пожертвувані у Фонд для будівництва Залів Царства, вже побудовано сотні Залів у Бол¬гарії, Македонії, Молдавії, Росії, Сербії і Чорногорії та Хорва¬тії [71: 3,4]. 12 травня 2004 року вважається да¬тою закінчення будівництва. І вже на початку червня 2004 року зу¬стрічі Свід¬ків Єгови в м. Ма¬лині по¬чали прово¬дитися в новозбудова¬ній будівлі. Це стало мо¬жливим за¬вдяки дружній ро¬боті Свідків Єгови та гарній спів¬праці з місцевою вла¬дою. Члени ор¬ганізації Свідків Єгови в Малині особ¬ливо відзначають зла¬годжене співробітництво з мерією, держ¬адмі¬ніст¬рацією, архітекту¬рним та земельно-плановим відділом.Не обійшлося і без деяких трудно¬щів. Агресивні представники місцевого населення декілька раз псували будівлю, кидаючи в неї камінням. Також неодноразово було пошкоджено вивіску «Зал Царства Свидетелей Иеговы», окрім того неодноразово нічні чер¬гування в Залі зривалися людьми в нетверезому вигляді. Міліція, за словами віруючих, не завжди оперативно реагує на такі порушення правопорядку. Зал Царства Свідків Єгови у м. Малині є результатом першого будівництва за стандартним проектом на Житомирщині і другою культової спорудою в об¬ласті. Зал Царства також побудований у м. Ново¬град-Волинський. Плану¬ється подібні будівництва в Коросте-ні, Бердичеві та Житомирі. У м. Житомирі планується побудувати два комплекси Залів Цар¬ства.Дев'ятого квітня 2005 року в Малині відбулося посвячення Залу. На цьому торжестві були присутні 136 чоловік. Переважна біль-шість присутніх допо¬магали в будівництві споруди. Сучасний етап діяльності Свідків Єгови. Житомирщина „[Свідки Єгови] найбільше постраждали за часів тоталітаризму. Саме вони цінують релігійну свободу, прагнуть зберегти релігійний мир і міжконфесійну толерантність” (А.М.Колодний. Академічне релігієзнавство [24: 473]).Сьогодні Свідки Єгови є зареєстрованою та легально діючою громадою. Ця конфесія досить динамічно і швидко розвивається, тому вже через півроку інформація та статистика, наведена в цьому розділі, може застаріти. Свідки Єгови завдяки своїй проповід¬ницькій діяльності стали широко відомі серед конфесій України та області. Якщо до вас постукають у двері, подзвонять по телефону або зустрінуть на вулиці, пропонуючи „безкоштовне ви¬вчення Біблії” або релігійну літературу, швидше за все всього це бу¬дуть Свідки Єгови. Так, основною діяльністю цієї конфесії залиша¬ється проповідь або „служіння”. Причому кожний член конфесії вважає своїм обов’язком взяти участь у цій роботі, доносячи тим самим біблійну вістку до якомога більшої кількості громадян. Проповідницька робота є також однією з можливостей пояснення громадськості своєї позиції з метою уникнення непорозумінь. Тому тепер усі незрозумілості можна обговорити у місцевих Свідків, ко-ли вони прийдуть до вас через півроку.Управлінським бюро Свідків Єгови в Україні передбачено ба¬гато заходів, аби осягнути біблійною звісткою якомога більшу кіль¬кість українського населення. Заслуговує на увагу ще й те, що Сві-дки Єгови на території України розповсюджують біблійну літера-туру 36 мовами. В Україні, окрім україномовних та російськомов-них зборів Свідків Єгови, у 77 зборах богослужіння відбуваються ру¬мунською мовою, у 22 – угорською. Це свідчить про великий вплив Свідків Єгови у тих регіонах та їх турботу про потреби на¬ціональних меншин. Також проводяться конгреси угорською мо¬вою в місті Берегово (Закарпаття) та румунською мовою в селі Діб¬рова (Тячівщина, Закарпаття). Свідки Єгови у своїй християнській діяльності не тільки пропо¬відують своїм сусідам, колегам та просто на вулиці чи по домівках, як згадується в Біблії [4:1100]. Серед всього іншого, філіал Свідків Єгови у смт. Брюховичі (Львів) піклується і про людей, позбавле¬них волі. В’язні звертаються з проханням надіслати їм Біблію та бі¬блійну літературу. Ведеться листування із 120 виправними закла¬дами в Україні. Тільки протягом 2002 та 2003 років було відправ¬лено 804 листи, адресованих в’язням. Їм було надіслано 151 Біблію, 357 книжок, 348 брошур та 4005 журналів. Навіть 40 в’язнів стали Свідками, тобто законослухняними громадянами своєї держави.Особливі зусилля Свідки Єгови докладають, щоб знайомити з Біблією глухих громадян України. До таких людей ставляться не як до інвалідів, а як до іншомовної групи населення нашої країни. Багато Свідків самі захотіли вивчити мову жестів, щоб допомагати таким людям. В Україні діють 5 повноцінних зборів мовою жестів – у Києві, Львові, Харкові, Одесі та Вінниці. Богослужіння в цих ре¬лігійних громадах проводяться тільки мовою жестів. Також ор-га¬нізовуються конгреси, які проводяться мовою жестів. Напри¬клад, 02.11.2003 року у Києві відбувся такий конгрес на якому були при¬сутні 1137 осіб, і такі конгреси проводяться регулярно кожного року. Для навчання глухих людей Свідки Єгови підготували відео¬касети з біблійною інформацією мовою жестів. Також для сліпих людей надруковані біблійні публікації шрифтом Брайля.Такі ж заходи щодо проповідування вищевказаним групам ор¬ганізовані і в Житомирській області. Але перед тим, як згадати про ці заходи, наведемо деякі статистичні дані. На території області станом на 1 січня 2005 року діють тринадцять громад Свідків Єго-ви, і існують вони в таких містах: Житомир – 5 громад, Ново¬град-Волинський – 2; Бердичів, Коростень, Коростишів, Новогуй¬винськ, Малин та Баранівка – по одній громаді. Серед них статус юридич-ної особи мають 6 громад: малинська, баранівська, жито¬мирська, новоград-волинська, коростенська та коростишівська. У середньо-му в кожному зборі нараховується близька 100 осіб. Хоча історичне коріння Свідків Єгови на Житомирщині сяга¬є початку ХХ століття, проте більшість громад утворилися в 90-ті роки. Наприклад, лише в 1993 р. у м. Баранівка приїхали піонерки для проповідування на тій території, сьогодні там окремий збір.Більшість громад Свідків Єгови на Житомирщині російсько¬мовні, тобто богослужіння проводиться російською мовою. Однак зі¬брання в Баранівці, декілька груп Малині, Житомирі та Радо¬мишлі є україномовними. Маємо надію, що з плином часу ця ситу¬ація зміниться і україномовних зборів стане більше, оскільки діти Свідків говорять переважно українською мовою.Житомирська область вважається у Свідків однією з най¬менш опрацьованих областей України. Щодо масштабів проповід¬ницької роботи, то Житомирська область стоїть на першому місці за кількі-стю непризначених територій (1460 населених пунктів ). У зв’язку з цим в останні роки, близько сорока осіб добровільно змі¬нили своє проживання та переїхали на територію області для до¬помоги місцевим Свідкам. Переїхали не лише з інших областей України , а й з інших країн; серед них громадяни Польщі (м. Жи-то¬мир, Сівік П.), Росії (по всій території області), США (м. Житомир, Кліф та Дженіфер Лакс) та ін. Місіонерська сім'я Лаксів переїхала з Управлінського Центру в США (Нью-Йорк, Бруклін) і проповідує в Житомирі з квітня 2004 року. За їхніми сло¬вами, найбільше, що їх вразило, – це спокійний темп життя в м. Житомирі та ввічливість його мешканців. На питання інтерв’ю щодо подальших їхніх планів, зазначили, що дуже хочуть залишитися тут надовше, аби змогти більше пропові-дувати місцевому населенню та вивчити українську культуру. Також Кліфу та Дженіфер дуже подобається україн¬ська мова і вони мають на меті в подальшому її вивчити. Місіонерською роботою в регіоні займаються також і спеціа¬льні піонери, які діють у різних куточках області. Зокрема, такою роботою займаються такі люди, як Андрій та Марія Мельниченко (Овруч), Ігор та Наталія Матвієнко (Черняхів), Микола Лунга (Жи¬томир), Мирослав Руснак (Житомир), Тарас Мороз і Олег Се¬миліт (Андрушівка).На сучасному етапі, частина спеціальних піонерів пропо¬відують в районах області. Така практика проповідування у непри¬значених та віддалених від збору територіях стала досить пошире¬ною в Житомирській області. Наприклад, у м. Андрушівка служить 19 вісників, 8 із них – з Київської та Чернігівської областей, Жито¬мира, Києва, Кременчука, Закарпаття та Донецька. Також діють окремі маленькі групи Свідків в таких містах, як Черняхів, Олевськ, Овруч, Нова Борова, Любар, та інших містах області, а також у селі Двірець, с. Голованці, с. Пряжево, с. Станишівці та в багатьох інших селах Житомирського району.На Житомирщині, як і по всій Україні, також ведеться пропові¬дування різним частинам населення. Зокрема, в Житомирі та Ко¬ростені місцеві Свідки Єгови ведуть таку роботу у виправних за¬кладах міста. Відповідно оформивши документи та погодивши це з відділом у справах релігії при облдержадміністрації, Свідки Єгови регулярно, починаючи з 1991 року, проповідують в колоніях [119]. В одному із зборів Жи¬томира організовано дві групи мовою жестів. Усі пункти програ¬ми збору пе¬рекладаються мовою жес¬тів місцевими Свідками Єгови, більшість яких або спеціально пере¬їхали з ін¬ших місцевостей, або на¬вчилися цієї мови за¬ради того, щоб допомагати глу¬хим громадянам м. Жи¬то¬мира. Проте в благовісницькій справі Свідків Єгови не обходиться без деяких проблем. Сучасна пострадянська історія також має свої приклади антитолерантності та навіть агресивності стосовно інако¬мислячих. Влада змінилась, але люди зі старою психологією зали¬шилися, навіть у політиці. Для прикладу наводимо деякі витримки з програми „Держава, релігія, народ і комуністи” Петра Симоненка, керівника депутатської фракції комуністів у Верховній Раді, опуб¬лікованої в газеті „Голос України”: „Не інакше, як провокацією проти власного народу, слід назвати підтримку міжнародного кон¬гресу секти „Свідків Ієгови"....На чолі цієї псевдорелігіозної струк¬тури стоїть так звана „Керівна корпорація”... як можна на держав¬ному рів¬ні підтримувати цю екстремістську секту... Держкомрелі-гій має захи¬щати націона¬льні інте¬реси, а не під¬триму¬вати такі сек-ти екстре¬містсь¬кого спря¬мування. Чи, може, цей централь¬ний орган ви¬конавчої влади фінан¬сується вже не з Дер¬жавного бюджету України, а з бюджету «Керівної корпора¬ції»?” [101: 9]. На жаль, такі необ’єктивні й заан¬гажо¬вані заяви щодо конфесії Свідків Єгови та Ради у справах релі¬гії України ще зустрічаються серед українських політиків. Гострим також є рівень церковної полеміки на шпальтах обласних православних видань. Нерідко в них зустрічаються матеріали явно чорносотенного походження. Так, у статті „Патріотизм і сучасність” благочинний Ємільчинського району ієгумен о. Роман, звинува¬чуючи політиків Заходу в намірах знищити православ'я на україн¬ських теренах, відзначає: "звідси і витікає завдання західних аг¬ресорів витіснити православну віру із сердець нашого народу через се-к¬тантство, бойовики, розпусту, пияцтво. Тільки тоді можливо заволо¬діти світом за планом „Протоколів сіонських мудреців”. Тільки після цього можна і проголосити єдиного царя із „коліна Данова”. („Право¬славне слово”, №11, листопад 2002 р.) . Справді, згідно з одним із по¬відомлень відповідних органів облдержадміністрації, віровчення та практика діяльності Свідків Єгови „вкрай негативно сприймається традиційними релігійними конфесіями, які не вважають їх християнами. Це призводить до формування (навіть засобами масової інформації) не¬гативного іміджу цієї організації в суспільстві” [122]. Результатом такого іміджу стало надто упереджене ставлення до членів цієї релігії предста¬вниками різних верств суспільства. Наприклад, інколи через упередже¬ність деяких людей дітям Свідків Єгови в різних навчальних закладах занижуються оцінки, крім того, хоча члени цієї релігії вважаються ста¬ранними робітниками, деякі роботодавці через їх вірування відмовля¬ють Свідкам у роботі. На противагу поширеній думці, науковцями визначено повну без¬доказовість тверджень про антигуманну суть цього віровчення. Олена Володимирівна Касторська у своєму дослідженні „Кримінологічна ха-рактеристика дія¬льності християнських об'єднань…”, говорячи про Сві-дків Єгови, зазна¬чає: „Свідків Єгови знають в усьому світі через їх-ню просвітню ді¬яльність, що стосується не лише біблійного на-вчання. У Товаристві "Вартової Башти" є програма по боротьбі з неграмотністю, яка реа¬лізується в країнах Африки і Латинської Америки.... У всіх зборах Свідків Єгови функціонують безкоштовні бібліотеки, де є навча¬льна і довідкова література з різних галузей знань, перекладена багатьма мовами. Нею можуть користуватися всі, хто відвідав збори.... Дотримання Свідками Єгови заповіді "вживати трохи вина" (1 Ти¬мофія 5:23) дозволило багатьом людям, що стали адептами цієї організації, відмовитися від зловживання алкоголем і вживання наркотиків... Свідки Єгови не демонструють непояснених по-світ¬ськи чудес, як це існує в православ'ї, баптизмі, мормонстві, у чурі¬ковців і в інших конфесіях. У ряді випадків на-вчання Свідків Єгови допомагає людям змінити свою антигромад-ську і злочинну поведінку на добропорядну і законослухняну ” [138: 234-236].Проте сьогодні все одно є люди, які оббивають пороги міськви¬конкому зі скаргами на проповідницьку діяльність Свідків та їх на¬стирливі методи благовістництва. Щодо цього потрібно зазначити, що якщо і має місце це явище, то лише через недостатню досвід¬ченість окремих членів конфесії. У самій же релігійній організації Свідками Єгови передбачено багато заходів щодо уникнення нето¬лерантного відношення з боку членів цієї релігії. Кожного тижня, як уже зазначалося в попередніх розділах, проводяться Школи тео-кра¬тичного служіння (ШТС). На ШТС демонструються сценки мож¬ливих випадків у проповідницькому служінні та показується, як правильно діяти в таких ситуаціях. Крім того, старійшинами та роз’їзними наглядачами регулярно проводяться зустрічі з піонера¬ми, де серед багатьох тем обговорюються і толерантні методи про¬повіді. Виваженість та поважне ставлення до представників інших конфесій обговорюються на „школі піонерів”, де піонери, крім усього іншого, вчаться мистецтву проповіді. Слід зазначити, що Свідки Єгови вчаться не лише добре пропо¬відувати, а й усебічно та вчасно допомагати своїм співвіруючим. В усіх зборах конфесії організовано заходи, спрямовані на допомогу членам громади. У деяких зборах м. Жито¬мира діє „програма до-помоги хворим”, за якою кожен хворий або госпіталізований член збору не залишається без уваги своїх співві¬руючих. Старійшини й службові помічники усіх зборів намагаються по можливості інди¬відуально відвідати та допомогти усім членам громади.Свідки Єгови допомагають не лише „своїм по вірі”, а й оточуючим їх громадянам. Скажімо, вони завжди допомагають у похо¬ронах родичів своїх співвіруючих, незалежно від того, якої вони віри. Неодноразово Свідків Єгови запрошували безоплатно прибирати мі¬ський парк культури та відпочинку імені Ю.Гагаріна, за що вони були удостоєнні по¬дяки від виконавчого комітету Житомирської міської ради.На відміну від розповсюдженої думки, Свідками Єгови є не лише люди з базовою освітою. Свідками в регіоні вважають себе багато вчителів, викладачів, студентів тощо. Серед прихильників віровчення цієї конфесії є й оригінальні люди. Наприклад, Олек¬сандр з Коростеня. На фото в цьому розділі виглядає як чотирьохрі¬чна дитина, але насправді йому тут 21 рік. Сашкові було чотири роки, коли відбулася Чорнобильська катастрофа. У той рік він пе¬рестав рости. Багато дітей приймали ліки, що допомагали в цій хворобі, але через бідність своїх батьків Олександр не одержав не¬обхідної допомоги. Крім того, хлопець страждає від заїкуватості, проте, за його словами, він не падає духом. Олександр хрестився три роки тому і вже другий рік бере участь у піонерському служін-ні.Отже, Свідки Єгови на буденному рівні не схожі на ті міфічні об¬рази, якими їх зображають деякі ЗМІ та представ¬ники інших ре-лігій, і щоб пересвідчитись у цьому, достатньо зверну¬тися до них самих або ж зробити неповерхове дослі¬дження об’єктивних та ав¬торите¬тних джерел, як це зроб¬лено в цій книзі. Але найбільшої уваги заслу¬говує приклад міцності віри цих людей, що не дало їм у часи ра¬дянської влади піти на компроміси зі своєю со¬вістю та зберегти єдність в організації. З 30 чоловік, які були Свід¬ками в кінці 70-х років, не зважаючи на різні форми переслідувань, в області виросло цілих 13 повноцінних громад [113]. Звичайно, певною мірою це наслідок демократичності нової влади, толе¬рантності українського суспільства, бажання співпраці місцевої влади та міцні релігійні традиції України. Проте не це допомогло Свідкам Єгови зберегти своє вірування. Їм допомогла, хоч це зву¬чить і не суто науково, їх тверда, міцна та нефанатична віра в Бога Єгову.ВисновкиІсторія Свідків Єгови на Житомирщині вже триває близько ві¬сімдесяти років. За цей період конфесія досить сильно виросла, ви¬тримавши різноманітні переслідування. В основному, в Житомир¬ській області застосовувалися ті ж методи боротьби, що і по всій Україні, хоча були присутні і свої особливі засоби впливу. Проте своєю витримкою у гоніннях Свідки домоглися поваги до своєї віри та принципів, яких вони дотримувалися, хоча для цього була по¬трібна особлива організованость. За висловом С. Головащенко, „опозиційно налаштовані щодо радянського режиму, Свідки Єгови становили чи не найзґуртованіший осередок релігійного під¬пілля в СРСР” [7: 291] (курсив автора – К.Б.). Саме наполегливий захист Свідками Єгови своїх принципів та норм сприяв боротьбі за свободу совісті та демократії в нашій країні, що призвело до легалі¬зації багатьох конфесій. Сьогодні прихильники цієї конфесії знані своєю проповідницькою роботою, добропорядністю та чесністю. Беручи до уваги все вищезгадане, можна сказати, що своєю істо¬рією Свідки Єгови підтвердили слова Аристотеля, який свого часу зауважив: „У спотвореній державі хороша людина є поганим гро¬мадянином, а у правовій – гарним” [59: 77]. Хотілось би ще раз нагадати, який роль автора цієї книги як до¬слідника, що описував історію Свідків Єгови, є досить малою порі-вняно з прикладами віри тих людей, які згадані в книзі. Проте це завдання виявилось і не досить легким. Під час вивчення історії Свідків Єгови Житомирського регіону, довелося чути досить бага-то про випробування віри, які були настільки жах¬ливими, що їх бу-ло важко та болісно навіть слухати, а тим більше відобра¬зити на папері. Наприклад, тяжко описати відчуття дітей, коли над ними фізично розправлялися або погрожували зґвалтуванням за їх віру в Бога Єгову, важко також відобразити почуття чоловіка, що не ба¬чив свою дружину та дітей п’ять і більше років, і зовсім не мож¬на розказати про силу віри в Бога, яка допомогла цим людям ви¬тримати усі можливі випробування. Автор зовсім не прагнув ідеалізувати або якось вихваляти цю громаду. Ним керувало прагнення спростувати створені де¬якими релігіями й ЗМІ міфи щодо діяльності Свідків Єгови та до¬вести, що приклад віри цих людей у радянський час є частиною ба¬гатогранної історії Житомирщини і України, яку потрібно знати не лише релігієзнавцям та історикам, а й простим громадянам. Історія протестантських релігійних громад до цього, на преве¬ликий жаль, випадала зі сфери вивчення місцевих істориків. Споді¬ваюся, що ця книга дасть поштовх краєзнавцям досліджувати істо¬рію релігійних переслідувань не лише православ’я та католицизму, а й інших релігій, як-от Свідків Єгови. У цьому автор готовий на¬дати будь-яку інформаційну допомогу. Книга не є замовленням ні Управлінського бюро Свідків, ні ко¬гось іншого. Дослідження є лише власною ініціативою автора; чис¬ленні поїздки, збір та обробка матеріалу здійснювався за його вла-сні кошти. Отже, сподіваюся, що матеріали цієї книги допоможуть чита¬чеві, незалежно від його ставлення до Свідків Єгови та їх пропові¬дницької роботи, толерантно ставитися до них хоча б за їх стійкість у випробовуваннях.Приклади віри Свідків Єгови та недостатня вивченість цього матеріалу дослідниками, спонукають автора і далі працювати над складанням іс¬торії Свідків Єгови не тільки в Житомирській облас¬ті, а й в інших регіонах нашої країни.Прихильникам цієї громади автор радить глибше ознайомитися зі своєю історією та взяти з неї певні висновки, оскільки під час до¬слідження виявилося, що не всі Свідки Єгови знають істо¬рію своєї організації в Україні. Молодим Свідкам Єгови потрібно пильніше звернути увагу на пораду в їхньому ж журналі „Пробу¬дись” за 8 травня 2005 року: „Якщо ти – молодий Свідок Єгови і вчишся в школі, то, можливо, також матимеш нагоду розповісти іншим про історію своєї релігії”. Крім того, раджу віруючим час¬тіше користу-ватися законами, наведеними в розділі №1.І, нарешті, ще раз хочу подякувати всім тим, хто допомагав ме-ні в зборі інформації та написанні цієї книги. З найкращими побажаннями,Костянтин Бережко Додатки та карти1. Словник використовуваних тер-мінів 127 2. Документи 131 3. Карти Житомирщини 1384. Старі пісні Свідків Єгови 1415. П’яте видання пісенника Свідків Єгови 1426. Вірші 143 7. Таблиці 1448. Інформація про автора 147Словник використовуваних термінівАрмагеддон (цитується з публікації Свідків Єгови [75] )– „опису¬ється в останній біблійній книзі як "війна великого дня Бога Всемогут¬нього" (Одкровення 16:14, 16). Але ця війна буде зовсім не схожа на ядер¬ну катастрофу .... будуть знищені тільки нечестиві супротивники Бога, причому силами, підлеглими йому”.Брат/сестра – досить розповсюджена назва, яка узгоджується з біб¬лійною традицією вважати співвіруючих членами своєї духовної сім'ї [4: 260]. Але говорячи про „братів” у Свідків, прийнято також розуміти тих, хто бере на себе керівництво як у громаді, так і в організації в цілому. Благовіствування (або евангелізація) – поширення біблійних по¬стулатів серед населення. Вартова Башта / Пробудись – регулярні міжнародні журнали Свідків Єгови, що складають основне джерело „духовної поживи” для членів громади. Одноразовий тираж кожного з видань складає більш ніж 22 мільйони. Зміст статей часопису „Пробудись ” (видається близько 90 мо¬вами) має пізнавальний характер і зачіпає майже усі сфери життєдіяль¬ності людини. "Вартова Башта" (видається близько 150 мовами) виходить з 1879 року; вважається основним джерелом розуміння вчень Біблії. "Вар¬това Башта" не політичний, а суто релігійний журнал. На терені України "Вартова Башта" та Пробудись видаються двічі на місяць. Віддалена група – група Свідків, яка знаходяться на великій від¬стані до найближчого збору. Така група вважається майбутньою основою для організації на тій території збору. Статус збору група може отри¬мати тоді, коли має декілька десятків охрещених членів громади та доста¬тню кількість людей з духовним саном, призначених на керування (ста¬рійшин). Найближчий збір бере на себе обов’язок проведення богослу¬жіння в тій групі, регулярного постачання релігійної літератури та органі¬зацію проповідування в тій місцевості. Вісник (від слова звіщати) – людина, яка час від часу ходить пропові¬дувати і здає про це звіт. Дослідники Біблії – назва Свідків Єгови до 1931 року [75 :36]. „Єговісти” (російською – „Иеговисты”) – в радянській літе¬ратурі розумілася релігія Свідків Єгови. Термін вживається як скорочена форма назви цієї конфесії, хоча це не є правильним, оскільки єговістами називають також і послідовників вчень Ільїна.Єговісти (ільїнці) – одна з християнських течій, яка виникла в 40-х роках ХІХ століття в Росії. Засновником цієї течії є артилерійський офіцер С. Ільїн (1809 – 1890). Ільїн та його послідовники вважали правдивою ли-ше книгу Об'явлення (остання частина Біблії [4: 278]) в своїй редакції, де Єгова – нове ім'я Ісуса Христа. Ідейними попередниками свого вчення Ільїн вважав зороастризм, іудаїзм, мусульманство, буддизм та деякі інші релігійні течії, які не пов’язані з християнством. Християнство С. Ільїн вважав „вимислом Сатани” [56: 30]. Зал Царства – культова споруда, місце для проведення богослу¬жіння. Назва була введена в обіг у 1935 році в Гонолулу (Гаваї) [84: 318,319].Збір – об'єднання співхристиян. Хоча в загальноприйнятій релігійній лі¬тературі прийнято говорити про громаду чи церкву, в книзі буде вжива¬тися термін „збір” (або збори), як це прийнято у тих, про кого написана ця книга.Зібрання – богослужіння за встановленим теократичним порядкомКонгреси – масові зустрічі, на яких присутні віруючі декількох збо¬рів та груп. Проводяться тричі на рік з різною тривалістю. Час від часу про-водиться також міжнародний конгрес.Легалізація – перехід на легальне становище; надання законної сили, узаконення. Місіонери – люди, які переїхали в іншу територію (країну) з пропові¬дницькою метою. У Свідків Єгови місіонерами прийнято називати тих, хто пройшов певну програму навчання і закінчив Біблійну школу „Ґі¬леад”(Патерсон, штат Нью-Йорк [78]). Забезпечення матеріально необхід¬ним місіонерські сімейні пари в призначених країнах бере на себе Органі¬зація Свідків Єгови. Основна ціль місіонерів в їхній території –проповіду¬вання біблійних істин. Наглядач міста – призначений філіалом (релігійним центром Свідків Єгови) уповноважений, який координує діяльність місцевих громад на території міста.Непризначена територія – населений пункт, який не входить в перелік територій, призначених збору для обов’язкового періодичного проповідування.Піонер (повночасний служитель) – охрещений Свідок Єго-ви, який взяв на себе обов’язок проповідувати 50 (допоміжний піо¬нер), 70 (сталий піонер) та 130 годин (спеціальний піонер) на місяць. Піо¬нери вважаються у зборі найбільш досвідченими проповідниками. Проповідь – (від слова благовістництво – блага вістка) 1) християн¬ська настанова [64: 401]; 2) система діяльності, спрямована на поширення знань, культурних цінностей та іншої інформації з метою формування пе¬вних поглядів, уявлень, емоційних станів, впливу на соціальну поведінку людей [63: 143]. Поширення біблійного вчення та пророцтв про майбутнє. Свідки Єгови вважають участь у проповідницькій роботі своїм основним та першочерговим обов’язком, тому кожен член організації в тій або ін¬шій мірі задіяний в цій роботі. Роз’їзний наглядач – призначений філіалом (релігійним центром Свідків Єгови) уповноважений, який здійснює нагляд за про¬повідницькою та організаторською роботою в районі (15-30 громад) або області (10-15 районів).Секта – за соціологічним словником [63: 155] та словником Ожегова, секта – це 1. Релігійний течія (громада) , що відокремилася від якого-не¬будь віровчення і йому конфронтуюча. 2. Ізольована група людей, що за¬мкнулися у своїх дрібних, вузьких інтересах . Часто цей термін вжива¬ється для підкреслення малочисельності релігійної конфесії. Разом з тим говорить про екстремістський характер та вузькозамкнутість групи.Службовий помічник (від грецького “діаконос”) – особа яка до¬помагає старійшинам у проведенні зібрання, публічних виступах, розпо¬всюдженні літератури співвіруючим, озвученні зібрання і т.д. В інших конфесіях прирівнюється до статусу диякона.Спомин – єдине офіційне релігійне свято, яке щорічно відзначається Свідками Єгови для спомину смерті Ісуса Христа. Припадає на перший повний місяць після весняного рівнодення [50: 67]. Старійшина (від грецького “пресвітерос”) – один з керівників гро¬мади (в інших конфесіях – пастор, священик, ксьондз, тощо). Керування в зборі релігійними, організаторськими та іншими галузями життя громади бере на себе не один старійшина, а рада старійшин. Обов’язком старій¬шини є забезпечення збору літературою Свідків Єгови; організація релі¬гійного богослужіння (проведення зібрань); нагляд за духовним станом співвіруючих, тощо. Робота людей, зайнятих у керівництві громадою, не оплачується. Вони самі працюють та утримують свої сім’ї за власний ра¬хунок Теократичність (гр. theos – Бог і kratos – влада) – правила прове¬дення богослужіння (літургіка [63: 193]), внутрішній чітко визначений порядок всередині громади. Теократичність устрою Свідків Єгови, на ду¬мку релігієзнавців, вирізняється своєю централізацією та дисципліною [7: 208]. Формування ж сучасної теократичної моделі Свідків Єгови розпоча¬лося з Рутерфорда [19: 407]. Документ №1 Зам председателя исполкома Жито¬мирского городского Совета народ¬ных депутатовт. Осипову Л.Т.Зам. председателя исполкома Бо¬гунского районного Совета народ¬ных депутатовт. Прилуцкому Б.Д.Зам. председателя исполкома Коро¬левского районного Совета народ¬ных депутатовт. Шишковскому В.Г.Информируем Вас, что в ходе изучения религиозной обстановки в г. Жи¬томире выявлено до 20 человек членов самой реакционной секты – иего¬вистов (курсив автора – К.Б.), которые пытаются проводить организо¬ванную нелегальную деятельность.Нам удалось установить, что житель города Житомира - Кутицкий Сергей Борисович, ул. Щорса, 131 кв. 110,Воргунский Евгений Олипович, ул. Щорса, 131 кв. 8, Алексеенко Галина Васильевна, ул. Котовского, 16-а кв. 42,проживающие в многоквартирных домах, предоставляют свои квартиры для проведения нелегальных сборищ иеговистов.Высылаем Вам список выявленных сектантов и справку на секту ие¬говистов и рекомендуем:I. Обязать комиссии по контролю разработать план мероприятий по пресечению антиобщественной деятельности.2. Принять меры по выявлению других мест сборищ.3. Членам комиссии, органам милиции, дружинникам усилить борьбу с экстремистскими проявлениями сектантов. Ни одно нарушение ими за¬конодательства о культах не должно остаться без соответствующего реа¬гирования,4. Принять меры по усилению контроля за выявленными местами их сборища с целью обнаружения и пресечения их нелегальной деятельно¬сти.5. Кроме привлечения злостных нарушителей законодательства о культах к административной ответственности, в целях профилактики практиковать обсуждения их поведения в производственных коллекти¬вах, учреждениях и домоуправлениях.6. Усилить с иеговистами воспитательную работу. Практиковать бе¬седы с ними, выяснять их отношение к законодательству о культах, разъ¬яснять его содержание и требования, прививать им чувство гражданст¬венности и патриотизма.7. При обнаружении нелегальных сборищ обращать внимание на об¬наружение самоизданной ими литературы, листовок, журналов, изы¬мать её, оформляя это соответствующим актом.8. Особо обратить внимание на выявление антиобщественной дея¬тельности их вожаков и своевременное актирование её для привлечения их к ответственности.9. Проверить принимали ли участие в последнем голосовании члены секты иеговистов. Если были отказы, то по каким мотивам.10. Через домоуправления и другие возможности выявить состав се¬мей иеговистов, места их работы или учёбы, отношение их к обществен¬ной жизни. Являются ли сектанты и члены их семей членами профсоюза.О результатах проделанной Вами работы просим информировать нас к 15 июня с.г. (1980 г.).Приложение: справка на 4 листах, список на 2 листах.Уполномоченный Совета по деламрелигий при СМ УССР поЖитомирский области А.С. ТопольницкийДокумент №2Информация о работе по пресечениюнелегальной дея¬тельности сект иеговистов на территории Богунского района г. Житомира.18.06.80 г. № 13/375на №75 от 14.04.1980 г.Уполномоченному Совета по делам религий при СМ УССР по Житомирской области т. Топольницкому А.С.Исполком городского Совета народных депутатовИсполком районного Совета народных депутатов сообщает, что за ис¬текший период 1980 года в районе активизировалась работа по выявле¬нию и пресечению нелегальной деятельности реакционной секты иегови¬стов.Комиссией содействия при исполкоме по соблюдению законо¬датель¬ства о религиозных культах разработан конкретный план мероприятий на текущий год в выполнении которого задействованы районный отдел внутренних дел, профсоюзные, комсомольские орга¬низации предприятий, организации и учреждений, общественность и штаты домоуправлений и жилищно-экеплуатационных контор.После проведения определенной наблюдательной работы удалось об¬наружить, что по адресу ул. Щорса 6131 кв. 110 имеют место подозри¬тельные сборы граждан. 6 мая 1980 года в 22 часа 45 минут в указанной квартире квартиросъемщиком которой является гражда¬нин Кутицкий Сергеи Борисович, комиссий содействия совместно с работниками РОВД обнаружено собрание верующих граждан в количес¬тве 12 человек, по да¬ному случаю были составлены соответствующие документы подтвер¬ждающие незаконное собрание граждан для проведе¬ния религиозной про¬паганды без ведома и разрешения на это местного Совета.Отдельные граждане в т.ч. и Кутицкие приглашались на беседу в РОВД для выяснения обстоятельств проведения указанного собра¬ния и мотивов побудивших даный сбор верующих. Ориентировочные даные по¬лученные от Вас в части списка членов ИЕГОВИСТОВ по городу Житомиру и присутствие на зафиксированном сборе граждан на квартире Кутицкого дают основания сделать заключение, что фактом обнаружения даного со¬брания подтверждается существование на территории района нелегальной деятельности самой религиозной секты – иеговистов (курсив автора – К.Б.). Список граждан присутствующих на даном соб¬рании прилагается.В ходе проведения бесед с гражданами Кутицким С.Б., Грицанюк А.Д., Бордуговской В.П., Полтко А.П. обращает на себя внима¬ние скрыт¬ность в ответах на вопросы, заявления что они могут рассказывать о себе многое, о других же гражданах ничего не будут говорить, или сылались что их не знают. Более откровенно вела себя гр. Бордуговская Вера Пет¬ровна, которая открыто заявила, что на это собрание ее пригласила хо¬зяйка квартиры Кутицкая На¬дежда Адамовна, которая ранее снабжала ее религиозной литерату¬рой. Более подробных даных о характере собрания, об организо¬ванной деятельности в прошлом, о роли каждого из присутст¬вующих на нем, выяснить не удалось, что свидетельствует об организова¬ном конспиративном поведении каждого.За нарушение существующего законодательства о религиозных куль¬тах граждане Кутицкие приглашались на заседание административ¬ной комиссии при исполкоме где были решением комиссии привлечены к ад¬министративной ответственности штрафу 10 рублей и строго предупреж¬дены.При неоднократной встрече с гр. Кутицкими, а приходилось встре¬чаться с ними, ответработникам исполкома в 1978-1980 годах по поводу выяснения открытого отказа от голосования в Верховный Совет СССР и Верховный Совет УССР и местные Советы народных депутатов напраши¬вается вывод что эти граждане малограмотные, не владеющие хорошо развитой речью, оба инвалида не являются организаторами религиозных собраний, а используются по своей неграмотности в целях прикрытия главных организаторов нелегаль¬ной деятельности иеговистов. На вопрос заданный Кутицким какой же мотив отказа от участия в голосовании по¬следние заявили, что хотят быть нейтральными, хотя разъяснить подоб¬ную свою позицию не смогли, здесь ощущается навязанная им кем-то мысль.В настоящее время комиссией проводится определенная иследова¬тельская работа по доскональному выяснению подробных даных всех участников собрания для последующего принятия мер как воспи¬татель¬ного характера, так и профилактического. О полученных данных и планах работы исполком будет дополнительно информировать.К изложенному необходимо поставить Вас в известность, что 15 июня 1980 года по ул.Кирова, 19 на квартире гражданина Езерского Станислава Николаевича обнаружено собрание верующих в коли¬честве 50 человек. По даному случаю работниками РОВД составлен акт, в настоящее время изучаются обстоятельства этого дела, ин¬формация будет предоставлена позже.Зам. председателяисполкома Б.Д. Прилуцкий Документ №3Інформація про діяльність „Свідків Ієгови” на території області.Перші спроби організованої релігійної діяльності незареєстрованих груп „свідків Ієгови” відносяться до 1976-1978 рр. Під впливом існуючої з післявоєнних часів активної групи віруючих з м. Шепетівка Хмельницької області з’являються осередки ієговістів в м. Житомирі та м. Нов.-Волин¬ському.Організована діяльність ієговістів з самого початку ввійшла в проти¬річчя з діючим в той час законодавством, про що свідчать судові процеси в справі жителя м. Нов.-Волинського Никитюка М. С. та його жінки Ни¬китюк А. С., одного з організаторів ієговістських груп на Житомирщині – /1982 р./, бердичівлянина Поліщука В. І. за відмову служити в Армії - /1981 р./, численні виступи міської преси з питань негативних явищ в дія¬льності ієговістських груп.Після 1983 р. діяльність ієговістів в області стала затухати. Розколо¬лись мало чисельні групи, найбільш активна з груп, Нов.- Волинська пе¬ренесла свої зібрання поза межі області. Епізодично збиралась невелика /10-15 чол./ група віруючих в м. Житомирі, на квартирі жительки облас¬ного центру Огородник Л.А. по вул. Вокзальній, 2. Про своє існування іє¬говісти нагадували лише інтенсивною місіонерською діяльністю на вокза¬лах та базарах Житомира, Нов.-Волинського, Бердичева та фактами від¬мови віруючих від участі в виборах.З початком перебудовчих процесів в середовищі віруючих стали від¬буватись істотні зміни... Зарубіжний центр Свідків Єгови в Брукліні, США також поступово змінив своє ставлення до легалізації діяльності цієї конфесії, що привело до реєстрації в установленому порядку їх духовного центру на Україні.7 квітня 1991 р. вперше в приватному помешканні по вул. Замковій, 14 відбулося перше в області відкрите служіння Свідків Єгови, на яке во-ни запросили представника апарату уповноваженого.В зборах прийняли участь 30 чол., що представляють 4 гуртки з міста Житомира, Житомирського р-ну, Нов.-Волинська група підпорядкована Шепетівському зібранню. Невеличка групка віруючих у м. Малині підпо¬рядкована Київському зібранню. Переважна частина віруючих – жінки похилого віку, всього 3 моло¬дих людей, тільки двоє чоловіків. Саме в порушення ієговістських тради¬цій жінки керують гуртками. В місті Житомирі цю функцію виконує Ого¬родник Л.А. Керував молитовними зборами старійшина з Хмельницького зібрання Володимир. [...] В приватній бесіді після завершення зборів, старійшина зазначив, що реєстрація ієговістських об'єднань буде мати місце там, де є потреба в контактах з властями. В той же час, віруючі розуміють реєстрацію ду¬ховного центру як реєстрацію всіх ієговістських об'єднань. Житомирські віруючі підбирають для оренди підвальне приміщення з метою організа¬ції „Дому царств” /аналог молитовного будинку/. В цілому структура іє¬говістських об'єднань – нижньої ланки заходиться в стадії організації. Можлива реєстрація об'єднань Свідків Ієгови в Житомирі та Нов.-Во¬линському. [...]Слід також очікувати зростання віруючих за рахунок адвентистських громад, серед яких ведеться особливо активна проповідь вчення свідків Ієгови.Апарат уповноваженого продовжує аналіз процесів, що проходять в ієговістському середовищі.Уповноважений Ради А.О. Мельник Документ №41977 г.Справка о некоторых явлениях в деятельности религиозных организаций и состоянии контроля за соблюдением законодательства о культах в г. Бердычеве.Иеговисты. В области выявлено около 30 сектантов-иеговистов /одиночек/, проживающих в Бердычевском, Новоград-Волынской, Крас¬ноармейском районах и в г. Бердычеве. В основном все они в прошлом являлись баптистами некоторые из них во время нахождения в тюрьмах были завербованы иеговистами.Хотя они друг от друга живут далеко, но пытаются проводить свою организованную деятельность, для чего изредка совершают поездки в Бердычев, Шепетовку и другие места, соблюдая при этом особую конспи¬рацию.Имеются материалы об активности иеговистов, о их попытках ока¬зать влияние на своих близких и знакомых, стремятся втянуть их в секту.В Бердычеве иеговист Рудюк П.Н. втянул в секту из семьи неве¬рующих Таню и Валерия Полищук /молодежь/.После 8-месячного скитания Таня порвала с сектой и возвратилась к родителям, а Валерий хотя и возвратился, но до сих пор находится под влиянием иеговистов, продолжает иметь с ними связь, в результате чего письменно уведомил горвоенкомат об отказе от службы в Советской Ар¬мии. Такое положение требует самой активной работы, чтобы оторвать Полищука от влияния иеговистов. Рудюка часто посещают неизвестные лица. Их посещение он объ¬ясняет тем, что намерен продать свой дом. Не исключено, что квартира Рудюка является местом сборищ иего¬вистов [...].7. Продолжить работу по прекращению нелегальной деятельности сектантов [...]. Аппарат Уполномоченного М. Павшукпо делам религии И. Геращенко по Житомирской области. Г. ШиряевДержавний архів Житомирської області, ф. 4994, оп. 2, спр. 73, арк. 123, 124, 127.Документ №5Для служебного пользования. Экземпляр № 3Республика УССР Область ЖитомирскаяСтатистическая анкетаза 1980 год.Раздел 4.Число лиц, привлечённых к административной ответственности за на¬рушение законодательства о религиозных культах: Православные – 17 Католики – 4 Баптисты – 16 Сторонники т.н. «совета Церквей» – 33Незарегистрированные пятидесятники – 24 Иеговисты – 5 [...] Уполномоченный Советапо Житомирской области А.С. ТопольницкийДержавний архів Житомирської області, ф. 4994, оп. 2, спр. 77, арк. 35, 38.Документ №6Копия. Дело № 1-100. 1981 года.ПРИГОВОРИМЕНЕМ УКРАИНСКОЙ СОВЕТСКОЙ СОЦИАЛИСТИЧЕСКОЙ РЕСПУБЛИКИ16 сентября 1981 года. Нарсуд г. Новоград-Волынского Житомирской области в составе: председательствующего – народного судьи ШЕНИНА П.А. народных заседателей: ЗАРОВОЙ Г.И. СКУРАТОВСКОЙ Л.В. при секретаре: ШИЛЕНИНОЙ Т.А. с участием прокурора: КАЧАЛОВА В.В. общественного обвинителя: ШРОЛЬ В.Л. потерпевших: ЗАБРОДСКОЙ С.П., КРАТЮК А.Н. рассмотрев в открытом судебном заседании в г. Нов-Волынском дело по обвинениюНИКИТЮК Михаила Сергеевича, 2 мая 1937 г. рождения, уроженца с. Непедовка Казатинского р-на Винницкой области, жителя г. Нов-Во¬лынского по ул. Рокоссовского 31, кв. 92, украинца, б/п, (исключенного из членов КПСС в 1975 г.), образование средне-специальное, женатого, ра¬ботавшего кочегаром бани № 2 г. Нов-Волынского горбыткомбината, не судимого;НИКИТЮК Мария Андреевны, 14 марта 1936 г. рождения, уроженки с. Славянка Пахта-Аральского р-на Южно-Казахстанской обл., житель¬ницы г. Нов-Волынского по ул. Рокоссовского 31, кв. 92, русской, образо¬вание высшее, замужней, б/п, не работающей, не судимой, - по ст. 209 ч. І УК УССР, -установил:Подсудимые НИКИТЮК М.С. и НИКИТЮК М.А. организовали в 1975 г. в г. Нов-Волынском нелегальную религиозную группу «Общество сви¬детелей Иеговы», НИКИТЮК М.С. кроме того – руководил деятельно¬стью этой группы. Подсудимые посягали на права граждан под предлогом проповедования религиозного вероучения, побуждали их к отказу от общественной деятельности и исполнения гражданских обязанностей. Подсудимые НИКИТЮК М.С. и НИКИТЮК М.А. занимались вер¬бовкой граждан и вовлекли в секту с 1975 г. граждан ЗАБРОДСКУЮ С.П., ЧЕБОТАРЬ А.П., КРАТЮК А.Н., АБРАМЕНКО М.Б., своего несо¬вершеннолетнего сына Игоря, также подыскивали помещение и места для проведения нелегальных религиозных собраний участников группы и проводили также собрания в квартирах ЗАБРОДСКОЙ, КРАТЮК и дру¬гих местах г. Новоград-Волынского. Подсудимый НИКИТЮК М.С. участника секты ОГОРОДНИК Н. К. в 1979 г. назна¬чил руководителем группы "свидетелей Иеговы" в г. Жи¬томире, последний регулярно отчитывался перед НИКИТЮК М. С. о дея¬тельности группы и проповеднической работе. НИКИТЮК М.С.давал ОГОРОДНИКУ наставления о характере и направлении деятельности группы, передавал ему нелегальную религиозную литературу для изуче¬ния.Подсудимые НИКИТЮК М.С. и НИКИТЮК М.А. на нелегальных сборищах проповедывали рядовым участникам секты религиозное веро-уче¬ние "сви¬детелей Иеговы", под предлогом которого побуждали граж-дан к отказу от общественной деятельности и исполнения граждан¬ских обязанностей.Угрожая рядовым участникам группы "священной войной Армагед¬доном" во время которой погибнут все люди, кроме "свидетелей Иеговы", которые вместе с богом Иеговой будут жить вечно, подсудимые склоняли их к отказу от посещения собраний, митингов, праздничных демонстра¬ций, от принятия участия в выборах в органы власти, от вступления в пар¬тийные, комсо¬мольские и общественные организации, выполнения обще¬ственных поручений, исполнения требований советских законов, службы в Армии, требовали зани¬маться только низкоквалифицированным трудом на предприятиях и учрежде¬ниях и уходить от активной трудовой деятель¬ности, все свободное время заниматься чтением и изучением религиозной литературы и практически избегать просмотра и прослушивания кино, те-ле- и радио передач, чтения газет, быть "нейтральным" в жизни.В судебном заседании подсудимые НИКИТЮК М.С. и НИКИТЮК М.А. виновными себя не признали и показали, что они являются не орга¬низаторами и руководителями, а просто рядовыми членами группы "сви¬детелей Иеговы" с 1975 г.; по просьбе ЗАБРОДСКОЙ, АБРАМЕНКО, КРАТЮК, ЧЕБОТАРЬ они читали им библию и рассказывали о боге Ие-гове, т.е. проводили только проповед¬ническую работу, никому не угрожа-ли "Армагеддоном", никому не причинили никакого вреда, никогда не призывали к отказу от общественной деятель¬ности и исполнения граж-данских обязанностей, никого специально в рели¬гиозную группу не во-влекали. НИКИТЮК М.С. подтвердил, что читал религиоз¬ную литературу членам группы, в т.ч. и фотокопии нелегальных журналов "Сторожевая башня", "Пробудись", которые случайно обнаружил в своем почтовом ящике.НИКИТЮК М.С. знаком с ОГОРОДНИКОМ Н.К., но руководителем Житомирской группы "свидетели Иеговы" его не назначал и указаний ему по поводу деятельности группы не давал. ОГОРОДНИК несколько раз давал ему деньги, которые он передавал другим членам группы, но поче¬му именно ему давал деньги ОГОРОДНИК – он не знает. НИКИТЮК М.С. посещал собрания верующих в Житомире (случайно заходя), там чи¬тал библию, но ему неизвестно, кто организовывал эти собрания. В 1975- 79 г.г. они (подсудимые) посещали собрания членов группы "свидетели Иеговы" в лесах под г. Шепетовкой, на собраниях выступал и НИКИТЮК М.С., но собранием не руководил. НИКИТЮК М.С. посещал квартиры МАКЕЛЬСКОГО и МАСЕНКОВОЙ в г. Шепетовка, но собрания там не проводил, его также назначил (когда – не помнит) одним из старейшин христианского собра¬ния.Их сын Игорь членом группы не был.Исследовав материалы дела, суд считает показания подсудимых не соответствующими действительности, а их виновность в содеянном под¬тверждающуюся следующими доказательствами.Потерпевшие ЗАБРОДСКАЯ С.П. и КРАТЮК А.Н. показали, что в 1975 г. подсудимые вовлекли их в секту «свидетели Иеговы», причем КРАТЮК – с помощью угроз и запугивания гибелью ее ребенка в "Арма¬геддоне", они приняли крещение, неоднократно по приглашению и на-стоя¬нию подсудимых принимали участие в занятиях по изучению уче¬ния "свидетелей Иеговы" на "студиях" и собраниях в г. Нов-Волынском и под г. Шепетовкой в лесу. В своих выступлениях и личных беседах подсудимые, запугивая их "Армагеддоном", понуждали к выполнению лишь требований и положе¬ний библии и религиозных журналов, к отказу от участия в выборах, по¬сещения торжественных собраний и митингов, праздничных демонстра¬ций, вступления в комсомол и общественные организации, просмотра те¬лепередач и прослушивания радио.КРАТЮК далее показала, что подсудимые требовали от нее занятия лишь неквалифицированным трудом и в малом объеме, забыть о дате ро¬ждения, приобщать к религии дочь.ЗАБРОДСКАЯ показала, что подсудимые запрещали ходить в офи¬ци¬альный молитвенный дом.Лишь позже поняв реакционную сущность учения "свидетелей Иего-вы», потерпевшие порвали с их организацией (КРАТЮК в 1977 г., ЗА-БРОДСКАЯ – через несколько месяцев осенью 1975 г.). [...]Свидетель ОГОРОДНИК Н.К. в суде показал, что знает НИКИТЮК М.С. как "свидетеля Иеговы" и был с ним вместе на "студиях" в г. Житомире, однако руководителем группы НИКИТЮК М.С. не был, а его самого ру¬ководителем "килки" не назначал, религиозную литературу он от подсу¬димого не получал.Суд считает показания ОГОРОДНИКА Н.К. заведомо ложными, т.к. на следствии (л.д. 75-83) он давал изобличающие подсудимого НИКИ-ТЮК М.С. показания о том, что тот являлся руководителем группы "сви-дете¬лей Иеговы", а его самого назначил руководителем "килки" в г. Жи-томире два года назад.Свидетель регулярно отчитывался перед НИКИГЮК М.С. о пропо¬ведни¬ческой работе, о членстве, сборе денег, часть которых он регулярно пере¬давал подсудимому. Объективно в суде это подтверждается изъя-тыми у ОГОРОДНИКА тетрадями с отчетностью и признанием его и НИ-КИТЮК М.С. о передаче последнему дважды 7 и 8 руб., денег на нужды "общест¬ва".На следствии ОГОРОДНИК также показывал, что религиозной лите¬ратурой его снабжал именно НИКИТЮК М.С., который часто проводил и собрания верующих, понуждал их к отказу от выполнения гражданских обязанностей и участия в общественной деятельности. [...]Виновность подсудимых подтверждается также протоколом обыска от 18.VI.1981 г. в их квартире и обнаружением фотокопий журнала "сви¬детелей Иеговы" "Пробудись" (л.д. 180);актом Шепетовского горисполкома от 30. Х. 1977 г. (л.д. 31) о том что в нарушении Положения о религиозных объединениях в УССР в до-ме МАКЕЛЬСКОГО П.С. в г. Шепетовка Хмельницкой обл. с участием НИКИТЮК М.С. проходило нелегальное религиозное собрание с 53 при¬сутствующими;актом и протоколом Шепетовского ГОВД от 28.III.1981 г. о том, что НИКИТЮК М.С. в г. Шепетовка на автобусной остановке проводил неле¬гальное религиозное собрание и выступал перед гражданами с проповедью (л.д. 36-39);актом Шепетовского ГОВД от 4.IV.1981 г. о том, что НИКИТЮК М.С. в квартире МАСЕНКОВОЙ Г.В. в г. Шепетовка в присутствии со¬брав¬шихся читал религиозную литературу (л.д. 40-42); [...]Вещественные доказательства - блокноты, тетради, и фото¬копии с ре¬лигиозным текстом - уничтожить.Суд руководствуясь ст. 323, 324 УПК УССР,-приговорил:НИКИТЮК Михаила Сергеевича по ст. 209 ч 1 УК УССР к 4 (четы¬рем) годам лишения свободы в исправительно-трудовой колонии общего режима со ссылкой на 4 года, без конфискации имущества;НИКИТЮК Марию Андреевну по ст. 209 ч. 2 УК УССР к 3 (трем) го¬дам лишения свободы в ИТК общего режима со ссылкой на 3 года (три), без конфискации имущества.Меру пресечения НИКИТЮК М.С. оставить содержание под стражей, срок отбыта я наказания исчислять с 18.VI.1981 г.Меру пресечения НИКИТЮК М.А. с подписки о невыезде изменить на содержание под стражей с зала суда. Срок отбытия наказания НИКИ¬ТЮК М.А. исчислять с момента приведения приговора в исполнение.Деньги в сумме 159 руб. (сто пятьдесят девять), находя¬щиеся на де¬позитном счету Житомирской облпрокуратуры по квитанции 178 от 31.VI.1981 г., передать НИКИТЮК И.М.. Золотые серьги и кольцо, нахо¬дящиеся в Нов-Волынской райпрокуратуре, передать НИКИТЮК И.М.Вещественные доказательства по делу - 7 пакетов с рели¬гиозной ли¬тературой, фотокопиями и записями - уничтожить.Приговор может быть обжалован в Житомирский облсуд в течение 7 суток с момента его провозглашения, осужденными - с момента вруче¬ния копии приговора, через нарсуд г. Новоград-Волынского. Нарсудья (подпись) Нарзаседатели (две подписи)Копия верна: Нарсудья г. Нов-Волынского (Шенин)Документ №7Начальнику отдела Советапо делам религий при СМ УССРтов. Соловей А.В.25.08.83 г. №187Информация о некоторых проявлениях иеговистовв Житомирской области.В Житомирской области выявлено свыше двадцати иеговистов. Не¬большие их группы проживают в г. Житомире и Новоград-Волынском, а одиночки и некоторые семьи проживает в других районах области.Изучение состава иеговистов показало, что некоторые из них в об¬ласть приехали на жительство, в основном, из восточных обла¬стей и краев страны. Например: Лейбич И.И, 1930 г.р. и его жена приехали в Нов. Во¬лынский из Пермской области в 1976 году,Скиба И.И. приехал в г. Коростень в 1977 году из Краснояр¬ского края;Соколовская А.И.,1913 г.р. в пос. Ирша Радомышльского района – из Читинской области в 1973 году, где она была на спец. поселении;Носкова Зинаида Андреевна, 1919 г.р.- из Иркутска;Лебедева Устинья Андреевна, 1916 г.р. - из Воронежской областиФедотов Александр Павлович, 1906 г.р. - из Читинской области.Аппаратом уполномоченного и местными исполкомами выявлено ряд иеговистов, уроженцев и жителей Житомирской области, которые в про¬шлом были судимы за различные преступления и отбывали нака¬зания в восточных областях страны, где они были вовлечены в секту. Например: Огородник Николай Жаркович, 1906 г.р. житель пос. Льнозавод Красно¬армейского района, в прошлом баптист, судим за отказ от службы в Сов. Армии во время войны; Литвин Афанасий Пантелеевич, 1925 г.р. житель с. Вересы Житомирского р-на был судим за антисоветизм 10 годам за¬ключения;Рудюк Павел Никифорович, 1981 г.р. житель с. Вербовки Ружинского р-на был судим к 25 годам заключения за бандитизм,Алексеенко Варвара Захаровна, 1933 г.р. из села Жубровичи Олевско¬го района приехала в 1973 году из Ставропольского края по заданию ие¬говистского центра дал создания групп сектантов, осуждена была по ст. 209 УК УССР на три рода лишения свободы.Выявленные в области иеговисты относились к килке в г.Шепетовке Хмельницкой области куда они ездили на свои сборища где зафиксиро¬вано их участие.Иеговистам удалось втянуть в секту бывшего военнослужащего г. Нов. Волынского майора Никитюка М.С. 1937 г. р. который впоследствии стал руководителем группы сектантов в г.Шепетовке Никитюк совместно с Огородником и Рудюком пытались создать группы иеговистов в нашей области, вовлекали новых членов в секту, склоняли их к отказу от обще¬ственной жизни и исполнения своего граждан¬ского долга, к отказу от службы в Советской Армии и участия в выборах.В результате такого влияния житель г. Бердичев Полищук В.А. дваж¬ды отказался от прохождения службы в Советской армии за что был су¬дим, /см.наш №27 от 5.02.1982 года/. Его сестра -Полищук А.А. оставила учебу в педучилище выбыла из комсомола и также была втянута в секту.За эти преступления были привлечены к ответственности и осуждены 16.09.1981 года – Никитюк И.С. и его жена Никитюк М.А. /См. наш №201 от 22.10.1981 г./31.01.1983 года - Рудюк П.Н. /См. №46 от 25.03. 83 г./16.9.81 г. Огородник Н.К. к одному году лишения свободы /условно/.На суде в качестве свидетеля выступал Огородник, что выз¬вало впо¬следствии в среде иеговистов разброд и недоверие друг к другу, прекра¬тилось взаимное общение.В отношении некоторых иеговистов были приняты меры профилак¬тического порядка. Они вызывались в местные исполкомы, органы мили¬ции, прокуратуру, и им разъясняли требования законодательства о куль¬тах, строго предупреждались о недопустимости противозакон¬ной дея¬тельности./Сыч К.З., Сыч В.П., Кутицкий С.П., Полтко А.П., Грицанюк А.Д., Литвин А.Ф./. Алексеенко В.А. и Кутицкий С.П. при¬влекались к ад¬министративной ответственности, Полтко Е.А. обсужда¬лась в трудовом коллективе по месту ее работы.За период с 1981-83 ГОД в областной газете "Радянська Житомир¬щина" было помешено семь статей, разоблачающих антиобществен¬ную деятельность некоторых иеговистов и их вожаков.Проведение всех этих мероприятий способствовало пресечению дея¬тельности иеговистов в области.В течение 1982-1983 родов в местные исполкомы и к нам не посту¬пало сигналов о сборищах иеговистов или каких либо проявлений с их стороны.Уполномоченный Совета поЖитомирской области А. ТопольницкийДокумент №8ИЕГОВИСТЫИмеют два направления: ильинское, которое возникло в 40-х годах XIX века в России, Основателем секты был штабс-капитан царской армии А.Ильин.Он объявил иудейского бога Иегова /Яхве/ Христом, а Христа Иего-вой. Основой вероучения иеговистов-ильинцев было положение о том, что в мире идет борьба между Иеговой /Христом/ и непокор¬ным сы¬ном ИЕГОВЫ - Люцифером /Сатаной/.Другое направление - рутерфордское, возникло в 1872 году в США в результате раскола секты адвентистов. Им руководил Руссель, а после его смерти возглавлялась секта судьёй Рутерфордом. В 1942 году руководи¬телем стал Кнорр, который именовался "президентом общества свидете¬лей Иеговы". Центр этой организации находится в Бруклине /США/,, влиянию которой подвержены иеговисты, проживаю¬щие в нашей области.Вероучение иеговистов имеет своеобразное толкование христианских книг, приспособленное к интересам империалистической пропаганды.Не желая вступать в противоречие с современной наукой, иеговисты отвергают некоторые библейские мифы, легенды, идеи, кото¬рые проти¬воречат науке. [...]Секта "свидетелей Иеговы" в сущности не религиозная, а поли¬тиче¬ская организация. Иеговисты, находящиеся в нашей стране, от¬казываются от всего, что укрепляет наш строй;- они не участвуют в выборах,- отказываются от службы в Советской Армии;- не подписываются под воззванием Всемирного Совета мира о запре-ще¬нии оружия массового уничтожения;- враждебно относятся к профсоюзам и другим общественным орга¬низа¬циям,- не участвуют в соцсоревновании.Секта представляет собой хорошо законспирированную органи¬за¬цию.Низовые ячейки, объединяющие 15-20 человек, составляют груп¬пы, которые объединяются в стрефы. Стрефы подчиняются краевому бюро, руководящему всей организацией в стране.Руководители называются "Слугами Иеговы" и во всей работе руко¬водствуются только указаниями сверху, представляют им месяч¬ные и го¬довые отчеты.Указания получают от всемирного центра из Бруклина /США/ по не¬легальным каналам связи.В своей деятельности иеговисты видят главное - воспитание членов секты в духе послушания руководству.Иеговистские собрания посвящаются специально такому воспита¬нию. Такие собрания называются "теократической школой", которые проводят в строгой конспирации, где изучаются брошюры, книги, журналы, инст¬рукции, полученные из Бруклина /США/.За рубежом иеговисты издают свой журнал на русском языке под на¬званием "Башня стражи", который проникает по нелегальным каналам в Советский Союз.У иеговистов нет пассивного членства. Каждый иеговист обя¬зан про¬вести ежемесячно от 15 до 20, а то и больше часов в ка¬честве "глашатая" /проповедника/. Каждый член – ежемесячно докладывает своему собра¬нию о своей деятельности, о количестве распро¬страненной им литера¬туры, о количестве посещений по изучению литературы иеговистов в домашние условиях. О проделанной работе докладывает каждый член, потом группа краевому бюро, а затем от¬сылают отчет в главное бюро в Бруклин /США/. Там оценивается про¬деланная работа и по ним делаются выводы.В ряде стран, в т.ч. в Бразилии, Центральной Африканской Респуб¬лике секта "свидетелей Иеговы" разоблачена как проводник самых реак¬ционных взглядов, наносящих ущерб национальному развитию и связан¬ная с разведслужбами империалистических стран, в связи с чем ее дея¬тельность запрещена. Отмечается активная деятельность иеговистов в Черновицкой, До¬нецкой, Львовской, Закарпатской и Винницкой областях.В городах Житомире, Бердичеве, Нов-Волынском и в этих же районах нашей области выявлены иеговисты - одиночки, пытающиеся проводить организованную деятельность. Зафиксированы отдельные антиобщест¬венные проявления иеговистов. В г. Бердичеве, с. Сингуры Житомирского района и других местах отмечались случаи распространения иеговистской литературы. В 1973 году в Олевский район по заданию иеговистского центра приехала Алексеенко Варвара Захаровна, 1933 года рождения, которая пыталась создать в среде секты пятидесятников группы иегови¬стов, скло¬няла местных жителей на отказ от службы в Сов. Армии и участия в об¬щественной жизни, за что была привлечена к ответственности и осуждена.В 1975 год иеговисты втянули в секту студентку Бердичевского пед. техникума Полищук Антонину Анатолиевну, 19 лет и ее брата Валерия 16 лет /из семьи атеистов/. Валерий отказался от службы в Советской Армии и был осужден.Иеговисты Кутицкий С.П, и его жена отказались по религиозным мотивам от участия в выборах. /Житомир/Документ №9 Українська РСРБердичівська міська радаНародних депутатів Житомирської області Виконавчий комітет 82.01.15 № 14/49ОблисполкомАппарат по делам религиит. Геращенко И.Ф.Исполком городского Совета народных депутатов сообщает, что 12 января с.г. в открытом судебном заседании состоялось слушание дела По¬лищука Валерия Анатольевича, 1959 года рождения, проживающего по ул. Мучной I 53 (уголовное дело № 922 на 53 листах, начато 12 ноября 1981 года).11 ноября 1981 года Полищуку В.А. вручена повестка горвоенкомата с требованием явиться для прохождения службы в Вооруженных Силах. По вызову он не явился в указанный день. Через несколько дней явился в военкомат и сделал устное заявле¬ние об отказе от очередного призыва на действительную военную службу. В объяснительной записке указал: "Не желаю служить в Советской Армии по мотивам религиозного убеждения, являюсь членом незарегистрированной организации "Свидетелей Иего-вы". Еще раз подчеркиваю, что служить в Советской Армии я не буду, я уже был наказан за отказ от службы в Советской Армии".06.07.78 он был осужден по ст. 72 ч. І УК УССР за отказ слу¬жить в ар-мии на 2 года. 05.07.80 был освобожден из тюрьмы.В протоколах допроса указывает, что "состоит во Всемирной органи¬зации "Свидетелей Иеговы" с 1975 г. По существу этой организации по¬яснять категорически отказываюсь. Отец, мать и старшая сестра не ве¬рующие. От своих религиозных убеждений я не откажусь и по религиоз¬ным убеждениям категорически отказываюсь служить в рядах Советской Армии. Освобожден в июле 1980 г.В августе, уехал в Магаданскую область. Работал на прииске. В мае 1981 года приехал в г. Бердичев. С 3 июня 1981 года работал электриком на мебельной фабрике. Медкомиссией признан годным к военной службе. В качестве свидетелей в суд вызывались родители Полищука В.А., работающие на кожобъединении им. Ильича и сестра Кондратенко А.А. (работает в с. Мирославка муз. работником детского сада). В качестве свидетеля вызывался и Рудюк П.Н, работающий на кирпичном заводе, бульдозеристом. В показаниях он заявил, что состоит в организации "Свидетелей Иеговы" с 1970 года. Руководство религиозной группы нахо¬дится в г. Шепетовке и Новоград-Волынске. Утверждает, что не приобщал Полищука В.А. к религии, а это сделала его дочь Рудюк Надежда, которая дружила с Валерием с 1974 г. 13 ноября 1981 г. у Рудюка П.Н. изъята ре¬лигиозная литература, фотоматериалы, которые, по его словам, он полу¬чил из Москвы от «брата Виктора и брата Архипа из Житомира». На квартире Полищука В.А. обнаружены и изъяты магнитные ленты и записи религиозного характера, библия, рукопись "Доклад Пилата", фото¬графии из журнала "Башня стражи", фотома¬териалы.Категорически отказался объяснить, через какие каналы к нему попали эти материалы.Судебное заседание проходило под председательством Голубничей А.М.. Кроме свидетелей в зале находилось 4 жен¬щины. Две из них были выдворены из зала заседания т.к. выкри¬ками и угрозами мешали суду. Одна из оставшихся в зале женщин, когда суд удалился на совещание для вынесения приговора, ска¬зала Полищуку В.А., что напрасно он отказался от предложенного ею варианта, когда он мог не служить в армии и не предстать перед судом. Возраст женщины до 50 лет.Личности всех присутствующих женщин неизвестны.Председателем суда объявлен приговор: "Полищук В.А. осужден по ст. 72, ч. І УК УССР на 3 года лишения свободы в ИТК строгого режимаПредседатель исполкома К.М. СтецураДокумент №10Справка О религиозной обстановке в гор. Бердичеве и состоянии контроля за деятельностью религиозных обществ м служителей культа. …В последние годы в городе стали проявлять себя члены секты иего¬вистов, которых имеется несколько семей.Ранее ими были разбросаны брошюры антиобщественного содержа¬ния. В 1976 году им удалось оказать влияние на несовершеннолетних из семьи атеистов. Полищука Валерия Анатольевича и его сестру и увести их от родителей. В 1978 году Полищук демонстративно отказался от службы в Советской Армии и был судим. В 1978 году семь допризывников из се¬мей сектантов заявили на призывной комиссии об отказе принимать воен¬ную присягу и брать в руки оружие. Державний архів Житомирської області, ф. 4994, оп. 2, спр. 81, арк. 57. КАРТА №1: Адміністративно-територіальний поділ та схема „теократичного підпорядкування” районів області :1) Олевський р-н 2) Овруцький 3) Луганський4) Ємільчинський5) Новоград-Волинський (шепетівський збір) 6) Червоноармійський (шепетівський збір) 7) Баранівський8) Дзержинський9) Житомирський (шепе¬тівський й київський збір) 10) Бердичівський (шепетів¬ський збір) 11) Чуднівський 12) Любарський 13) Андрушівський 14) Ружинський 15) Попільнянський 16) Коростишівський 17) Брусилівський 18) Радомишльський (київ¬ський збір) 19) Володар-Волинський20) Черняхівський21) Малинський (київський збір)22) Коростенський (шепетівський й київський збір) 23) Народицький КАРТА №2: Схема залізно-колійних сполучень на території об-ласті:КАРТА №3: Населенні пункти Житомирщини: Старі пісні Свідків Єгови :№ 116 По морю я плыву,Плыву я всё домой,Тебя, Господь, благодарю,Что Ты в пути со мной.Хоть буря поднялась,Волна летит горой.Но Бог со мной, я не боюсь,Я всё плыву домой.Пройдёт страшна волна,Её Ты укротишь,Отгонит зло любовь Твоя,Скорбь сердца удалишь.Меня, Господь, учи,Как вечно быть с Тобой,Чтоб вечно я с Тобой в тишиМог верой жить одной.№ 223Славіть люди Бога ТворцяНай святиться Його ім'я За Його все щедрі дари.Славіть Його в піснях звуч-них, Із глибини сердець своїх, Най кожде серце радіє, Він спас з любови своєї. №6 Витай земле, Царя Слави, І ви сили небес,І ви сили небес, Увінчайте його вінцемПриспів: І славіть, Славіть, славіть, славітьСлавіть ім'я Спаса!Витай Його ІзраїлюТи куплений цінов, Ти куплений цінов;Поклонися своєму Спасу.Хваліть його, усі святі, За пречудну любов, За пречудну любов;Заспівайте пісню побіди.Витайте Його усі роди,І ось Цар присутний є,І ось Цар присутний є;Прийміть Його в свої серця. П’яте видання пісенника Свідків Єгови:Вірші: ПРЕСТУПНИКНе хулиган я, не вор и не убийцаЗа что ж суд виновным призналЗа то, что я к миру стремился И жизнь свою правде отдалЗа то, что я отказался Учится идти воеватьОтказался к войне быть готовым И жизнь у людей отниматьВот, что я сделал плохого За что суд виновным признал?За то, что я к миру стремилсяИ путь к вечной жизни избрал. С родными меня разлучилиЛишили свободы, друзейИ так Христа распинали В суде все кричали: «убить его мало, злодей».«За что, обратился я к судьям, Вы решили меня наказать»?«Молчать, иеговисты, мерзавцыВас надо вешать, стрелять»Вот так поступили со мною Народный судья, прокурор Без чувства людского, со злобойВынесли мне приговор:«Мы признаём, он виновный», Судья стал приговор объявлять.«Пять лет ему наказанье Немедленно под стражу взять».И так как Христос был распятымС разбойником вместе страдалТак и я с вором, разбойникомНести наказанье попал.Но я не стыжусь наказаньяСреди этих преступных людейЗнаю, не сделал я злоНа совести чисто моейНо скоро настанет то время Разлука с печалью пройдёт И мирные люди Иегове Славу и честь воздадут. МАЛІ ДІТИХоч слабі ми та маленькіПомагаємо будувать Царство Боже, де ГосподняСила, слава, благодатьВсі ми такі серця маємХоч посердимося і знов Знову бавимося разомПоміж нами мир і любовА у вас людей дорослих Гордість є і гнів лихийЯк почнете сваритися“Ти такий, а ти сякий”.Пам’ять маєте на довго, Так як кажете в злобі:“І до смерті й після смертіНе забуду я тобі”.Хоч дорослі ви та вченіУ пошані у людейНо Христос так сказав вам:Ви учіться у дітейБо коли хто не змириться Як маленьке те дитя То ніколи в Новім Світі Не наслідує життяТі слова святі та вірні Бо Христос їх сам сказав І вони для нас незмінні На науку вам і нам. С.С. Скиба Таблиця №1 Приріст вісників в Україні:Рік Вісники Зріст Охрещено Збори Спомин Пропорція, 1 Свідок на к-сть жителів1939 1,000 1946 5,218 1974 10,840 1982 12,628 1986 13,433 1987 14,088 1990 21,113 1991 25,448 1992 34,459 1993 40,205 6,098 379 103,346 1:1,2931994 51,069 23% 17,042 472 131,224 1:1,0301995 60,011 20% 10,639 527 165,832 1:8681996 71,224 17% 13,089 621 193,412 1:7211997 85,242 20% 13,612 710 224,988 1:5971998 101,755 15% 11,768 823 229,328 1:4961999 107,045 11% 12,320 937 247,193 1:4682000 112,720 8% 10,306 1,043 251,953 1:4392001 120,028 6% 8,702 1,183 282,358 1:4112002 125,030 4% 7,740 1,279 272,621 1:3852003 129,137 4% 8,246 1,333 270,505 1:3702004 133,152 3% 6,652 1, 401 279,353 1:356Житом. область 1,402 – – 13 – 1:980 Таблиця № 2 Дані про кількість релігійних організа¬цій в Житомирській області (станом на 01.01.2005 р.) №п/п Церква та інші релігійніформування Кількість зареє-строваних релі-гійних органі-зацій1 2 31. Українська православна церква 4672. Українська православна церква – Київсь-кий патріархат 1763. Українська автокефальна православна церква 74. Руська православна старообрядницька церква (Білокриницька згода) 15. Руська православна старообрядницька церква (безпопівська згода) 56. Російська істинно-православна церква 17. Українська греко-католицька церква 58. Римо-католицька церква 1359. Всеукраїнський союз об'єднань ЄХБ 10510. Релігійні громади колишньої Ради цер-ков ЄХБ 0/511. Інші релігійні організації євангельських християн-баптистів 2212. Всеукраїнський союз церков ХВЄ (п’ятидесятників України) 5313. Союз вільних церков ХЄВ 1014. Український центр об’єднаної церкви християн віри євангельської 115. Інші релігійні організації християн віри євангельської 34/916. Церкви Повного Євангелія 517. Інші харизматичні релігійні організації 1818. Українська уніонна конференція церкви АСД 3119. Релігійна організація Свідків Єго-ви 7 20. Новоапостольська церква 121. Німецька євангелічно-лютеранська цер-ква 122. Українська лютеранська церква 523. Об'єднання іудейських релігійних орга-нізацій 124. Об'єднання хасидів Хабад Любавич іу-дейських релігійних громад та організа-цій України 1125. Релігійні громади прогресивного іудаїз-му 226. Незалежні громади іудеїв 127. Релігійні громади Товариства свідомості Крішни 228. Інші релігійні організації орієнталістсь-кого напрямку 229. Релігійні громади РУНвіри 230. Інші релігійні організації язичників 131. Інші окремі, незалежні релігійні органі-зації 8 Усього 1220/14Покажчик іменЛітература та джерелаКниги та брошури1. Андрощук О.В. Репресовані священики Житомирщини (за матеріалами Дер-жав¬ного архіву Вінницької області) / Житомирщина крізь призму століть: На-уковий збірник / Відповідальний редактор М.Ю. Костриця. – Житомир: Жур фонд, 1997. – 192 с. – Велика Волинь: Праці Житом. наук. краєзн. Тов-ва до-сл. Волині. Т. 16. 2. Арндт Н.А. Известная фарфоровая фабрика и евангелическая община в Корце / Родина Волынь: Статьи и воспоминания о жизни и деятельности немцев на территории современных Житомирской, Ровенской и Волынской областей Украины. – Серия «Труды Житомирского Научно-краеведческого общесва исследователей Волыни». – Т. 17. / Сост. Н.А. Арндт, Г.П. Мокрицкий. – Ви¬зентхайд-Житомир: Издательство «Волынь», 1998. – 212 с.3. Билецкий А.И. Анализ атеистической литературы (рукопись). – 20 с. 4. Біблія / Українське Біблійне Товариство, 2003. – 1375 с.5. Бюллетень Волынского Губернского Статистического Бюро. – Житомир, 1925.6. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для сту¬дентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.7. Головащенко С. Історія християнства. – К.: Либідь, 1999. – 350 с.8. Градовський П. Історія Забрідської церкви на Житомирщині. – Житомир: „Со¬ляріс”, 2002. – 35 с. з іл. 9. Джек Лондон. Любовь к жизни. Рассказы. – М.: «Художественная литера¬тура», 1986. – 125 с. 10. Докторов В.Г. «Небесные покровители» христиан. – Мн.: Беларусь, 1989. – 78с.11. Єршов В. О. З історії книгодрукування на Житомирщині / Поліський дивос¬віт. Література рідного краю: Житомирщина: Посібник – хрестоматія в 2-х ч. Ч. I: Критичний огляд / за ред. С.О. Пультера. – Житомир, 2000. – 544 с. 12. Жертва чи об’єкт нацистського переслідування? – К.: Міжнародна Організа¬ція з Міграції, 2001. – 10 с. 13. Жилюк С.І. Сектанти України та Волині в 20-х роках ХХ ст. / Житомирщина на зламі тисячоліть: Науковий збірник „Велика Волинь”: Праці Житомирсь¬кого науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. – Т. 21 / Відп. ред. М.Ю. Костриця. – Житомир: М.А.К., 2000. – 390 с.; іл.14. Житомирщина 2002. Статистичний щорічник. – Житомир, Державний комітет статистики України, 2002. – 447 с.15. Житомирщина 2003. Статистичний щорічник. – Житомир, Державний комітет статистики України, 2003. – 382 с.16. Забродський Й.М. Розкуркулення, репресії на Горошківщині / Горошківщина крізь призму століть: Тези наукової краєзнавчої конференції / Відп. ред. Кос-триця М.Ю. – Володар-Волинський – Житомир, 1995. – 179 с. 17. Іващенко О.М., Поліщук Ю.М. Євреї Волині: Кінець ХVIII початок ХХ сто¬ліття. – Житомир: Видавництво „Волинь”, 1998. – 192 с.18. Іващенко О.М., Поліщук Ю.М. Житомирщина шляхами історії. – Житомир: Ви¬давництво „Полісся”, 1997. – 145 с. 19. Історія релігії в Україні/ за ред. П.Л. Яроцького. – К.: Знання, 1999. – 735 с. 20. Історія української літератури ХІХ століття (у трьох книгах), книга третя / за ред. М. Т. Яценка. – К.: „Либідь”, 1997.21. Історія України / Відп. ред. Ю. Сливка; керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Вид. 4-те. – Львів: Світ, 2003. – 520 с. з іл.. 22. Касторский Г.Л. Мировые религии и преступность / Под. ред. В.П. Сальни¬кова. СПб.: Санкт-Петербургский университет МВД России, 2001. – 201 с. 23. Кожному мила своя сторона. Ч. II. – Київ: СМП „Аверс”, 1998. 24. Колодний А.М. Академічне релігієзнавство. – К.: Світ Знань, 2000. – 862 с.25. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 че-р¬вня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.26. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура/ Курс лекцій. Київ: ЦУЛ, 2002. – 508с.27. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Підручник. – К.: Либідь, 2000. – 592 с.28. Кун В. Происхождение волынских немцев. / Родина Волынь: Статьи и воспо-ми¬нания о жизни и деятельности немцев на территории современных Жито-мирской, Ровенской и Волынской областей Украины. – Серия «Труды Жито-мирского Научно-краеведческого общесва исследователей Волыни». – Т. 17. / Сост. Н.А. Арндт, Г.П. Мокрицкий. – Визентхайд-Житомир: Изда¬тельство «Волынь», 1998. – 212 с. 29. Лубський В., Козленко В., Лубська М., Севрюков Г. Історія релігій. – К.: Тан¬дем, 2002. – 640 с.30. Лутай М.Є Реабілітовані посмертно / Бердичівщина: поступ у третє тисячо¬ліття: Науковий збірник „Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. – Т. 22 / Відп. ред. М.Ю. Кост¬риця. – Житомир: М.А.К., 2001. – 472 с.; іл.31. Михайлов М.Г. Наш атеизм и наш гуманизм / На пути к свободе совести / Сост. и общ. ред. Фурмана Д.Е. и о.Марка (Смирнова). – М.: Прогресс, 1989. – 496 с. 32. Мокрицький Г. П. Кафедральний Преображенский собор: 125 років історії: (Архітектурно-краєзнавчий нарис) /Фото Г.П. Мокрицького; – Житомир : Видавництво "Волинь", 2000. – 48 с. – 44 іл., 4 сх. [Серій "Пам'ятки рідного міста". - Кн. 10.].33. Мокрицький Г. П. Церква Різдва: Історичний шлях: (від лютеранської кірхи до храму євангельських християн-баптистів з християнською школою в Жи¬томирі): Архітектурно-краєзнавчий нарис українською, англійською і німе¬цькою (текстівки) молами. /Фото В. С]). Гереза та Г. П. Мокрицького; Пере¬клад І. М. Гадзевича, Т.А. Шибінської – Житомир : Видавництво "Волинь", 1999. – 48 с. – 41 іл., 1 сх. [Серій "Пам'ятки рідного міста". - Кн. 8.].34. Молодико В.В., Цвік Г.В. Німці та їх поселення на Радомишльщині / Націона¬льні меншини Правобережної України: історія і сучасність: Науковий збір¬ник: Серія "Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослід¬ників Волині. – Т. 18. / Відп. редактор М. Ю. Костриця. – Житомир: Видав¬ництво "Волинь", 1998. – 226 с. 35. Наш рідний край (Методичні розробки...). – Житомир: Житомирська обласна друкарня, 1988. – 131 с.36. Неизвестные страницы истории. – Санкт-Петербург: АООТ Правда, 2000. – 80 с. 37. Одинцов М.И. Путь длиною в семь десятилетий: от конфронтации к сотруд-ни¬честву (государственно-церковные отношения в истории советского обще-ства) / На пути к свободе совести / Сост. и общ. ред. Фурмана Д.Е. и о.Марка (Смирнова). – М.: Прогресс, 1989. – 496 с. 38. Релігієзнавство / за ред. Калініна Ю. та Харьковщенко Є. – К.: Наукова Дум¬ка, 1998. – 335 с. 39. Ольшанська Ю.В. Адміністративні заходи радянських органів щодо віруючих Житомирщини у 60-ті роки ХХ століття / Житомиру – 1120 (884-2004): Нау¬ковий збірник „Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. – Т. 31 / Відп. ред. М.Ю. Костриця. – Жито¬мир: Косенко, 2004. – 512 с.; іл.40. Саух П.Ю. ХХ століття. Підсумки. – Київ-Рівно, 2001 – 184 с.41. Сулима В.І. Біблія і українська література: Навч. посібник. – К.: Освіта, 1998. – 400 с.42. Українка Л., твори в двох томах. – К.: „Наукова думка”, 1986. 43. Франко І., твори в двох томах. – К.: „Дніпро”, 1981.44. Чуркін І.В. Взаємовідношення церкви та радянської держави у 20-ті роки / Жи¬томир в історії Волині і України: Тези Всеукраїнської наукової краєзнав¬чої конференції / Відп. ред. Костриця М.Ю. – Житомир: ЖО СЖУ, 1994. – 296 с. 45. Шевченко Т. Г., Кобзар. – К.: „Молодь”, 1967. 46. Ярмошик І. І. Житомир древній: Спроба реконструкції міста до ХV століття: Науково-популярне видання (серія „Житомир вчора, сьогодні, завтра. Нау¬ково-популярна краєзнавча бібліотека.” – Вип. 1). – Житомир: Жур фонд, 1997. – 40 с. – 12 іл. – бібліогр. С. 38-39.47. 5810. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агитации и пропаганде. Март 1953-1991. аннотированный каталог. Под. ред. В.А. Козлова и С.В. Мироненко; сост. О.В. Эдельман, М.: Международный Фонд «Демократия», 1999.– 944 с. (Россия. ХХ век. Документы). Книги про Свідків Єгови48. Артемьев А. Свидетели Иеговы Казахстана и Средней Азии: историко-религие¬ведеческий анализ. – Алматы, 2002. – 280 с. 49. Голько О. Свідки Єгови – Сибірський маршрут. – Львів: ТОВ Фаворит, 2002. – 201с.50. Гордиенко Н.С. Российские Свидетели Иеговы: история и современность. 2-ое издание, исправленное. – СПб., 2002. – 240 с. 51. Доброжанський В. Бруклінська школа лицемірства. – Ужгород: Карпати, 1986. – 103 с.52. Єговізм та Єговісти [Ред. колегія: М.М. Закович (відп. ред) та інші]. – К.: „Нау¬кова думка”, 1974. – 150 с. 53. Иваненко С. О людях, никогда не расстающиеся с Библией. – М.: Арт-Бизнес-Центр, 1999. – 271 с.54. Иваненко С. Свидетели Иеговы – традиционная для России религиозная ор-гани¬зация. М.: Арт-Бизнес-Центр, 2002. – 208 с. 55. Иеговизм [Т.П. Короткая, Е.С. Прокошина, А.А. Чудникова, В.Р. Языкович]; ред. М.Я. Ленсу. – Минск: Наука и техника, 1981. – 134 с.56. Коник В. Истины Свидетелей Иеговы. – М: Политиздат, 1978. – 111с.57. Куц М. Ілюзії єговізму. – К.: „Знання” УРСР, 1974. – 48 с. 58. Одинцов М. И. Совет Министров СССР постановляет: «выселить навечно!»: Сборник документов и материалов о Свидетелях Иеговы в Советском Союзе (1951 – 1985 гг.). – М.: Объединение исследователей религии, Арт-Бизнес-Центр, 2002. – 240 с. 59. Яковлев А.Н. / Материалы «круглого стола» «Операция „Север” 50-летие вы¬сылки верующих в Сибирь» / Одинцов М. И. Совет Министров СССР поста¬новляет: «выселить навечно!»: Сборник документов и материалов о Свидете¬лях Иеговы в Советском Союзе (1951 – 1985 гг.). – М.: Объединение исследо¬вателей религии, Арт-Бизнес-Центр, 2002. – 240 с. Енциклопедії та словники60. Ожёгов С. И., Шведова И.Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений/ Российская академия наук. Институт русского языка им. Виноградова. – 4-е изд., дополненное. – М.: Азбуковник, 1999. – 944 стр. 61. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів /за ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна. – К.: Генеза, 1997. – 400 с. 62. Советский энциклопедический словарь. / Гл. ред. А.М. Прохоров. – 4-е изд. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – 1632 с., ил. 63. Соціологія: словник термінів і понять / Упоряд. Є.А. Біленький, М.А. Козло¬вець, В.О. Федоренко / за заг. ред. М.А. Козловця. – Житомир , видавництво „Волинь” 2003. 236 с.64. Христианство: Энциклопедический словарь: В 3 т.: т. 2: Л – С/ Ред. Кол.: С.С. Аверинцев (гл. ред) и др.- М.: Большая Российская энциклопедия, 1995.– 671с. Видання Свідків Єгови 65. Більший наголос на Біблію // Наше служіння Царству (для України), 2005. бе-ре¬зень 66. Блаженні милосердні, бо такі будуть помилувані // Вартова Башта, 1926. 1 лип¬ня.67. Быть нейтральными в этом запутанном мире // Сторожевая Башня, 1981. 1 ок¬тября.68. Ви можете жити вічно в Раю на землі. – Зельтерс: Товариство Вартової Ба¬шти, Біблії і брошур, 1984, 1990. – 255 с. 69. Звіт з праці за 1926 рік // Вартова Башта, 1927. 1 січня70. Знання, яке веде до вічного життя – Зельтерс: Товариство Вартової Башти, Біб¬лії і брошур, 1995. – 191 с.71. Міжнародне будівництво Залів Царства у деяких європейських країнах // На-ше служіння Царству (для України), 2003. травень 72. Нейтральные христиане в запятнанном кровью мире // Сторожевая Башня, 1987. 1 февраля. 73. Нова програма будівництва Залів Царства // Наше служіння Царству (для Укра¬їни), 2000. червень 74. Обещание, которое я намерен сдержать // Пробудитесь, 1998. 22 июня 75. Об'явлення. Його величний апогей вже близько! – Зельтерс: Товариство Вар-то¬вої Башти, Біблії і брошур, 1995. – 320 с.76. Поклоняймося єдиному правдивому Богові. – Зельтерс: Товариство Вартової Башти, Біблії і брошур, 2002. – 191 с.77. Секрет сімейного щастя. – Зельтерс: Товариство Вартової Башти, Біблії і бро¬шур, 1996. – 191 с. 78. Хто такі Свідки Єгови? У що вони вірять? – Зельтерс: Товариство Вартової Ба¬шти, Біблії і брошур, 2000. – 32 с.79. Чи Біблія справді є даром від Бога? // Вартова Башта, 1992. 15 травня80. Чрезвычайное увеличение // Пробудитесь, 1992. 8 января 81. Школа службового вдосконалення – двері великі й широкі до діяльності // Наше служіння Царству(для України), 2004. серпень82. Щорічник Свідків Єгови 2002. Розділ Україна. – Зельтерс: Товариство Варто¬вої Башти, Біблії і брошур. 2002. – 255 с.83. Щорічник Свідків Єгови 2005. – Зельтерс: Товариство Вартової Башти, Біблії і брошур. 2005. – 255 с.84. Jehovah’s Witnesses. Proclaimers of God’s Kingdom. – United States of America. 1993. – 750 p. Газети та журнали85. Актуальне інтерв’ю // Релігійна панорама №1, 200486. Аріа Шандер Толерантність анемії: стратегії безкровної хірургії // ACTA MEDICA LEOPOLIENSIA, Львівський медичний часопис, том VІІ, 2001 рік. 87. Грабовський В. Поєдинок // Комсомольська зірка, 1982. 26 січня88. Грабовський В. Прикриваючись Біблією // Радянська Житомирщина, 1980. 21 грудня89. Грабовський В. Фарисеї // Радянська Житомирщина, 1983. 26, 28 січня90. Град К. Фарисей одержав по заслугах // Радянська Житомирщина, 1983. 6 лю¬того91. Кавун О. Кому потрібен Армагеддон // Радянська Житомирщина, 1981. 26 трав¬ня92. Каджая В. Свидетели по делу «Свидетели Иеговы» // Новое время, №11, 199993. Клебанов А., «Вопросы научного атеизма», вып. 4, «Мысль», 1967г. 94. Климчук Л. Колишні цінності втрачають ціну // Радянське Полісся, №9, 1992. 5 лютого 95. Кордон М. Під прикриттям релігії // Комсомольська зірка, 1983. 10 грудня96. Кулик Л. „Безкровні” кардіохірургічні операції зі штучним кровообігом: тех-ніч¬ні та етично-правові аспекти // ACTA MEDICA LEOPOLIENSIA, Львів¬ський медичний часопис, том VІІ, 2001 рік. 97. Нагіленко І. Сучасний стан церкви на Україні. // Педагогічна Житомирщина №3, 2001. серпень 98. Натикач П. Волинь на початку тоталітарної доби. // Волинь-Житомирщина. Іс¬торико-філологічний збірник з регіональних проблем, 2000. - №4.99. Свідки Єгови // Релігійна панорама №4, 2001100. Свідки Єгови – неупереджений погляд // Людина і світ, 2000. березень 101. Симоненко П. Держава, релігія, народ і комуністи // Голос України, 2004. 9 кві¬тня102. Синельников И., «Наука и религия», 1972 г., №7103. Сысоев А. Город наводнили тысячи паломников // Комсомольская правда, 2003. 9 серпня 104. Тригуб І., Петренко Г. Що таке Армагеддон і хто його чекає // Радянський пра¬пор, 1987. 6 січня105. Яроцький П. Виселити із сім’ями // Людина і світ, 2001. лютий-березеньАрхівні документи 106. Архів Президента Російської Федерації, Ф.3, Оп. 58, Дело 180, Л. 52-53107. Государственный архив Российской Федерации (далі ГАРФ), Фонд Р-6991, Опись 3, Дело 1124, Л. 56108. ГАРФ, Ф. Р-6991, Оп. 3, Д. 1119, Л. 2 109. ГАРФ, Ф. Р-8131, Оп. 32, Д. 442, Л. 211110. Державний архів Житомирської області (далі ДАЖО), Фонд Р-4994, Опис 2, Справа 77, Арк. 2 111. ДАЖО, Ф. Р-4994, Оп. 2, Спр. 83, Арк. 95 112. ДАЖО, Ф. Р-4994, Оп. 2, Спр. 81, Арк. 57.113. ДАЖО Ф. Р-4994, Оп. 2, Спр. 73114. ДАЖО Ф. Р-4994, Оп. 2, Спр. 77, Арк. 69115. ДАЖО, Ф. Р-3437, Оп. 1, Спр. 260, Арк. 89116. ДАЖО, Ф. Р-1150, Оп. 2, Спр. 1498, Арк. 153,155 117. ДАЖО, Ф. Р-1150, Оп. 2, Спр. 1945, Арк. 31 Поточний архів „Відділу у справах національностей, міг-рації та релігій”, протоколи судових процесів, засідання міськрад тощо.118. Вирок ім'ям Української радянської соціалістичної Республіки, справа № 1-17, 1982 року, Бердичів. 119. Інформація про діяльності секти „Свідки Ієгови” на території області120. Лист «Уполномоченного Совета по делам религий при СМ УССР по Жито-мир¬ской области А. С. Топольницкого» от 14. 04. 1980 г. (исх. 75). 121. Начальнику отдела Совета по делам религий при СМ УССР тов. Соловей А.В. от 25.08.83 г., № 187122. Облдержадміністрація від 15.02.02, №41 на №Л-184/10 від 24.01.02 123. Облисполком. Аппарат по делам религии т. Геращенко И.Ф. от 15.01.1982 г., №14/49 124. Отчёт Уполномоченного Совета по делам религий при СМ УССР по Жито-мир¬ской области А.С. Топольницкого за 14.04.1980 г. (исх. 75). 125. Підтвердження (в тому що релігійна громада в м. Житомирі належить до Управ¬лінського бюро Свідків Єгови), 28.08.1993 р.126. Председателю Совета по делам религии при Совете Министров СССР от 22. 10. 1981 г. №201127. Председателю Совета по делам религии при Совете Министров СССР от 05. 02. 1982 г. №27128. Приговор именем украинской советской социалистической Республики 9 де¬кабря 1982 г. Народный суд г. Тореза Донецкой области. Дело № 1 – 379 (ко¬пия).129. Приговор именем Советской социалистической Республики, дело № 1-100, 1981 года, Новоград-Волынский.130. Рішення Радомишльської районної комісії з питань поновлення прав реабілі-то¬ваних від 31 березня 1993 року; 7.04.93, № 394 131. Рішення Радомишльської районної комісії з питань поновлення прав реабілі-то¬ваних від 17 травня 1994 року; 26.05.94, № 622 132. Список Свидетелей Иеговых, выезжающих в Польщу на конгресс Свидетелей Иеговых от 03.08.1990, №308 133. Справка о деятельности иеговистов на территории Олевского района Жито-мир¬ской области, 17 июля 1973 г. 134. Справка о реабилитации №10/16986-П от 29.12.1994г.” и доповнення до неї від 26 квітня 1995 року135. Уполномоченному Совета по делам религии при СМ УССР по Житомирской области т. Топольницкому А.С. от 18.06.1980 г., № 13/375 на №75 от 14.04.1980 г.Дисертації, дипломні та автореферати 136. Бережко К.О. Методи боротьби радянської влади з релігійним інакомислен¬ням (на прикладі історії Свідків Єгови після Другої світової війни): дипломна робота: Житомирський державний університет ім. І. Я. Франка. – Житомир, 2004. – 84 с. 137. Годизов Г.Л. Проблемы свободы совести в общественной жизни Кубани: ав-то¬реферат на соискание ученой степени кандидата исторических наук: 24.12.04 / Майкопский государственный технологический институт. – Май¬коп, 2000. – 22 с. 138. Касторская Е.В. Криминологическая характеристика деятельности христиан¬ских объединений в России: диссертация на соискание ученой степени кан¬дидата юридических наук: МВД России, Санкт-Петербургский университет. – Санкт-Петербург, 1999 Відеоматеріали139. Борисенко И. Свидетели Иеговы. Видеофильм об открытии Управленческого центра в России. Санкт-Петербург, 21-22 июня 1997 г. – М.: Киностудия ДА-ГО, Телевизионная студия ГРАН ПРИ, 1997 140. Борисов И. Обвинения против свидетелей, 2000141. Верные в испытании Свидетели Иеговы в Советском Союзе, Управленческий центр Свидетелей Иеговы в России, Общество Сторожевой Башни, Библий и трактатов (Нью-Йорк) и Ассоциация Международных Исследователей Биб¬лии, 2001 142. Знакомьтесь: Свидетели Иеговы, Интел, Россия, 1998143. Мужество Свидетелей Иеговы перед Лицом нацизма, Watch Tower, Нидер¬ланды, 1997Інтернет 144. jw-russia.org/jwh_15.htm 145. jw-russia.org/jwh_16.htm146. jw-russia.org/jwh_17.htm147. jw-russia.org/jwh_18.htm148. http://jwmyths.narod.ru149. http://www/gazeta.ru/2004/03/26/oa_110627.shtml150. htttp://164.109.48.86/russki/topics/rus/2004-04-06r-witness.htm151. http://www.jw-media.org/region/russia/russian/religious_freedom/rus_u04616.htm152. http://www.vm.net.ua/saraev/REPORTAZ HI/Istoriya-Malin-Saraev-1.zip153. http://www.vm.net.ua/saraev/REPORTAZ HI/Istoriya-Malin-Saraev-2.zip |
|
|
|
|
Заказать научные книги об истории Свидетелей Иеговы можно здесь:© historyjw |